click fraud detection

ТЕМА: 02.08.2016 Про стягнення податкового боргу.

В этой теме 0 ответов, 1 участник, последнее обновление  Dmitry Kasyanenko 4 года/лет, 1 месяц назад.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #5120

    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/328/16 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А.

    Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

    У Х В А Л А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    02 серпня 2016 року м. Київ

    Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

    Головуючого судді: Бужак Н. П.

    Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

    За участю секретаря: Івченка М.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу першого заступника прокурора Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Уманської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області до ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,-

    У С Т А Н О В И В:

    Керівник Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Уманської ОДПІ Головного управління ДФС у Черкаській області звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу у сумі 25 000 грн.

    Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

    Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, перший заступника прокурора Черкаської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

    Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні – не обов’язкова, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності представників сторін.

    Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

    Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

    Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Уманській ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області як платник податків з 26.05.2004 року за № 529.

    19.06.2015 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми “Ф” № 245-17Р про визначення відповідачеві податкового зобов’язання із сплати транспортного податку у сумі 25 000 грн. Податкове повідомлення-рішення направлено ОСОБА_2 за адресою: вул. Декабристів, 85, м. Умань, Черкаська область, 20300. Вказане поштове відправлення було повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

    Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та довідки з адресно-довідкового підрозділу УДМС в Черкаській області адресою відповідача зазначено: АДРЕСА_1, 20300.

    Також, зазначено, що у зв’язку із несплатою узгодженого податкового зобов’язання на адресу відповідача сформовано та направлено податкову вимогу форми “Ф” від 02.10.2015 року № 908-19.

    Вважаючи, що відповідач має непогашений податковий борг із сплати транспортного податку у сумі 25 000 грн., визначений згідно податкового повідомлення-рішення форми “Ф” від 19.06.2015 року № 245-17Р, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

    Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

    Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та іншими нормативно-правовими актами.

    Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

    Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

    Як вбачається із матеріалів справи, податковий орган вважає, що оскільки податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 року № 245-17Р відповідачем не оскаржене та не скасоване, то грошове зобов’язанння, визначене ним, вважаються узгодженими.

    Колегія суддів з такими доводами погодитись не може з огляду на наступне.

    Відповідно до п.57.3. ст.57 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі – ПК України) у разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 – 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов’язання платник податків зобов’язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

    Підпунктом.14.1.156 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що податкове зобов’язання – сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

    Згідно із положеннями п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України, податковий борг – сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

    Вимогами пункту 54.1 ст.54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, який подається контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ. Така сума грошового зобов’язання та/або пені вважається узгодженою.

    Згідно з абз. З ч. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України, у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення – рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення – рішення вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

    Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку (п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України).

    У разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби, у відповідності до вимог пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

    Як убачається із матеріалів справи, 19.06.2015 року Уманською об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми “Ф” № 245-17Р про визначення відповідачеві податкового зобов’язання із сплати транспортного податку у сумі 25 000 грн.

    Вказане податкове повідомлення-рішення направлено відповідачу за адресою: вул. Декабристів, 85, м. Умань, Черкаська область, 20300 та повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

    Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції, не встановлено та не витребувано з органів податкової інспекції підтвердження про направлення відповідачу за вірною адресою податкових повідомленнь-рішень по транспортному податку, не приймаються судом до уваги, оскільки судом не заперечується, що дане рішення вважається узгодженим відповідно до норм чинного закону.

    Разом з тим, суд звертає увагу і на ту обставину, що ОСОБА_2 фактично не отримував податкові повідомлення-рішення від 19.06.2015 року та 02.10.2015 року, так як повідомленням про вручення поштового відправлення вказаних рішень повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

    Крім того, колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення спору про стягнення податкового боргу слід врахувати чи було податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 року винесено контролюючим органом на підставі норм чинного законодавства.

    Так, з 01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 року № 71-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким, шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, введено новий податок з громадян України – транспортний податок.

    Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об’єктами оподаткування.

    Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

    Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

    Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

    Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

    Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

    Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

    Щодо об’єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

    Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам – нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об’єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

    Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.15 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об’ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

    Вказана норма є чинною, Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 року №71-VIII неконституційним визнано не було.

    Крім того, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

    Цей принцип треба розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року).

    Разом з тим, об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. При цьому обов’язок із сплати транспортного податку покладено на його платників починаючи із 2015 року (рік набрання чинності Законом).

    Тому, законодавець, визначаючи об’єкт оподаткування транспортним податком, передбачив, що ознаками такого є дата реєстрації автомобіля та об’єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Отже, обов’язок сплачувати транспортний податок покладено на позивача після набрання чинності Законом від 28.12.2014 року №71-VIII, та не поширено такий на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015 року.

    Відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

    Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

    Відповідно до п. 8.1. ст.8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

    Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4. ст. 9 ПКУ установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

    У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п.п. 10.1.1.), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

    Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 р. N 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

    Отже, транспортний податок згідно з ПКУ є місцевим податком.

    Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

    Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв – є компетенцією відповідних місцевих рад.

    Так, відповідно до п. 8.3. ст.8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

    Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

    Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

    Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 143 Конституції України.

    Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

    Так, відповідно до п. 10.3. статті 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

    Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

    Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 Податкового кодексу України).

    При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).

    Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 Податкового кодексу України).

    При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

    Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

    Судовою колегією враховується, що відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов’язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

    Приписи п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України визначають, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

    Аналіз наведених норма дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

    При цьому до спірних правовідносин не може бути застосовано положення пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, оскільки до 31.12.2014 року відповідний транспортний податок на справлявся.

    Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

    Отже, 2015 – це плановий період, а 2016 рік – вже бюджетний період.

    Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2016 року у справі № К/800/46951/15.

    Положеннями п. 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об’єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також вказаною нормою права установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

    Згідно зі статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності – це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

    Однак, Законом від 28.12.2014 року №71-VIII не передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 ПК України.

    Виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов’язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

    Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення податкового боргу, оскільки він виник у ОСОБА_2 на підставі рішення, яке прийнято контролюючим органом з порушенням норм чинного законодавства.

    Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року.

    Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

    Відповідно до ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції – без змін.

    Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

    У Х В А Л И Л А:

    Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року – без змін.

    Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

    Головуючий суддя: Бужак Н.П.

    Судді: Костюк Л.О.

    Троян Н.М.

    Головуючий суддя Бужак Н.П.

    Судді: Костюк Л.О.

    Троян Н.М.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)

Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.

Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Настройки файлов cookie на этом веб-сайте настроены так, что нужно «разрешить использование файлов cookie», чтобы обеспечить вам наилучший доступ к просмотру. Вы можете продолжить использовать этот веб-сайт без изменения настроек cookie или нажмите кнопку «Принять» ниже, значит вы соглашаетесь с этим.

Закрыть