click fraud detection

ТЕМА: 12.06.2014 Банку отказано во взыскании задолженности. “Дельта Банк”

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #5012
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

    03680 м. Київ , вул. Солом’янська, 2-а

    Апеляційне провадження № 22-ц/796/5620/2014 Головуючий в суді 1 інстанції – МайбоженкоА.М.

    Доповідач – Ящук Т.І.

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    12 червня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

    головуючого судді Ящук Т.І.

    суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

    при секретарі Лужецькій І.С.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

    встановила:

    У квітні 2013 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 584 253 грн. 69 коп., що складається із заборгованості по кредиту – 554 625 грн. та заборгованості за відсотками – 29 628 грн. 69 коп.

    Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості в розмірі 584 253 грн. 69 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3441 грн.

    Не погоджуючись з рішенням, відповідач ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

    Вказувала, що позивачем не було надано доказів, на якій підставі нараховано відсотки за ставкою 10 % і 13,96% річних, оскільки матеріали справи не містять будь-яких угод між сторонами про встановлення процентної ставки у зазначеному розмірі. За таких обставин прострочена заборгованість, визначена відповідачем у сумі 3424,08 доларів США, яка зазначена у довідці від 29.03.2013 року, нарахована необґрунтовано.

    Апелянтом не заперечується факт прострочення платежів, але вона не має можливості довести, що станом на день подання позову вона мала значно меншу прострочену заборгованість, ніж ту, що зазначена у довідці.

    Відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець має право використати право на дострокове стягнення усієї суми кредиту лише у разі перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків. При цьому рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року встановлено право споживача не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору.

    Враховуючи, що суд першої інстанції вважав доведеними обставини, які не підтверджуються матеріалами справи – річна відсоткова ставка 10 % та 13,96%, що сума простроченої заборгованості позивачем не підтверджена, що суд не дав можливості відповідачу довести розмір простроченої заборгованості, відмовивши у призначенні судово-бухгалтерської експертизи, апелянт вважала рішення суду безпідставним та необґрунтованим.

    В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити. Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, тому колегією суддів визнано за можливе розглянути справу в його відсутності.

    Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Судом першої інстанції встановлено, що 25 липня 2007 року між АКБ «Таскомерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» , та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2608/0707/71-006, за умовами якого відповідачу були надані кредитні кошти у розмірі 82 000 доларів США з розрахунку 12,5% річних на строк з 25.07.2007 року по 24.07.2032 року.

    25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» передано право вимоги за кредитним договором, що укладений з відповідачем.

    Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань, що виникли на підставі кредитного договору, станом на 29.03.2013 року у відповідача утворилась прострочена заборгованість по тілу кредиту – 226,82 долари США, що в еквіваленті складає 1 812 грн. 97 коп., та по відсотках – 3 197,26 доларів США, що в еквіваленті складає 25 555 грн. 70 коп. Дані про це містяться у довідці від 29.03.2013 року. Таким чином, загальна сума простроченої заборгованості складає 3424,08 доларів США. Виходячи з розміру погодженого сторонами ануїтетного платежу, станом на 29.03.2013 року відповідачем прострочено сплату 4 щомісячних платежів.

    Встановивши такі порушення зобов’язань за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем використано право вимоги, визначене розділом 9 кредитного договору щодо дострокового стягнення всієї суми кредиту: 554 625 грн. (заборгованості за кредитом) та 29 628 грн. 69 коп. ( заборгованості по відсотках)

    Проте, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів вважає, що погодитись з висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки висновки суду не в повному обсязі відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

    Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

    Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Зі змісту п.1.3 кредитного договору, укладеного між АКБ «Таскомерцбанк» та ОСОБА_2 від 25.07.2007 року вбачається, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.

    08.09.2010 року між ПАТ «Сведбанк», правонаступником АКБ «Таскомерцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до раніше укладеного кредитного договору, відповідно до якого кредитний договір № 2608/0707/71-006 викладено в новій редакції.

    Пунктом 1.3 кредитного договору в новій редакції від 08.09.2010 року, також визначено розмір процентів за користування кредитом за ставкою 12,5%. Також у вказаному пункті сторони встановили, що за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього договору, розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору, у випадку і у порядку, встановленому п.8.4 цього договору.

    Відповідно до п.8.4 договору сторони за взаємною згодою домовились без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору, у випадку невиконання зобов’язань, що передбачені п.5.6, 5.7 , а також порушення строків подання документів про реєстрацію прав власності на об’єкт нерухомості та порушення строків передачі в іпотеку об’єкта нерухомості, передбачених розділом 2 цього договору встановити наступний порядок зміни умов цього договору з відповідною зміною відсоткової ставки за користування кредитними коштами.

    Пунктом 8.4.1 цього договору визначено, що відсоткова ставка підвищується на 1% за кожен факт такого порушення, від рівня поточної ставки на дату порушення зобов’язання позичальника.

    Крім того, пунктом 3.1.1 договору сторони визначили, що починаючи з 10 жовтня 2010 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом, нарахованих відповідно до п.3.2 цього договору шляхом здійснення фіксованих платежів ( ануїтетні платежі) у сумі 801,05 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору.

    Як вбачається з витягу з додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25.05.2012 року, станом на вказану дату фактична заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором (строкова заборгованість за тілом кредиту) становила 69 784,68 доларів США, прострочена заборгованість за тілом кредиту була відсутня. Крім того, жодних даних про наявність іншої заборгованості ( по процентах) додаток до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитом – не містить ( а.с. 26).

    Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача на підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_2 надав довідку, в якій зазначив лише загальну суму простроченої заборгованості станом на 29.03.2013 року: по тілу кредиту – 226,82 доларів США, по процентах – 3197,26 доларів США.

    Обґрунтовуючи зазначений розмір заборгованості, представник позивача подав розрахунок станом на 20.09.2013 року, з якого вбачається, що він не відповідає умовам укладеного договору щодо розміру процентної ставки та порядку нарахування процентів (а.с. 77).

    Також, всупереч наданому позивачем додатку до договору купівлі-продажу прав вимоги, у розрахунку від 20.09.2013 року зазначено, що станом на 25.05.2012 року існувала заборгованість за відсотками в сумі 290,75 доларів США.

    З вказаного розрахунку вбачається, що у період з 25.05.2012 року по 09.07.2012 року банком було застосовано процентну ставку 10%, а з 10.07.2012 року проценти за користування кредитом нараховувались за ставкою 13,96 %, тоді як договором передбачено 12,5 % річних.

    Даних про те, що банк на підставі п.8.4.1 кредитного договору збільшував відсоткову ставку за порушення, передбачені п.5.6, 5.7 та 8.4 договору – матеріали справи не містять.

    При цьому статтею 1056-1 ЦК України ( в редакції на час укладення договору від 08.09.2010 року) було передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

    Частиною 3 ст. 1056-І ЦК України в редакції Закону від 22.09.2011 року встановлено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

    Таким чином, матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що процентна ставка в розмірі 13,96%, яка використана ПАТ «Дельта Банк» при нарахуванні заборгованості відповідачу ОСОБА_2, передбачена умовами додаткових угод або застосована в порядку п.8.4.1 кредитного договору.

    Крім того, пунктом 3.1.1 кредитного договору встановлено розмір ануїтетного платежу в сумі 801,05 доларів США на місяць. Зазначеним пунктом передбачено, що до вказаної суми ануїтетного платежу входить погашення кредиту та сплата процентів.

    При цьому матеріали справи не містять розрахунку, з яких сум кредиту та процентів у валюті платежу складається щомісячний ануїтетний платіж на період дії договору до 24.07.2032 року.

    Разом з тим, як вбачається з розрахунку позивача, починаючи з 10.07.2012 року розмір нарахованих лише відсотків перевищує розмір цілого ануїтетного платежу, тоді як на момент купівлі прав вимоги за даним договором, тобто 25.05.2012 року, будь-яка заборгованість у ОСОБА_2 була відсутня.

    Так, за період з 10.07.2012 року по 09.08.2012 року нараховано відсотків 809,74 долари США, за період з 10.08.2012 року по 09.09.2012 року – відсотки нараховані на суму 809,12 доларів США, і в подальшому за період до вересня 2013 року розмір нарахованих процентів є більшим від суми передбаченого договором ануїтетного платежу.

    Пунктом 3.1.10 кредитного договору в редакції від 08.09.2010 року передбачено, що у випадку зміни процентної ставки згідно з п.6.1, 8.4 цього договору, розмір ануїтетного плетежу, передбачений п.3.1.1 договору перераховується за формулою, визначеною у пункті 3.1.10.

    У такому випадку, відповідно до п.3.1.11 про новий розмір ануїтетного платежу банк повідомляє позичальника шляхом направлення листа з повідомленням про вручення на адресу позичальника, вказану позичальником у реквізитах цього договору.

    Проте будь-яких доказів про наявність підстав та про зміну ануїтетного платежу – матеріали справи не містять.

    За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що розмір заборгованості по процентах, визначений позивачем у сумі 3706,83 доларів США, що становить 29 628 грн. 69 коп. – не доведений позивачем, оскільки розмір та порядок нарахування процентів суперечать наявним у матеріалах справи доказам.

    Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

    Як вбачається з наданих відповідачем копій квитанцій про погашення кредиту та розрахунку заборгованості за договором кредиту, дійсно відповідачем ОСОБА_2 не у повному обсязі сплачується ануїтетний платіж. Так, починаючи з липня 2012 року відповідачем щомісяця здійснюються платежі, проте у меншому розмірі, ніж ануїтетний платіж: зокрема, по 670, 300, 600, 650, 400, 450, 600 та 1000 доларів США, у зв’язку з чим виникла певна заборгованість.

    Однак колегія суддів вважає, що за відсутності належного розрахунку заборгованості, при застосуванні банком розміру процентної ставки, що не передбачена умовами договору, а також за відсутності даних про те, яка частина ануїтетного платежу повинна надходити на погашення кредиту, а яка – на погашення процентів, суд позбавлений можливості встановити розмір дійсної заборгованості.

    Згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

    У рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 по справі № 1-26/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг Конституційний Суд України зазначив, що положення частин четвертої – одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору.

    Пунктом 10.3 кредитного договору передбачено, що будь-яке порушення позичальником умов цього договору повинно розглядатись як істотне порушення договору, яке надає право банку в порядку, передбаченому цим договором та/або діючим законодавством України, змінювати строки виконання зобов’язань позичальника за цим договором та /або вимагати від позичальника повернення кредиту.

    Разом з тим, за відсутності належних доказів про розмір простроченої заборгованості по кредиту та відсотках, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для дострокового стягнення суми кредиту, строк сплати якої ще не настав, є передчасним.

    Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позовних вимог ПАТ «Дельта банк» щодо розміру простроченої заборгованості за кредитом та процентами, а тому вважає, що підстави для стягнення як простроченої заборгованості, так і дострокового стягнення частини кредиту, що залишилась, і належних до сплати процентів – відсутні.

    За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

    Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

    вирішила:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

    Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року – скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити.

    Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

    Головуючий : Судді:

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.