click fraud detection

ТЕМА: 27.04.2016 Про визнання недійсними державних актів на землю та договорів купівлі-продажу.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #5086
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Справа № 370/314/14 Головуючий у І інстанції Косенко А. В.Провадження № 22-ц/780/2292/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 18 27.04.2016

    РІШЕННЯ

    Іменем України

    27 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

    головуючого судді: Приходька К.П.,

    суддів: Березовенко Р.В., Таргоній Д.О.,

    за участю секретаря: Воробей В.М.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2014 року у справі за позовом прокурора Макарівського району Київської області в інтересах Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, третя особа управління Дерземагенства у Макарівському районі Київської області про визнання недійсними державних актів на землю та договорів купівлі-продажу,

    встановила:

    у лютому 2014 року прокурор Макарівського району Київської області звернувся до Макарівського районного суду Київської області із вищезазначеним позовом в інтересах держави в особі Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області, в якому посилався на те, що в ході перевірки додержання вимог земельного законодавства встановлено, що на підставі рішення Копилівської сільської ради від 11.05.2001 року №3 та від 02.06.2001 року №4 відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 12.09.2001 року, 20.11.2001 року та 26.11.2011 року отримали державні акти на право приватної власності на землю.

    На підставі рішення Копилівськоїсільської ради від 11.05.2001 року №3: 12.09.2001 року ОСОБА_3 одержала державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 площею 0,656га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,250 га., та для ведення особистого селянського господарства 0,406 га., на території Копилівської сільської ради.

    20.11.2001 року ОСОБА_7 одержала державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_2 площею 0,623 га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,250 га., та для ведення особистого селянського господарства 0,373 га., на території Копилівської сільської ради.

    12.09.2001 року ОСОБА_7 одержав державний акт на право приватноївласності на землю НОМЕР_3 площею 0,663га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,250 га., та для ведення особистого селянського господарства 0,383 га., на території Копилівської сільської ради.

    На підставі рішення Копилівської сільської ради від 02.06.2001 року №4: 12.09.2001 рокуОСОБА_8. одержав державний акт на право приватноївласності на землю НОМЕР_4 площею 0,604га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,250 га., та для ведення особистого селянського господарства 0,354 га., на території Копилівської сільської ради.

    12.09.2001 року ОСОБА_4 одержала державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_5 площею 0,75 га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,25га., та для ведення особистого селянського господарства 0,50 га., на території Копилівської сільської ради.

    26.11.2001 року ОСОБА_5 одержав державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_6 площею 0,70га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,25 га., та для ведення особистого селянського господарства 0,45 га., на території Копилівської сільської ради.

    Таким чином, підставою для видачі зазначених державних актів на право приватної власності на землю був проект відведення земельної ділянки та рішення відповідної ради.

    Водночас згідно інформації архівного відділу Макарівської районної державної адміністрації від 05.02.2014 року за № 05-04/66 серед протоколів та рішень Копилівської сільської ради відсутні як протоколи, так і рішення, датовані 11.05.2001 року №3 та 02.06.2001 року №4.

    Згідно інформації Управління Держземагентства в Макарівському районі від 07.02.2014 року за №01-12/250 документація із землеустрою щодо складання державних актів на ім’я ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в архіві управління не обліковується, що дає підстави вважати, що відведення спірних земельних ділянок відбувалося без розробки документації із землеустрою.

    Таким чином, прокурор вважає,щодержавніактивиданівказаним особам безпідставно та з порушенням ст.ст.9,17,22 ЗК України, в редакції 1990 року чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

    Крім того, прокурором встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу від 23.11.2006 року за №15232, від 18.11.2006 року за №14966, від 23.11.2006 року за №15247, від 23.11.2006 року за №15237, від 23.11.2006 року за №15242, від 18.11.2006 року за №14961 право власності на земельні ділянки набув відповідач ОСОБА_9, якому в подальшому видані державні акти на право власності на вказані земельні ділянки: НОМЕР_7 від 27.12.2006 року на земельну ділянку площею 1,729га., для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_8, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №738; НОМЕР_9 від 27.12.2006 року на земельну ділянку площею 0,4816га., для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_10, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №740; НОМЕР_11 від 27.12.2006 року на земельну ділянку площею 1,00 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель з кадастровим номером НОМЕР_12, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №758; НОМЕР_13 від 27.12.2006 року на земельну ділянку площею 0,4921 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель з кадастровим номером НОМЕР_14, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №740.

    Таким чином, для відновлення становища, яке існувало раніше прокурор вважає, що підлягають визнанню недійсними також вищезазначені договори купівлі-продажу від 23.11.2006 року за №15232, від 18.11.2006 року за №14966, від 23.11.2006 року за №15247, від 23.11.2006 року за №15237, від 23.11.2006 року за № 15242, від 18.11.2006 року за № 14961 з підстав, передбачених ст.ст.203, 215 ЦК України.

    Також необхідно витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 спірні земельні ділянки загальною площею 3,7027га., вартістю 182428 грн., що знаходяться на території Копилівської сільської ради, на користь держави відповідно до вимог ст. ст. 321, 387, 388 та 396 ЦК України.

    Таким чином, оскільки незаконним оформленням права власності на спірні земельні ділянки порушено інтереси держави в сфері забезпечення законності при відведенні земельних ділянок органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також безпосереднє право органу місцевого самоврядування розпоряджатися земельними ділянками, то прокурор Макарівського району звернувся в суд з даним позовом і просив визнати недійсними державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, видані на ім’я відповідачів, визнати недійсними договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, укладених між відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Витребувати з володіння ОСОБА_9 спірні земельні ділянки загальною площею 3,7027 га вартістю 182428 грн., що знаходяться на території Копилівської сільської ради, на користь держави.

    Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2014 року позов задоволено частково, визнано недійсними державні акти на право власності на землю, видані відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 12.09.2001 року, 20.11.2001 року та 26.11.2011 року та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 зазначені спірні земельні ділянки загальною площею 3,7027 га., вартістю 182428 грн., що знаходяться на території Копилівської сільської ради, на користь держави. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Стягнуто з відповідачів судовий збір на користь держави.

    Ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 квітня 2015 року відмолено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2, рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2014 року, залишене без змін.

    Ухвалою від 17 лютого 2016 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 квітня 2015 року і справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 листопада 2014 року в частині задоволення позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що на дані прокурором довідки про відсутність в архівах державних органів місцевого самоврядування протоколів та рішень Копилівської сільської ради та документації із землеустрою відносно спірних земельних ділянок можуть свідчити лише про те, що такі документи відсутні станом на лютий 2014 року, але зовсім не свідчать про те, що їх не було на момент підготовки та видачі державних актів на право власності на землю в 2001 році.

    Крім того, прокурор не надав суду доказів того, що ним проводилась відповідна перевірка, в ході якої встановлено відсутність в архівах державних органів місцевого самоврядування протоколів та рішень Копилівської сільської ради та документації із землеустрою відносно спірних земельних ділянок. Враховуючи те, що прокурором не приймались відповідні правові документи з приводу проведеної перевірки, у суду відсутні підстави вважати безперечно встановленим факт видачі оспорюваних державних актів без достатніх правових підстав.

    Визнаючи недійсними державні акти на право власності на землю, суд не врахував ту обставину, що право власності на спірні земельні ділянки відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 припинилось ще в 2006 році, коли вони продали їх ОСОБА_9, що свідчить про недійсність цих державних актів на момент звернення прокурора до суду із зазначеним позовом. Заявляючи позовні вимоги про витребування спірних земельних ділянок з володіння ОСОБА_9, прокурор всупереч вимогам ст.60 ЦПК України не надав достатніх та об’єктивних доказів того, що ці земельні ділянки вибули з володіння Копилівської сільської ради без її відома та волі.

    Апелянт вважає прокурора Макарівського району Київської області неналежним позивачем в даній справі, оскільки він в своїй позовній заяві не зазначив, в чому ж полягає порушення інтересів держави. Також вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності.

    Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

    Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

    Зазначеним вимогам закону, рішення суду першої інстанції не відповідає.

    Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі рішення Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області від 11.05.2001 року №3 та від 02.06.2001 року №4 відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 12.09.2001 року, 20.11.2001 року та 26.11.2011 року отримали державні акти на право приватної власності на землю.

    На підставі рішення Копилівської сільської ради від 11.05.2001 року №3: 12.09.2001 року ОСОБА_3 одержала державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 площею 0,656га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,250га., та для ведення особистого селянського господарства 0,406га., на території Копилівської сільської ради.

    20.11.2001 року ОСОБА_7 одержала державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_2 площею 0,623га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,250га., та для ведення особистого селянського господарства 0,373га., на території Копилівської сільської ради.

    12.09.2001 року ОСОБА_7 одержавдержавний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_3 площею 0,663га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,250га., та для ведення особистого селянського господарства 0,383га., на території Копилівської сільської ради.

    На підставі рішення Копилівської сільської ради від 02.06.2001 року №4: 12.09.2001 року ОСОБА_8 одержав державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_4 площею 0,604га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,250га., та для ведення особистого селянського господарства 0,354га., на території Копилівської сільської ради.

    12.09.2001 року ОСОБА_4 одержала державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_5 площею 0,75га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,25га., та для ведення особистого селянського господарства 0,50га., на території Копилівської сільської ради.

    26.11.2001 року ОСОБА_5 одержав державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_6 площею 0,70га., з них для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд 0,25га., та для ведення особистого селянського господарства 0,45га., на території Копилівської сільської ради.

    Встановлено, що згідно інформації архівного відділу Макарівської районної державної адміністрації від 05.02.2014 року за №05-04/66 серед протоколів та рішень Копилівської сільської ради відсутні як протоколи, так і рішення, датовані 11.05.2001 року №3 та 02.06.2001 року №4.

    Згідно інформації Управління Держземагентства в Макарівському районі від 07.02.2014 року за №01-12/250 документація із землеустрою щодо складання державних актів на ім’я ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в архіві управління не обліковується, що дає підстави вважати, що відведення спірних земельних ділянок відбувалося без розробки документації із землеустрою.

    Таким чином, суд першої апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що вищезазначені державні акти на право приватної власності на землю видані вказаним відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 12.09.2001 року, 20.11.2001 року та 26.11.2011 року безпідставно та з порушенням ст.ст.9,17,22 ЗК України в редакції 1990 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

    На підставі договорів купівлі-продажу від 23.11.2006 року за №15232, від 18.11.2006 року за №14966, від 23.11.2006 року за №15247, від 23.11.2006 року за №15237, від 23.11.2006 року за №15242, від 18.11.2006 року за №14961 право власності на земельні ділянки набув відповідач ОСОБА_9, якому в подальшому видані державні акти на право власності на вказані земельні ділянки: НОМЕР_7 від 27.12.2006 року на земельну ділянку площею 1,729га., для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_8, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №738; НОМЕР_9 від 27.12.2006 року на земельну ділянку площею 0,4816га., для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_10, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №740; НОМЕР_11 від 27.12.2006 року на земельну ділянку площею 1,00га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель з кадастровим номером НОМЕР_12, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №758; НОМЕР_13 від 27.12.2006 року на земельну ділянку площею 0,4921га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель з кадастровим номером НОМЕР_14, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №740.

    Згідно роз’яснень п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

    Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

    У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

    Відповідно до частини п’ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

    Таким чином відповідач ОСОБА_9 є незаконнимволодільцем спірних земельних ділянок в розумінні ст.387 ЦК України, оскількинабувмайно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

    Оскільки спірні земельні ділянки, які були надані згідно неіснуючих рішень від 11.05.2001 року за №3 та 02.06.2001 року за №4, вибули з власності держави з порушенням вимог чинного законодавства, тому існують всі правові підстави для визнання недійсними державних актів на право власності на землю та витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави.

    Тому для відновлення становища, яке існувало раніше, необхідно витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 спірні земельні ділянки загальною площею 3,7027га., вартістю 182428 грн., що знаходяться на території Копилівської сільської ради, на користь держави відповідно до вимог ст. 387 ЦК України.

    Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилалась на пропуск позивачем строку позовної давності (т.1 а. с.115-121).У даній справі ОСОБА_5 заявлено про застосування позовної давності (т.1 а.с.162).

    Відповідно до вимог ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

    Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові – ч.4 ст.267 ЦК України. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

    Загальний строк позовної давності відповідно до ст.257 ЦК України становить 3 роки. Відповідач подав суду заяву про застосування судом позовної давності при вирішенні судом спору по суті. Відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

    Згідно вимог ч.1 ст.8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

    Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2,4,7 та 11 до Конвенції» N475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

    Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011р. у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації, п.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.51).

    Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов’язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак – ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

    Згідно із ч.2 ст.45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

    За змістом ч.1 ст.46 ЦПК України органи, які відповідно до ст.45 цього Кодексу, звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють.

    Отже, норми, установлені ч.1 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів; перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

    Враховуючи викладене колегія суддів не погоджується з доводами позивача про те, що про порушення земельного законодавства органам прокуратури стало відомо в ході перевірки додержання вимог земельного законодавства.

    У порушення вимог ст.ст.212 – 214 ЦПК України, суд першої інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, неповно встановив фактичні обставин справи, не з’ясував, із якого часу Копилівській сільській раді Макарівського району Київської області стало відомо про порушене право, не звернув уваги, що висновки перевірки проведеної прокуратурою, на підставі яких заявлено позов, у матеріалах справи відсутні.

    Відповідно до державних актів на право приватної власності на земельні ділянки перші власники, відповідача по справі, отримали їх у вересні, листопаді 2001 року, зареєстровані в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, за підписом голови Копилівської сільської ради ОСОБА_10, та відповідно печаткою цієї ж ради (т.1 а.с.8-19).

    Враховуючи зібрані по справі докази колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до норм Цивільного Кодексу України право прокурора на пред’явлення позову виникло у вересні 2001 року, колиКопилівській сільській раді, в інтересах якої заявлений позов,стало відомо про відчуження спірних земельних ділянок. Строк позовної давності за цими вимогами сплив у вересні 2004року.

    Прокурором не заявлено клопотання про поновлення строків та не надано суду доказів поважності пропуску позовної давності.

    Відповідно до Постанови від 01 липня 2015 року за №6-178цс15 Верховного Суду України за змістом статей 256,261 ЦК України позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

    При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

    Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

    Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

    Прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

    Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

    Враховуючи вище наведене судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відому у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

    На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317, 319 ЦПК України, колегія суддів, –

    вирішила :

    апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 лютого 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

    В задоволенні позову прокурора Макарівського району Київської області в інтересах Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, третя особа управління Дерземагенства у Макарівському районі Київської області про визнання недійсними державних актів на землю та договорів купівлі-продажувідмовити.

    Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

    Головуючий Судді

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть