click fraud detection

ТЕМА: 30.03.2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. «Альфа-Банк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4365
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    30 березня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючогоДьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_6, третя особа – ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

    Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015року, позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено частково.

    Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором, яка складається з тіла кредиту в розмірі 29 885 грн 25 коп., відсотків у розмірі 7 339 грн 62 коп., комісії в сумі 2 021 грн 64 коп. та пені в розмірі 30 000 грн.

    Вирішено питання про стягнення судових витрат.

    У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

    Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції виходив із того, що у зв’язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору, станом на 17 квітня 2014 року утворилась заборгованість, яка складається з тіла кредиту в розмірі 29 885 грн 25 коп., відсотків у розмірі 7 339 грн 62 коп., комісії в сумі 2 021 грн 64 коп. та пені в розмірі 30 000 грн (з урахуванням положення частини 3 статті 551 ЦК України). Оскільки в добровільному порядку зазначена заборгованість сплачена не була, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення зазначеної заборгованості з поручителя на користь банку.

    Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що порука ОСОБА_6 не є припиненою, оскільки дата остаточного повернення кредиту є 21 травня 2014 року, а банк звернувся до боржника та поручителя із вимогою про дострокове погашення заборгованості 6 травня 2014 року, а в подальшому із позовом – 20 травня 2014 року. Крім того, апеляційний суд зазначив, що умовами кредитного договору встановлено збільшений строк позовної давності – 50 років, що також свідчить про безпідставність доводів відповідачки про припинення договору поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

    Проте зазначені висновки апеляційного суду не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

    Судами встановлено, що 21 травня 2008 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 35 991 грн з кінцевим терміном повернення до 21 травня 2014 року.

    Умовами договору передбачено, що повернення кредиту та сплата процентів за його користування здійснюється щомісячно рівними частинами відповідно до графіку платежів в сумі 754 грн 98 коп.

    На забезпечення виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором 21 травня 2008 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір поруки, згідно з яким остання зобов’язалася відповідати перед банком у тому ж обсязі, що й боржник.

    21 квітня 2011 року ОСОБА_7 здійснив останній платіж за кредитним договором, в подальшому кредитні зобов’язання не виконував, тому станом на 17 квітня 2014 року утворилась прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 29 885 грн 61 коп., за відсотками у розмірі 7 339 грн 37 коп., за комісією у розмірі 2 021 грн 64 коп. та неустойка у вигляді пені у розмірі 134 961 грн 63 коп. (а.с. 17).

    6 травня 2014 року у зв’язку із невиконанням ОСОБА_7 зобов’язань за кредитним договором на адреси ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були направлені вимоги банку щодо дострокового погашення заборгованості (а.с. 18, 19).

    Частиною першою статті 553 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

    У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

    Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

    За змістом частини четвертої стаття 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Порука – це строкове зобов’язання і незалежно від установлення строку її дії договором чи законом сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

    Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

    Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

    Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

    З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 5.4) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

    Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов’язання має бути пред’явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред’явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

    Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно з частиною третьою стаття 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

    Судами встановлено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 21 числа кожного місяця, а останній платіж боржник повинен був здійснити не пізніше 21 травня 2014 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів.

    У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

    Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував вищезазначених норм матеріального закону, помилково ототожнив строк позовної давності із строком дії поруки, не звернув уваги на те, що з часу несплати кожного з щомісячних платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів. На порушення вимог процесуального закону не навів розрахунку заборгованості та не зазначив з якої дати, враховуючи вимоги ст. ст. 254, 261 ЦК України, має обчислюватись заборгованість за кредитним договором та за який період зазначена заборгованість підлягає стягненню з поручителя. Крім того, апеляційним судом не спростовано доводи відповідачки про наявність рішення третейського суду про дострокове стягнення заборгованості за зазначеним кредитним договором.

    Вищезазначене залишено апеляційним судом поза увагою, не встановлено фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не враховано вищезазначених норм матеріального та процесуального права, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

    Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2015 року скасувати.

    Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий О.О. Дьоміна

    Судді: М.В. Дем’яносов

    А.В. Маляренко

    І.К.Парінова

    О.В.Ступак

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.