click fraud detection

ТЕМА: 18.02.2015 Про визнання договору іпотеки недійсним. «Райффайзен Банк Аваль»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4043
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У Х В А Л А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    18 лютого 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Ситнік О.М., суддів: Євграфової Є.П., Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Юровської Г.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», приватного нотаріуса Харківської міської нотаріальної контори ОСОБА_8 про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2014 року,

    в с т а н о в и л а:

    У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 05 жовтня 2011 року між ним та ОСОБА_7 укладений кредитний договір № 014/1932/82/91218, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 307 073 грн 69 коп. На забезпечення виконання кредитного договору 05 жовтня 2011 року між банком та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки № 014/1932/82/91218/1, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

    ОСОБА_7 належним чином не виконувала зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі

    607 835 грн 92 коп., з якої: заборгованість за кредитом – 293 842 грн 38 коп., сума прострочених платежів за кредитом – 4 698 грн 46 коп., заборгованість за відсотками – 65 426 грн 51 коп., пеня – 248 567 грн 03 коп.

    На погашення заборгованості банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

    У травні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому зазначала, що у спірній квартирі на час укладення договору іпотеки була зареєстрована неповнолітня дитина, проте оспорюваний договір був укладений без дозволу органу опіки та піклування. Крім того, він укладений на забезпечення неіснуючого кредитного зобов’язання.

    ОСОБА_7 просила визнати договір іпотеки від 05 жовтня 2011 року № 12/1932/82/91218/1 недійсним.

    Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 липня

    2014 року у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 05 жовтня 2011 року № 12/1932/82/91218/1, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 Зобов’язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 здійснити державну реєстрацію припинення обтяження – запис № 11689019 у Державному реєстрі іпотек – квартири АДРЕСА_1 та зняти заборону відчудження квартири АДРЕСА_1.

    Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня

    2014 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 липня

    2014 року скасовано, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

    У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга має бути задоволена.

    Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_7 не надала належних та допустимих доказів того, що на час підписання оспорюваного договору іпотеки її син ОСОБА_9 мав право користування квартирою АДРЕСА_1.

    Із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.

    За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    При ухваленні рішення суд зобов’язаний з’ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

    Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.

    Із матеріалів справи вбачається, що 21 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_7 укладений кредитний договір № 014/1932/82/91218, згідно з п. п. 1.1, 1.2, 1.4 якого остання отримала кредит у розмірі 40 800 доларів США зі сплатою 13,5 % річних терміном до 21 серпня 2017 року (а. с. 78−82).

    На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 21 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_7 укладений договір іпотеки № 014/1932/82/91218/1, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до п. 1.4 договору іпотеки на строк дії договору залишається у володінні (користуванні) іпотекодавця (а. с. 83−86).

    Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 березня 2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 21 серпня 2007 року № 014/1932/82/91218, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу на погашення заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 014/1932/82/91218, що станом на 21 вересня 2010 року склала 326 419 грн 13 коп. Виселено та знято з реєстраційного обліку ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 (а. с. 94−97).

    На підставі заяви ОСОБА_7 04 липня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» прийнято рішення щодо рефінансування заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 014/1932/82/91218.

    Із листа ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 05 жовтня 2011 року вих. № С21-97-0-1/933 на ім’я приватного нотаріуса ОСОБА_8 вбачається, що банк просив виключити майно з Державного реєстру іпотек та зняти заборону на відчуження майна за іпотечним договором від 21 серпня 2007 року № 014/1932/82/91218/1 на іпотечне майно – квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 128).

    05 жовтня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 укладений кредитний договір № 014/1932/82/91218, згідно з п. п. 1.1, 1.4., 1.5 якого остання отримала кредит у розмірі 307 073 грн 69 коп. зі сплатою 11 % річних строком до 05 жовтня 2027 року (а. с. 10−26).

    На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 05 жовтня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 укладений договір іпотеки № 014/1932/82/91218/1, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 83−86).

    Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідачки за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № 014/1932/82/91218 станом на 22 січня 2014 року склала 607 835 грн 92 коп., з якої: заборгованість за кредитом – 293 842 грн 38 коп., сума прострочених платежів за кредитом – 4 698 грн 46 коп., заборгованість за відсотками – 65 426 грн 51 коп., пеня – 248 567 грн 03 коп. (а. с. 33−35).

    У договорах зазначено, що банк та ОСОБА_7 05 жовтня 2011 року уклали кредитний договір № 014/1932/82/91218 на рефінансування заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2007 року № 014/1932/82/91218 і договір іпотеки від 05 жовтня 2011 року № 014/1932/82/91218/1 забезпечує саме виконання зобов’язань за кредитним договором від 05 жовтня 2011 року № 014/1932/82/91218, що підтверджується п. п. 1, 2.1 вказаного договору іпотеки та листом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 05 жовтня 2011 року (а. с. 83, 128).

    Отже, суди при розгляді справи мали встановити обставини, що існували саме на час укладення договору іпотеки від 05 жовтня 2011 року № 014/1932/82/91218/1.

    Із наданих банком доказів, що стосуються укладення вказаного договору іпотеки та пояснень нотаріуса, яка посвідчувала договір іпотеки, вбачається, що банком та нотаріусом не перевірялося наявність права користування житловим приміщенням третіми особами.

    Разом з тим у довідці від 10 серпня 2007 року зазначено, що ОСОБА_7 має сина ОСОБА_9 (а. с. 89). Довідка надана банком із посиланням на електронний архів банку.

    При цьому відповідно до довідки ОК ЖБК «Ковчег» № 17 з місця проживання про склад сім’ї та реєстрацію у квартирі АДРЕСА_1, що передана в іпотеку банку за договором іпотеки від 05 жовтня 2011 року № 014/1932/82/91218/1, з 10 травня 2010 року проживає і зареєстрований син ОСОБА_7 – ОСОБА_9, 2003 року народження.

    Вказану довідку як належний і допустимий доказ прийняв суд першої інстанції.

    Висновки апеляційного суду про те, що єдиним доказом користування житловим приміщенням можуть бути лише відомості з ЦВМ Дзержинського РВ ГУДМС України в Харківській області не ґрунтуються на вимогах закону, як і необхідність надання ОСОБА_7 доказів щодо втрати її сином права користування квартирою АДРЕСА_2, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

    Отже, ОСОБА_9 як малолітній син ОСОБА_7 має право на користування житловим приміщенням за місцем проживання своїх батьків. Посилання на видачу довідки про склад сім’ї у 2007 і 2014 роках різними юридичними особами не є підставою для визнання доказів недопустимими, оскільки чинним законодавством передбачена можливість зміни суб’єкта господарювання, що здійснює обслуговування житлового будинку, однак доказів, що ОК ЖБК «Ковчег» не мав права видати довідку про склад сім’ї, матеріали справи не містять.

    У п. 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз’яснено, що згідно зі статтею 32 ЦК України, статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. У зв’язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

    Положення ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», яке вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають безпритульні діти, чинне з 01 січня 2006 року і на договори, укладені до цієї дати, не поширюються (стаття 58 Конституції України), що свідчить про недотримання сторонами на час укладення договору іпотеки від 05 жовтня 2011 року вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку органу опіки та піклування на передачу в іпотеку квартири, право користування якою мала малолітня дитина.

    Згідно з ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

    Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору іпотеки від 05 жовтня 2011 року № 12/1932/82/91218/1 на підставі ч. 2 ст. 224 ЦК України.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційним судом безпідставно зроблена переоцінка доказів, надана судом першої інстанції, доводів щодо такої переоцінки не наведено, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, тому рішення суду апеляційної інстанції у частині відмови у зустрічному позові має бути скасовано, рішення суду першої інстанції у цій частині – залишено в силі. В іншій частині судові рішення не оскаржувалися і не переглядалися.

    Керуючись ст. ст. 333, 336, 339, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

    Рішення апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2014 року у частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_7 скасувати, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 липня 2014 року у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 залишити в силі.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий: О.М. Ситнік Судді: Є.П. Євграфова І.М. Завгородня Т.О. Писана Г.В. Юровська

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть