click fraud detection

ТЕМА: 15.06.2016 Про визнання кредитного договору припиненим та таким, що втратив чинність. «Надра»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #5045
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    15 червня 2016 року м. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України

    з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючогоЛуспеника Д.Д., суддів:Гулька Б.І.,Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання кредитного договору припиненим та таким, що втратив чинність, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У січні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ КБ «Надра») звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 14 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 50 тис. дол. США, на придбання квартири, з кінцевим строком повернення до 13 листопада 2018 року.

    На забезпечення виконання зобов’язань щодо погашення кредиту позичальник уклав з банком договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира № 29, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

    На забезпечення повернення кредитних коштів позичальника між банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язалась відповідати перед банком за належне виконання позичальником його зобов’язань.

    Посилаючись на те, що умови договору позичальник та поручитель не виконують, у зв’язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 травня 2012 року складає 21 082 дол. 43 центи США, що є еквівалентом 168 501 грн 32 коп., з яких: сума заборгованості за кредитом – 15 528 дол. 76 центів США (124 113 грн 61 коп.); сума заборгованості за відсотками – 2 817 дол. 82 центи США (22 521 грн 43 коп.); сума заборгованості зі сплати пені 92 дол. 35 центів США (738 грн 11 коп.); сума за нарахованими штрафами – 2 643 дол. 50 центів США (21 128 грн 17 коп.), позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів указану суму заборгованості.

    У квітні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Надра» про визнання кредитного договору припиненим та таким, що втратив чинність.

    В обґрунтування своїх вимог з урахуванням уточнень посилався на те, що у лютому 2010 року, користуючись своїм правом передбаченим договором, звернувся до банку із заявою про намір достроково погасити кредитну заборгованість.

    Посилаючись на те, що указана заява залишена банком без відповіді, чим порушені його права, позивач просив суд визнати кредитний договір припиненим і таким, що втратив чинність з 05 березня 2010 року, заборонити Банку, починаючи з 05 березня 2010 року нараховувати проценти, комісії, штрафи і пені по договору, зобов’язати банк не пізніше наступного дня з дати остаточного погашення кредиту зняти з іпотеки забезпечення кредиту – квартиру за адресою: м. Запоріжжя вул. Дзержинського б. 68 кв. 29, стягнути з банку на його користь 5 тис. грн моральної шкоди, стягнути з відповідача 75 дол. 89 центів США, які раніше були стягнуті з відповідача як пеня.

    Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Надра» відмовлено.

    У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

    Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2015 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «Надра».

    Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ПАТ КБ «Надра» задоволено частково.

    Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію – Стрюкової І.О., заборгованість за кредитним договором від 14 листопада 2006 року, що станом на 11 січня 2012 року становить 14 110 дол. 67 центів США та складається із: заборгованості за кредитом 13 075 дол. 88 центів США, заборгованості зі сплати нарахованих відсотків за користування кредитом 692 дол. 55 центів США, заборгованості зі сплати комісії 342 дол. 24 центи США, та заборгованість зі сплати пені 2 734 грн 43 коп.

    В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ «Надра» відмовлено.

    Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та судом апеляційної інстанції не переглядалось.

    У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

    Рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вимог зустрічного позову ОСОБА_6 не оскаржуються, тому судом касаційної інстанції в силу вимог ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

    Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

    Відмовляючи у позові ПАТ КБ «Надра», суд першої інстанції виходив з того, що банк звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 листопада 2006 року, який укладено між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6, однак надав суду розрахунок заборгованості за іншим кредитним договором від 12 березня 2007 року, який укладено між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 Судом першої інстанції указано, що протягом розгляду справи банк не надав належний розрахунок заборгованості за кредитним договором від 14 листопада 2006 року, що позбавило суд можливості задовольнити відповідні вимоги банку.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалюючи в цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в ході апеляційного розгляду справи судом оглянуто оригінал кредитної справи за кредитним договором від 14 листопада 2006 року, який укладено між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6, і згідно розрахунку заборгованості позичальника станом на 11 січня 2012 року борг складає 16 821 дол. 07 центів США, що еквівалентно134 396 грн 99 коп. Зменшивши суму нарахованої банком пені за неналежне виконання зобов’язання, суд апеляційної інстанції стягнув солідарно з відповідачів суму кредитної заборгованості в розмірі 14 110 дол. 67 центів США та заборгованість зі сплати пені 2 734 грн 43 коп.

    Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

    Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає з огляду на наступне.

    Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

    Судом апеляційної інстанції установлено, що ОСОБА_6 зобов’язання за кредитним договором не виконав й допустив заборгованість. Зобов’язання за вказаним кредитним договором забезпечене порукою на підставі договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_10

    На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

    Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов’язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів.

    Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку щомісячно, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором.

    Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

    Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

    Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

    Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

    Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

    Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

    Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

    Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

    За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

    З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов’язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

    Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

    У зобов’язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

    Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

    При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

    За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

    За умовами п.п. 3.3.2 та 3.3.3 кредитного договору від 14 листопада 2006 року погашення кредитної заборгованості мало здійснюватись шляхом щомісячного внесення позичальником мінімальної суми у розмірі 685 дол. 18 центів США до 13 числа кожного місяця.

    Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

    Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов’язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред’явлення вимог до поручителя.

    Відповідно до розрахунку загальної суми сплачених платежів по кредиту (а.с. 162, т. 1) остання сума на погашення кредитної заборгованості сплачена позичальником 15 червня 2011 року.

    Позов про стягнення кредитної заборгованості пред’явлено ПАТ КБ «Надра» у січні 2013 року.

    Зазначене впливає і на застосування положень законодавства щодо ч. 4 ст. 559 ЦК України у частині вимог до поручителя, оскільки згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України наступило прострочення боржника і, у зв’язку із цим суду слід визначитись із тим, чи не повинен був банк пред’явити вимоги до поручителя протягом 6 місяців.

    Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у справі № 6-128цс14 від 08 жовтня 2014 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для судів.

    Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що згідно з п. 4.2.4 кредитного договору банк мав право вимагати дострокового повернення кредиту у разі порушення умов договору.

    Отже, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, правових висновків Верховного Суду України, викладених зокрема у постанові в справі № 6-249цс15 від 02 грудня 2015 року, апеляційному суду необхідно було визначитись із строком настання виконання основного зобов’язання, що впливає як на вимоги до позичальника, так і на вимоги до поручителя.

    Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також надання оцінки всім доводам сторін у справі.

    Крім того, рішення суду першої інстанції ухвалено Ленінським районним судом м. Запоріжжя 27 червня 2013 року.

    Апеляційну скаргу на указане рішення ПАТ КБ «Надра» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію – Стрюкової І.О., подало у березні 2015 року.

    Поновлюючи позивачу строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2013 року, апеляційний суд також не врахував вимоги і положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, згідно з якою кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

    Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов’язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

    Згідно з ч. 1 ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    За нормою ст. ст. 73, 297 ЦПК України пропущений строк на апеляційне оскарження може бути поновлено лише з поважних причин.

    Апеляційний суд таких обставин не навів і належним чином не перевірив доводів заявника щодо поважності значного пропуску строку на апеляційне оскарження.

    Оскільки апеляційний суд зазначених обставин справи не врахував, рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2015 року підлягає скасуванню з передачею до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

    Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а :

    Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

    Рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2015 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    ГоловуючийД.Д. ЛуспеникСудді:Б.І. Гулько В.І. Журавель С.Ф. Хопта С.П. Штелик

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть