click fraud detection

Ответ в теме: 23 березня 2017 року Про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність

#18481
Аноним
Неактивированный

Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

23 березня 2017року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Прокопчук Н.О.

суддів: Саліхова В.В.,Семенюк Т.А.

при секретарі: П’ятничук В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2

на заочне рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 31 травня 2016 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2,третя особа :ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ,-

ВСТАНОВИЛА :

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачки.

Посилаючись на те,що ОСОБА_3 належним чином не виконує свої зобов’язання за кредитним договором,у зв’язку із чим виникла заборгованість в сумі 1 083 442, 95 грн., яку він добровільно не погасив, позивач просив в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 ,належну на праві власності відповідачці та передану нею в іпотеку на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором,шляхом визнання за позивачем права власності на цю квартиру.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31.05.2016 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11130126000 від 23.03.2007 року звернуто стягнення на майно ОСОБА_2, а саме на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Десятою Київською державною нотаріальною конторою 15.10.2004 року за реєстровим № 1н-2488, зареєстрованим в Київському міському бюро технічної інвентарізації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 15.11.2004 року за реєстровим № 1572.

В порядку ст. 217 ЦПК України виконання рішення зупинено до припинення дії Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” № 1304-VII від 03.06.2014 року.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1, який є представником ОСОБА_2 за довіреністю, діючи від її імені та в її інтересах, подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповноту з’ясування обставин ,що мають значення для справи, помилковість та необгрунтованість висновків суду,безпідставне не урахування правових позицій ВСУ.

В суді апеляційної інстанції представники відповідачки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали з підстав наведених в ній.

Представник позивача ОСОБА_6 просив апеляційну скаргу відхилити.

Третя особа ОСОБА_3 та його представник двічі у судове засідання не з’явилися. Виходячи з положень ч.5 ст.74 ,ч.2 ст.305 ЦПК України колегія суддів визнала їх повідомлення належним,а неявку такою,що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 23.03.2007 року між АК інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11130126000. Відповідно до умов цього договору банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 30 000 доларів США під 13 % річних за користування кредитом до 23.03.2017 року.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує,у зв’язку із чим станом на 28.07.2015 року в нього виникла заборгованість в сумі 1 083 442,95 грн. з яких: по тілу кредиту – 525 084,21 грн.; відсоткам – 558 358,76 грн.

У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між АК інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 23.03.2007 року було укладено договір іпотеки № 50297 згідно з яким АК інноваційному банку «УкрСиббанк» в іпотеку було передано нерухоме майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом , виданого Десятою Київською державною нотаріальною конторою 15.10.2004 року за реєстровим № 1н-2488, зареєстрованим в Київському міському бюро технічної інвентарізації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 15.11.2004 року за реєстровим № 1572.

08.12.2011 року між АК інноваційним банком «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги відповідно до якого АК інноваційним банком «УкрСиббанк» відступлено ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі й за кредитним договором № 11130126000 та договором іпотеки № 50297, укладеним з відповідачкою. Внаслідок чого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги від боржників виконання обов’язків за цими договорами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того,що наявна заборгованість та порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, дають іпотекодержателю підстави вимагати дострокового виконання основного зобов’язання та задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі рішення суду шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, яким є позивач.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів колегія суддів приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання права власності на предмет іпотеки не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону,що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового відповідно до ст.309 ЦПК України.

За правилом ст. 36 Закону України “Про іпотеку” (позасудове врегулювання) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Антиперспирант купить украина линк на сайт Украина, Закарпатская область, Ужгород, пл. Кирилла и Мефодия, 188000, +380 66 763-21-22, +380 96 560-92-60.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними.

Відповідно до положень ст. 37 Закону України “Про іпотеку” іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов’язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У правових позиціях Верховного Суду України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 11 грудня 2013 р. №6-124цс13 та постанові від 30 березня 2016 р. №6-1851цс15, які відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК є обов’язковими для всіх судів України, зазначене наступне.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України “Про іпотеку” іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України “Про іпотеку” не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (постанова ВСУ від 11 грудня 2013 р. №6-124цс13).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України “Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки (постанова ВСУ від 30 березня 2016 р. №6-1851цс15).

У даному конкретному випадку пунктом 4.2 статті четвертої Іпотечного договору від 23.03.2007 року передбачене застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (п.5.1 ст.5 Договору).

Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, в порядку, встановленому ст.37 Закону України “Про іпотеку”; шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі продажу в порядку, встановленомуст.38 Закону України “Про іпотеку” .

Таким чином, іпотечним договором визначено, що задоволення вимог іпотекодержателя шляхом отримання права власності на предмет іпотеки є одним із позасудових способів врегулювання .

Доказів тому, що позивач звертався до відповідачки за вирішенням питання передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань у позасудовому порядку, матеріали справи не містять, не подано таких доказів й до суду апеляційної інстанції.

З огляду на цю обставину у контексті положень Закону України “Про іпотеку” та правових позицій Верховного Суду України щодо застосування цього Закону, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову.

За викладених обставин оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за його безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 309, 313-314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, –

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 – задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року скасувати та ухвалите нове рішення наступного змісту : У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2,третя особа : ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність – відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення ,але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий :

Судді :

Справа № 755/16773/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/159/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Марцинкевич В.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.

дякую!