click fraud detection

ТЕМА: 21.06.2016 Про збільшення загального обсягу заборгованості без згоди. «Державний експортно-імпортний банк України»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #5032
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

    У Х В А Л А

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    21 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

    в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

    суддів: Левенця Б.Б., Лапчевської О.Ф.

    при секретарі: Синявському Д.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Миколаєві на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», третя особа: Публічне акціонерне товариство «Возко» про визнання договору поруки припиненим,

    в с т а н о в и л а :

    у червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», в якому просив визнати припиненим договір поруки № 6211Р6, укладений 23.12.2011 року між ним та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», посилаючись на те, що він належним чином не був повідомлений про зміну строку виконання основного зобов’язання та банк не пред’явив йому вимоги протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Крім того, посилається на збільшення загального обсягу заборгованості внаслідок укладення між позичальником та банком низки додаткових угод до кредитної угоди без його згоди.

    Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.02.2016 року позов задоволено. Визнано припиненим договір поруки № 6211Р6, укладений 23.12.2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України». Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 25.04.2016 року вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

    Справа № 752/9256/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/6899/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Мирошниченко О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Миколаєві через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги, що згода ОСОБА_1 як поручителя, зі змінами, у тому числі майбутнім внесенням змін до основного зобов’язання, висловлена ним шляхом підписання договору поруки, не потребує додаткової згоди його як поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить ч. 1 ст. 559 ЦК України. Суд послався на постанову Верховного Суду України № 3-196 цс 14 від 23.12.2014 року без системного вивчення цієї постанови та не врахував, що претензія про дострокове повернення кредиту направлена 10.03.2015 року та протягом 6 місяців банк звернувся до поручителя з позовом про стягнення боргу. Суд не застосував правові позиції Верховного Суду України, які викладені у постановах від 19.03.2014 року № 6-20 цс 14 та від 17.09.2014 року № 6 – 53 цс 14. Крім того, Генеральна угода передбачає, що проценти за користування кредитами визначаються у конкретних кредитних договорах, укладених у рамках Генеральної угоди та позивач надав свою згоду відповідати за виконання кредитних договорів у рамках Генеральної угоди з усіма змінами. Суд не встановив яким чином збільшився обсяг відповідальності поручителя, в чому полягає відсутність згоди останнього. Крім того, суд не врахував, що позивач обрав неправильний спосіб захисту – визнання договору поруки припиненим, оскільки припиняється не договір, а порука, про що вказано у правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах № 6-69 цс11, 6-152 цс 13, 6- 701 цс 15.

    У судовому засіданні відповідача Орел А.В. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

    Представник позивача ОСОБА_5 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції без змін.

    Третя особа у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у її відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

    Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Судом першої інстанції встановлено, що 23.12.2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний експортно – імпортний банк України» було укладено договір поруки № 6211Р6, за умовами якого позивач, зобов’язався перед банком солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання ПАТ «ВОЗКО» основного зобов’язання.

    Відповідно до статті 1 договору поруки основне зобов`язання – зобов’язання позичальника, передбачені кредитною угодою щодо відшкодування кредиту, процентів, штрафних санкцій.

    Відповідно до п. 7.4 договору поруки дія договору поруки припиняється після повного виконання основного зобов`язання.

    Кредитною угодою, з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін до договору поруки від 29.11.2013 року є генеральна угода № 6207N1 від 18.01.2007 року з загальним лімітом заборгованості 11 160 000 доларів США, терміном користування до 17.01.2021 року; кредитний договір № 6207 К14 від 05.09.2011 року з загальним лімітом заборгованості 3 000 000 доларів США та 1 010 000 грн., терміном користування до 31.12.2015 року; кредитний договір № 6211 К7 від 01.07.2011 року з загальним лімітом заборгованості 6 027 203 доларів США, терміном користування до 31.01.2017 року.

    У липні 2014 року у ПАТ «ВОЗКО» виникла заборгованість за основним зобов’язанням та банком були направлені поручителю ОСОБА_1 листи-претензії № 12-010/687 від 10.03.2015 року, № 62-010/688 від 10.03.2015 року, № 62-010/689 від 10.03.2015 року, у зв’язку із невиконанням ПАТ «ВОЗКО» взятих на себе зобов’язань.

    27.04.2015 року банк звернувся до Вознесенського міськрайонного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

    Між позичальником та кредитором було укладено низку додаткових угод до кредитної угоди.

    Зокрема, пунктом 1 додаткового договору № 6207К1-23 від 26.06.2014 року до кредитного договору № 6207К1 від 18.01.2007 року змінено підпункт 3.2.5 кредитного договору та в період з 01.11.2014 року проценту ставку встановлено в розмірі 11,25 % замість 10,25 %.

    Додатковим договором № 6211К11-5 від 26.06.2014 року до кредитного договору № 6211К11 від 20.10.2011 року в два рази було збільшено розмір комісії за управління кредитом у випадку порушення зобов’язань зі сторони позичальника по відношенню до базового розміру комісії.

    Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя без згоди останнього та що банк звернувся з позовною вимогою до поручителя більше ніж через шість місяців після спливу строку виконання основного зобов`язання.

    Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, що призвело до припинення поруки виходячи з наступного.

    Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

    Виходячи з аналізу зазначеної норми порука припиняється за дії двох умов:внесення без згоди поручителя змін до основного зобов’язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

    Судом першої інстанції правильно встановлено, що між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПАТ «ВОЗКО» було укладено додаткові угоди до кредитних договорів, згідно з якими збільшено розмір процентної ставки за користування кредитними коштами та розмір комісії за обслуговування кредиту.

    При розгляді справи у апеляційному порядку представник відповідача не заперечував, що внаслідок укладення таких угод збільшився обсяг основного зобов`язання, у тому числі і збільшився обсяг відповідальності поручителя та що таке збільшення не погоджувалося з поручителем.

    Доводи апеляційної скарги про те, що договором поруки передбачено, що поручитель надає згоду на забезпечення цією порукою всіх зобов`язань позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому, а відтак внесення змін до кредитного договору не потребувало внесення змін до договору поруки суперечать положенням ч. 1 ст. 559 ЦК України та правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України від 25.09.2013 року № 6-97 цс13, від 10.09.2014 року № 6-70 цс 14, від 21.10.2015 року № 6-1161 цс15. Крім того, 29.11.2013 року між відповідачем та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору поруки у зв’язку із внесенням змін до генеральної угоди щодо збільшення ліміту кредитної заборгованості та збільшення строку кредитування, що спростовує доводи відповідача про те, збільшення обсягу основного зобов’язання можливе і без погодження з поручителем.

    Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

    Кінцевий строк виконання основного зобов`язання за генеральною угодою встановлено 17.01.2021 року.

    Судом першої інстанції правильно встановлено, що оскільки строк закінчення поруки у договорі поруки не визначений, то порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Разом з тим, дійшовши висновків про те, що порука припинилася не лише у зв`язку із збільшенням основного зобов’язання без згоди поручителя, а і у зв`язку з тим, що строк виконання основного зобов`язання було змінено та банк звернувся з позовною вимогою до поручителя після спливу шестимісячного строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України суд першої інстанції не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять вимоги ні до позичальника, ні до поручителя про дострокове стягнення кредиту до 10.03.2015 року. З дня ж пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту від 10.03.2015 року та до дня звернення з позовом про стягнення заборгованості (27.04.2015 року) шестимісячний строк не сплинув.

    Проте, таке неправильне встановлення обставин справи не призвело до неправильного вирішення спору, а відтак на думку колегії суддів відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду.

    Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд помилково визнав припиненим договір поруки, а не поруку, проте не може погодитися з доводами про те, що за таких обставин позов не підлягає задоволенню у зв`язку з неправильно обраним способом захисту порушеного права.

    Виходячи із змісту та суті позовних вимог, а також з висновків суду про те, що порука є припиненою на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв`язку із збільшенням основного зобов`язання без згоди поручителя, хоча суд першої інстанції і дійшов неправильних висновків про припинення поруки також на підставі 4 ст. 559 ЦК України та неправильно зазначив про припинення договору поруки, а не про припинення поруки, проте вірно вирішив спір по суті та з урахуванням того, що внаслідок винесення судом апеляційної інстанції власного рішення результат по суті спору не зміниться, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

    Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

    у х в а л и л а :

    Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Миколаєві відхилити.

    Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

    Головуючий

    Судді

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть