click fraud detection

ТЕМА: 27.05.2015 Визнання недійсним кредитного договору. «Райффайзен Банк Аваль»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4319
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У Х В А Л А

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    27 травня 2015 року м. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Кузнєцова В.О.,

    суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І.,

    Наумчука М.І., Олійник А.С.,

    розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним кредитного договору та за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_7 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року, додаткове рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2014 року,

    в с т а н о в и л а:

    У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, із урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог станом на 3 вересня 2013 року просив визнати недійсними пункти 1.1, 1.4, 1.5, 1.7, 10.1, розділи 4, 5, 6, 7, 10 кредитного договору № 014/2554/82/60523 від 11 вересня 2007 року та договір уцілому (а.с. 86-87 т. 3).

    Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 11 вересня 2007 року між ним та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 71 628 доларів США зі сплатою 13,5 % річних строком до 11 вересня 2017 року.

    У забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором 11 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останній квартира АДРЕСА_1.

    Кредитний договір укладено з порушенням положень Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: кредит було надано в іноземній валюті, при укладенні кредитного договору банк не надав йому інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, у кредитному договорі відсутній графік платежів.

    Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 13 квітня 2012 року об’єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – ОСОБА_5, про визнання недійсним кредитного договору та справу за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

    У позовній заяві банк, із урахуванням уточнених позовних вимог просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 309 616,22 доларів США, що станом на 5 лютого 2013 року еквівалентно 2 474 762 грн 44 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки – належну ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах із установленням початкової ціни продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (а.с. 22-26 т. 3).

    Позовні вимоги банк обґрунтовував тим, що внаслідок неналежного виконання зобов’язання за кредитним договором виникла заборгованість, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

    Справа розглядалась судами неодноразово.

    Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року в позові ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – ОСОБА_5, про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

    Позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 вересня 2007 року № 014/2554/82/60523, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у розмірі 2 474 762 грн 44 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 вересня 2007 року – належну ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1, визначивши спосіб реалізації предмету іпотеки – шляхом продажу на прилюдних торгах із установленням початкової ціни продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    Додатковим рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 474 762 грн 44 коп.

    Рішенням апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2014 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року та додаткове рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року у частині позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості змінено в частині розміру пені та викладено рішення в цій частині в іншій редакції. Позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/2554/82/60523 від 11 вересня 2007 року, яка станом на 5 лютого 2013 року складає 143 765,57 доларів США. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року у частині позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року в частині відмови в позові ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – ОСОБА_5, про визнання недійсним кредитного договору залишено без змін.

    У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 – ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про визнання недійсними пунктів 1.7, 5.7, 10.1 кредитного договору та стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, яка станом на 10 липня 2009 року складає 547 850 грн 93 коп.

    Касаційна скарга містить доводи щодо незаконності рішення апеляційного суду в частині визнання недійсним п.п. 1.7, 10.1 кредитного договору.

    Касаційна скарга не містить доводи щодо незаконності рішення апеляційного суду в частині відмови в позові ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому рішення апеляційного суду в цій частині не переглядається судом касаційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України.

    Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

    Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Судами встановлено, що 11 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 71 628 доларів США зі сплатою 13,5 % річних строком до 11 вересня 2017 року.

    У забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_6 11 вересня 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останній квартира АДРЕСА_1.

    Внаслідок невиконання зобов’язання за кредитним договором заборгованість за кредитним договором станом на 5 лютого 2013 року складає 309 616,22 доларів США, що еквівалентно 2 474 762 грн 44 коп., з яких: 61 312,89 доларів США, що еквівалентно 490 073 грн 93 коп., – заборгованість за кредитом, у тому числі 27 886,49 доларів США, що еквівалентно 222 896 грн 71 коп., – прострочена заборгованість за кредитом, 34 530,82 доларів США, що еквівалентно 276 004 грн 84 коп., – заборгованість за процентами, 94 560,53 доларів США, що еквівалентно 755 822 грн 32 коп., – пеня за прострочення кредиту, 119 211,98 доларів США, що еквівалентно 952 861 грн 36 коп., – пеня за прострочення процентів.

    Відмовляючи в позові ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – ОСОБА_5, про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходив із того, що при укладені кредитного договору були дотримані вимоги законодавства щодо надання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредиту в іноземній валюті, банк має відповідну банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України для здійснення кредитних операцій у валюті, сукупна вартість кредиту визначена платіжним календарем від 11 вересня 2007 року, що підписаний позичальником на кожній сторінці, в заяві-анкеті на отримання кредиту ОСОБА_3 зазначив, що ознайомлений у письмовій формі з кредитними умовами, в тому числі з орієнтовною сукупною вартістю кредиту. Підстави для визнання недійсним п. 1.7 кредитного договору щодо сплати комісії відсутні, оскільки цей пункт відповідає положенням ст. ст. 626, 627 ЦК України, був узгоджений сторонами і не суперечить вимогам Закону.

    Задовольняючи позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок невиконання зобов’язання за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника; невиконання боржником зобов’язання за кредитним договором є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

    Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», апеляційний суд дійшов висновку про стягнення заборгованості в доларах США, а також про зменшення розміру пені відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що наслідком одночасного стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки є стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно із боржника та майнового поручителя за рахунок належного йому майна. Крім того, до правовідносин між сторонами підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (набрав чинності 7 червня 2014 року), згідно із яким предмет іпотеки не може бути примусово стягнутий (відчужений без згоди власника). Предмет іпотеки є постійним місцем проживання позичальника та майнового поручителя.

    Із висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна з огляду на таке.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року було задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, скасовано судові рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині відмови в позові про визнання недійсними пунктів 1.7, 5.7, 10.1 кредитного договору та задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

    Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції не врахував висновки суду касаційної інстанції.

    Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Згідно із ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

    Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

    Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

    Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

    Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов’язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

    Згідно із п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі – Правила), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

    Верховний Суд України у правовому висновку від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 зазначав, що, аналізуючи норму ст. 18 Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

    Згідно із п. 1.7 кредитного договору позичальник зобов’язується одноразово, при наданні кредиту, сплатити банку комісію за оформленням кредиту у розмірі 1404 доларів США.

    Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 зазначав, що умови п. 1.7 укладеного між ним та банком кредитного договору є несправедливими, оскільки містять умови про зміни у витратах щодо плати за обслуговування кредиту, а саме: банк нарахував та стягнув плату на користь банку за видачу кредиту у розмірі 1404 доларів США

    Відмовляючи в позові ОСОБА_3 у цій частині, суди дійшли висновку про те, що пункт 1.7 кредитного договору не передбачає змін у витратах щодо плати за обслуговування кредиту, зазначена у ньому комісія була сплачена позичальником одноразово при отримання кредиту. Зазначений пункт не суперечить ст. ст. 626, 627 ЦК України, а сторони врегулювали відносини на власний розсуд.

    Відповідно до п. 10.1 кредитного договору за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

    У позовній заяві ОСОБА_3 зазначав, що п. 10.1 кредитного договору підлягає визнанню недійсним, оскільки сума компенсації згідно зазначеного пункту більше ніж у два рази перевищує суму заборгованості за договором, що не відповідає п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

    Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним п. 10.1 кредитного договору, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до умов договору позичальник гарантував, що умови договору йому зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними і справедливими; сторони на власний розсуд визначили таку умову договору.

    Дійшовши висновку про те, що відсутні підстави для визнання пунктів 1.7, 10.1 кредитного договору недійсними, оскільки їх зміст відповідає принципу свободи договору, поза увагою апеляційного суду залишились положення Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил.

    Конституційний Суд України у справі від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг у мотивувальній частині рішення зазначав, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через установлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

    Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року (справа № 6-80цс13) за положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України від “Про захист прав споживачів” до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

    Згідно із ст.ст. 303, 316 ЦПК України апеляційний суд не надав належної оцінки зазначеним пунктам кредитного договору із урахуванням підстав позову і не мотивував, чи є наслідком зазначених пунктів та договору в цілому істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, чи завдають умови договору шкоду споживачу, чи порушують принципи добросовісності.

    За змістом п. 2.1 Правил банки зобов’язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб – страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; інші умови, передбачені законодавством.

    Відповідно до п. п. 2.2, 2.3, 2.4 Правил інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов’язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо). У разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, банки мають обов’язково ознайомити споживача з умовами, а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміну. Банки зобов’язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилався на те, що кредитний договір не містить графік платежів, орієнтовну сукупну вартість кредиту, що не відповідає п. п. 3.1, 3.2 Правил.

    Перевіряючи доводи апеляційної скарги у цій частині, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції було встановлено, що позичальником було підписано платіжний календар, в якому визначена сума кожного щомісячного платежу на період із 11 жовтня 2007 року по 11 вересня 2017 року. Крім того, у заяві-анкеті ОСОБА_3 на отримання кредиту під заставу зазначено, що він своїм підписом засвідчує, що ознайомлений, зокрема, з орієнтовною сукупною вартістю кредиту.

    За змістом ст. ст. 303, 316 ЦПК України апеляційний суд зобов’язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

    Апеляційний суд не дав належну оцінку платіжному календарю (а.с. 183-186, т.2), не з’ясував, чи містить він усі відомості, які зазначені у п.п. 2.1-2.4 Правил, чи містить кредитний договір графік платежів, тобто належним чином доводи апеляційної скарги в цій частині не перевірив та не спростував.

    Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

    Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором у доларах США.

    Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

    Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

    Згідно із ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

    Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

    Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 2 липня 2014 року (справа № 6-79цс14), аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст. 192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов’язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов’язання і його виконання є національна валюта України – гривня. Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов’язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

    Апеляційний суд на вказані положення матеріального закону уваги не звернув, не врахував правовий висновок Верховного Суду України та дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості в іноземній валюті.

    Не можна погодитись із доводами касаційної скарги про незастосування до правовідносин щодо стягнення пені положень ст. 258 ЦК України.

    Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

    Вирішуючи спір у частині стягнення з ОСОБА_3 пені, апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 у цій частині, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до ухвалення ним рішення, а позивач чи його представник відповідну заяву до суду першої інстанції не подавали.

    Згідно із ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

    З огляду на те, що спірні правовідносини є цивільно-правовими та не регулюються ГК України, правильними є висновки апеляційного суду про безпідставність доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_3 – ОСОБА_7 про необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 343 ГК України.

    Є необґрунтованими доводи касаційної скарги представника ОСОБА_3 – ОСОБА_7 про допущені судами порушення норм процесуального права, а саме: не прийняття до розгляду уточнених позовних вимог банку; не вирішення питання судом про залучення ОСОБА_6 співвідповідачем до участі у справі.

    Як убачається із матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, 19 лютого 2013 року представник банку зареєстрував у канцелярії суду заяву про уточнення позовних вимог, яку було прийнято судом до розгляду, що підтверджується журналами судових засідань від 21 травня 2013 року та 18 вересня 2013 року. Із зазначеної заяви банку вбачається, що відповідачами за їх позовом визначено боржника за кредитним договором ОСОБА_3 та іпотекодавця ОСОБА_6 (а.с. 17, 54-55, 93-94, т.3).

    Не можна погодитись із доводами касаційної скарги про те, що уточнену позовну заяву від імені банку підписала ОСОБА_8, яка не мала відповідних повноважень. Як установлено апеляційним судом, ОСОБА_8 діяла в інтересах ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі довіреності від 29 січня 2013 року, зміст якої відповідає вимогам ст. 42 ЦПК України.

    Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм матеріального права та процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду в частині вирішення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості та позову ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору необхідно скасувати та, враховуючи, що ці позови взаємопов’язані, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

    Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_7 задовольнити частково.

    Рішення апеляційного суду м. Києва від 4 грудня 2014 року в частині залишення без змін рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року та в частині зміни рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 4 грудня 2013 року та додаткового рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий В.О. Кузнєцов

    Судді: Т.Л. Ізмайлова

    В.І. Мартинюк

    М.І. Наумчук

    А.С. Олійник

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть