click fraud detection

ТЕМА: 22.05.2013 Про стягнення боргу за договором позики

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #5074
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Ухвала

    іменем україни

    22 травня 2013 рокум. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого: Кузнєцова В.О., суддів:Кадєтової О.В. Мостової Г.І., Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року,

    в с т а н о в и л а:

    У квітні 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення боргу за договором позики, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 9 червня 2007 року відповідно до розписки відповідач ОСОБА_7 позичив у неї грошові кошти в розмірі 900000 грн. з терміном повернення на першу її вимогу не раніше ніж через 12 місяців з моменту написання розписки. В добровільному порядку відповідач відмовляється повертати позичені у неї кошти, посилаючись на те, що вони були використані в інтересах сім’ї і мають бути розподілені між ним та його дружиною, а тому позивач змушена була звернутись до суду. З урахуванням уточнень позовних вимог позивач просила стягнути з відповідача 900000 грн. заборгованості за договором позики, 423090 грн. інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання зобов’язання в розмірі 82627 грн. 40 коп., проценти за користування позикою в розмірі 352141 грн.

    В липні 2011 року ОСОБА_8 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, посилаючись на те, що про отримання останнім грошових коштів в розмірі 900000 грн. їй нічого не було відомо. Вважає, що вказаний договір позики укладений не був, є фіктивним, оскільки в даний час в суді розглядається спір про поділ майна між нею та ОСОБА_7, просила поновити строк звернення з вказаним позовом та визнати правочин, укладений 9 червня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_7 недійсним.

    Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1323090 грн., три відсотка річних в розмірі 82627 грн. 40 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено. В задоволені зустрічного позову ОСОБА_8 відмовлено.

    Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області змінено. Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 борг у сумі 702 858 грн. 70 коп. з кожного.

    Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України.

    Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд.

    У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити, а її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

    Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволені зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що грошові кошти за договором позики отримано ОСОБА_7 в інтересах сім’ї та використано ним на потреби сім’ї, відтак кожен з відповідачів повинен нести солідарну відповідальність за невиконання за договором зобов’язань (за неповернення суми боргу за розпискою).

    Проте з висновками судів погодитись повністю не можна виходячи з наступного.

    Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

    Судами встановлено, що 9 червня 2007 року ОСОБА_7 позичив у ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 900000 грн., які зобов’язався повернути на першу вимогу останньої, але не раніше ніж за 12 місяців від дня написання розписки.

    З 25 березня 1994 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 лютого 2011 року, залишеним без змін в частині позовних вимог про розірвання шлюбу рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 18 серпня 2011 року, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розірвано.

    Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

    Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і одержане за договором використано на її потреби.

    Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановленими договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, якщо договір позики відповідає ознакам безпроцентного договору), позикодавець має право на одержання ще і процентів від суми позики. У разі коли договором не встановлено їх розмір, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

    Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

    За таких обставин висновок суду про те, що отримані ОСОБА_7 грошові кошти були витрачені в інтересах сім’ї не підтверджені відповідними доказами, а також не з’ясовано чи надавала ОСОБА_8 у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

    При задоволенні первісних позовних вимог суд першої інстанції, не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі обставинам. Суд не звернув уваги на те, що відповідно до уточненої позовної заяви ОСОБА_7 (а.с.31) посилалась на те, що відповідачем ОСОБА_7 було використано позичені кошти в розмірі 900000 грн. на придбання квартири АДРЕСА_1 та вказані кошти попередньо були покладені на депозитні рахунки. Із копії рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області від 15 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_7 про визнання договору дарування дійсним та визнання права особистої власності на нерухоме майно та грошові кошти (а.с. 49-50) вбачається, що предметом даного спору були грошові кошти, які також були використані ОСОБА_7 на придбання вказаної вище квартири та покладені на ці ж самі депозитні рахунки. Суди не дослідили та в своїх рішеннях не обґрунтували з яких підстав не була дотримана вимога передбачена ч. 3 ст. 65 СК України, стосовно отримання письмової згоди ОСОБА_8 на укладення договору позики. З тексту розписки не вбачається, що взята позика планувалась бути використана на користь сім’ї. Суди вказаній обставині також не надали ніякої оцінки, зважаючи на те, що договір виходить за межі дрібного побутового. Крім того, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_8 було заявлено клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи (а.с.130-132), в задоволені якої відповідно до журналу судового засідання від 26 жовтня 2011 року (а.с.149), судом було відмовлено без виходу до нарадчої кімнати, без зазначення підстав такої відмови відповідно до ч. 2 ст. 210 ЦПК України. З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

    Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

    Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а :

    Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

    Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий:В.О. Кузнєцов Суддя:О.В. Кадєтова Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумч

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть