click fraud detection

ТЕМА: Отказ во взыскании денежных средств по банковской гарантии: решение от 19.10.2018 г.

В этой теме 0 ответов, 1 участник, последнее обновление  Dmitry Kasyanenko 1 год, 7 мес. назад.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #5066

    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    18 жовтня 2018 року

    м. Київ

    справа № 910/21641/17

    Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

    Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.

    розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго”

    на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 (головуючий Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І. і Власов Ю.Л.)

    у справі № 910/21641/17

    за позовом державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго” (далі – Підприємство)

    до публічного акціонерного товариства “Банк інвестицій та заощаджень” (далі – Банк),

    третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю “Енергетичні інновації” (далі – Товариство),

    про стягнення 454 528,50 грн.

    За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

    ВСТАНОВИВ:

    Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банку за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Товариства, про стягнення 454 528,00 грн.

    Позовні вимоги мотивовані тим, що: Підприємством та Товариством було укладено договір поставки від 15.12.2016 № 02-1/4583-16 (далі – Договір), відповідно до умов якого Товариство зобов’язалось поставити Підприємству продукцію в порядку та строки, встановлені умовами Договору; виконання зобов’язань Товариства за Договором було забезпечене безвідкличною банківською гарантією від 12.12.2016 № 5440/16-ГВ (далі – Банківська гарантія) на суму 454 528,50 грн., гарантом за якою є Банк; Товариство з порушенням строків, встановлених умовами Договору, поставило Підприємству товар, що є гарантійним випадком, у зв’язку з чим Підприємство звернулося до Банку (гаранта) з вимогою про сплату грошових коштів у розмірі 454 528,50 грн., забезпечених гарантією, однак Банк не сплатив Підприємству грошові кошти у вказаному розмірі.

    Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2018 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Банку на користь Підприємства грошові кошти у розмірі 454 528,50 грн.

    Рішення суду першої інстанції обґрунтоване настанням гарантійного випадку за Банківською гарантією, у зв’язку з прострочення виконання принципалом обов’язку з поставки товару, та невиконанням Банком (гарантом) обов’язку з виплати грошової суми у розмірі 454 528,50 грн. у строки, встановлені у Банківській гарантії (протягом 5 банківських днів після отримання письмової вимоги).

    Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

    Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд, виходячи з приписів частини другої статті 563 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), тексту Банківської гарантії та Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі – Положення), не надав належної оцінки змісту Банківської гарантії, зокрема тому, що письмова вимога бенефіціара про оплату направляється гаранту через банк бенефіціара, який засвідчує, що наявні підписи на даній вимозі є дійсними, мають юридичну силу та законне відношення до бенефіціара.

    Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Підприємство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2018, а рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2018 залишити в силі.

    Касаційна скарга обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції: не забезпечив справедливого і неупередженого вирішення спору та ефективного захисту порушених прав Підприємства; не дослідив повно, всебічно та об’єктивно обставини справи і наявні в матеріалах справи докази.

    Від Банку та Товариства відзиви на касаційну скаргу не надходили.

    Розпорядженням заступника керівника апарату – керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 20.09.2018 № 2413 у зв’язку з відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/21641/17, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.

    Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

    Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 15.12.2016 Підприємством (покупець) та Товариством (постачальник) укладено Договір, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується поставити та передати у власність покупцю продукцію у кількості, за переліком (номенклатурою), за ціною, з характеристиками (якістю), у порядку та строки, що визначаються умовами договору, а покупець зобов’язується здійснити оплату належно поставленої продукції на умовах договору.

    Згідно з пунктом 2.3 Договору ціна за одиницю продукції (з усіма витратами, пов’язаними з продукцією та її поставкою (передачею) зазначена у розділі першому “Специфікації” (додаток № 1 до Договору). Ціна договору складається з усіх витрат, пов’язаних з продукцією та її поставкою, зокрема, навантаженням продукції, її перевезенням, перевантаженням, розвантаженням у покупця. Ціна Договору становить 9 090 570,00 грн.

    Пунктом 3.1 Договору передбачено, що договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 18.08.2017.

    Відповідно до пункту 7.1 Договору приймання-передача продукції здійснюється сторонами відповідно до вимог чинних актів законодавства України, нормативних актів, рекомендацій виробника продукції в частині, що регламентують умови передачі покупцям продукції, а також нормативних документів.

    Згідно з пунктом 7.2 Договору акт приймання-передачі продукції складається постачальником відповідно до вимог щодо складання первинних документів, інших вимог згідно з договором та передається ним покупцю (одержувачу) під час поставки (передачі) продукції. В акті сторони повинні зазначити номер та дату договору, номер та дату заявки покупця (на поставку продукції), дату її отримання постачальником, найменування, кількість, ціну продукції, інші відомості при необхідності.

    У специфікації до Договору сторони погодили найменування товару (металоконструкції до опор ПБЗЗО-7н у кількості 141 одиниць загальною вартістю 9 090 570,00 грн.); технічну специфікацію товару, місце поставки (ПС750кВ “Західноукраїнська” Львівська обл., Жидачівський р-н, с. Жирова, вул. Енергетична, 1); термін поставки продукції (4 квартал 2016 року – 2 квартал 2017 року протягом 60 днів після заявки замовника).

    19.12.2016 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою сторони внесли зміни до Договору, зокрема, зазначивши, що загальна вартість товару становить 9 090 566,10 грн., аванс – 4 545 283,05 грн.

    Пунктом 6.1 Договору передбачено, що постачальник здійснює поставку продукції протягом строку поставки: у 4 кварталі 2016 року – 2 кварталі 2017 року протягом 60 днів після заявки замовника (до 30.06.2017), у кількості відповідно до додатку № 1 до Договору, інших умов Договору, за заявками покупця, на умовах DDP за адресою поставки продукції відповідно до вимог покупця, зокрема згідно з умовами додатку № 1 до Договору; при цьому покупець вправі завчасно, однак не пізніше наступного дня після отримання повідомлення постачальника про готовність продукції (партії продукції) до поставки, конкретизувати (остаточно погодити) місце поставки (передачі) продукції.

    В заявці покупця зазначається зокрема дата та номер договору, дата та номер заявки, найменування, кількість продукції, що підлягає поставці у конкретній партії згідно з заявкою та загальна вартість такої партії продукції, строк її поставки (однак, цей строк повинен бути не пізніше останнього числа строку поставки, визначеного договором), найменування одержувача продукції, адреса поставки (у разі, якщо дані щодо місця передачі продукції та/або одержувача зазнають змін); заявки надсилаються покупцем на зазначену в договорі адресу постачальника, а за визначеної сторонами потреби також з одночасним наданням факсимільного або e-mail повідомлення (згідно з даними постачальника, зазначеними у договорі).

    У разі неможливості для покупця прийняти продукцію про це негайно повідомляється постачальник, і в подальшому поставка продукції здійснюється виключно після надання покупцем письмового повідомлення про його можливість прийняти продукцію, зокрема за погодженою сторонами адресою поставки, зазначеному покупцем одержувачу; постачальник повинен здійснити таку поставку (передачу) продукції протягом строку та за адресою згідно з зазначеним повідомленням.

    Постачальник протягом одного робочого дня з дня отримання заявки або повідомлення покупця повинен підтвердити її/його отримання (на факс та/або e-mail покупця, які будуть зазначені в заявці/повідомленні покупця). Відокремлений підрозділ покупця, який визначений як одержувач продукції, забезпечує прийняття продукції (з наданням довіреності для прийняття-передачі продукції).

    Датою поставки (передачі) продукції (партії) визначається дата підписання покупцем акта. Право власності, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження продукції переходить до покупця з дати підписання ним акта.

    Підприємство звернулось до Товариства із заявкою від 27.04.2017 № 01/4526, в якій, у зв’язку з виробничою необхідністю, просило постачальника поставити продукцію у строк до 30.06.2017, а саме металоконструкції до опор ПБ330-7н у кількості 141 одиниці на загальну суму 9 090 566,10 грн.

    Листом від 28.04.2017 № 96 Товариство зазначило, що замовлення Підприємства прийнято до виконання.

    Судами встановлено, що Товариство поставило Підприємству відповідно до Договору: 22.06.2017 товар на суму 644 721,00 грн.; 27.06.2017 товар на суму 644 721,00 грн.; 06.07.2017 товар на суму 644 721,00 грн.; 07.07.2017 товар на суму 644 721,00 грн.; 10.07.2017 товар на суму 644 721,00 грн; 10.07.2017 товар на суму 644 721,00 грн.; 11.07.2017 товар на суму 644 721,00 грн.; 13.07.2017 товар на суму 644 721,00 грн.; 17.07.2017 товар на суму 644 721,00 грн.; 19.07.2017 товар на суму 644 721,00 грн.; 27.07.2017 товар на суму 709 193,10 грн.; 31.07.2017 товар на суму 644 721,00 грн. 02.08.2017 – товар на суму 644 721,00 грн.; 02.08.2017 – товар на суму 644 721,00 грн., що разом становить 9 090 566,10 грн., та підтверджується відповідними актами приймання-передачі, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

    Враховуючи, що Товариство повинно було поставити товар у строк до 30.06.2017 та беручи до уваги дати фактичного виконання ним обов’язку з поставки товару (відповідно до актів приймання-передачі), тобто Товариством було прострочено виконання зобов’язання з поставки товару.

    Також постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі № 910/18384/17 (за позовом Підприємства до Товариства про стягнення штрафних санкцій у розмірі 358 529,36 грн., нарахованих у зв’язку з простроченням поставки товару за Договором) встановлені обставини прострочення виконання Товариством обов’язку з поставки продукції у встановлені Договором строки.

    12.12.2016 Банком було видано Банківську гарантію, відповідно до якої: принципал – Товариство; бенефіціар – Підприємство; банк-бенефіціар – Банк; сума гарантії – 454 528,50 грн.; строк дії гарантії – до 08.09.2017.

    У Банківській гарантії також зазначено, що Банк проінформований про те, що Товариством та Підприємством буде укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти на поставку “25.11.2 Вироби конструкційні металеві та їхні частини (44212000-9), 25.11.23-60.00 металоконструкції опор ПБ330-7н по об’єкту: ПЛ330кВ Західноукраїнська-Богородчани з реконструкцією ПС330кВ Богородчани та ПС750кВ Західноукраїнська” в результаті визнання принципала переможцем конкурсних торгів на закупівлю “25.11.2 Вироби конструкційні металеві та їхні частини (44212000-9), 25.11.23-60.00 металоконструкції опор ПБ330-7н по об’єкту: ПЛ330кВ Західноукраїнська-Богородчани з реконструкцією ПС330кВ Богородчани та ПС750кВ Західноукраїнська”.

    Даною гарантією покриті лише можливі вимоги бенефіціара щодо виконання принципалом своїх зобов’язань щодо договору і не розповсюджуються на виплати штрафних санкцій та відшкодування збитків у будь-якому вигляді, а також комісійні виплати, передбачені або не передбачені договором та додатковими угодами до нього.

    Гарант цією гарантією безумовно і безвідклично зобов’язується протягом 5 банківських днів заплатити бенефіціару суму у розмірі, що не перевищує 454 528,50 грн. (гарантійна сума) після отримання від бенефіціара письмової вимоги з посиланням на цю гарантію, яка підписана уповноваженою особою та скріплена відбитком печатки бенефіціара із зазначенням у вимозі, що сума, яку бенефіціар вимагає сплатити, має бути виплачена бенефіціару у зв’язку з невиконанням принципалом своїх зобов’язань відповідно до Договору.

    Такі письмові вимоги бенефіціара повинні бути надані гаранту не пізніше 08.09.2017 включно. Письмова вимога бенефіціара про оплату направляється гаранту через банк бенефіціара, який засвідчить, що наявні підписи на даній вимозі є дійсними, мають юридичну силу та законне відношення до бенефіціара.

    Підприємство звернувшись до Банку як гаранта із письмовою вимогою від 01.09.2017 № 01/9755 про сплату 454 528,00 грн. зазначало про настання гарантійного випадку, а саме здійснення принципалом поставки продукції з порушенням установленого Договором строку.

    Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 454 528,00 грн.

    Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога Підприємства від 01.09.2017 № 01/9755 була надана ним у порядку, передбаченому Банківською гарантією (через банк бенефіціара – ПАТ “Укрексімбанк”), та відповідає вимогам, встановленим Банківською гарантією (містить посилання на Банківську гарантію, підписана уповноваженою особою та скріплена відбитком печатки бенефіціара із зазначенням у вимозі, що сума, яку бенефіціар вимагає сплатити, має бути виплачена бенефіціару у зв’язку з невиконанням принципалом своїх зобов’язань за Договором).

    Зазначена вимога була отримана Банком у строки, встановлені Банківською гарантією (до 08.09.2017), а саме 05.09.2017, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту кур’єрської служби доставки.

    Відповідно до частини другої статті 564 ЦК України гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності – в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

    Згідно із статтею 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

    Як вбачається з Банківської гарантії гарант зобов’язується протягом 5 банківських днів заплатити бенефіціару суму у розмірі 454 528,50 грн. після отримання від бенефіціара письмової вимоги.

    Пунктом 1 глави 4 розділу 2 Положення передбачено, що банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, має переконатися в достовірності цієї вимоги. У разі отримання вимоги від бенефіціара банк-гарант (резидент) повинен перевірити справжність підписів на вимозі або в разі отримання повідомлення від іншого банку про виставлення бенефіціаром вимоги – перевірити ключі, підписи, формат SWIFT. У разі потреби банк-гарант (резидент) надсилає запит до банку бенефіціара або іншого банку, через який було передано вимогу, для уточнення достовірності цієї вимоги/повідомлення. Банк-гарант (резидент) приймає вимогу, яка відповідає умовам гарантії, надсилає копію цієї вимоги принципалу (разом з копіями документів, якими вона супроводжувалась, якщо подання таких документів передбачалось умовами гарантії) після отримання відповідних уточнень, що підтверджують її достовірність, або до отримання таких уточнень. Якщо після подання копії вимоги принципалу банк-гарант отримує письмове підтвердження недостовірності пред’явленої вимоги, то банк-гарант надсилає письмове повідомлення про такий факт принципалу та бенефіціару.

    Відповідно до пункту 2 глави 4 розділу 2 Положення одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

    Згідно з пунктом 3 глави 4 розділу 2 Положення сплата за вимогою/повідомленням коштів бенефіціару за гарантією здійснюється банком-гарантом (резидентом) на умовах і в строки, передбачені гарантією для оплати вимоги/повідомлення, та згідно з інструкціями і реквізитами, зазначеними в тексті гарантії та/або у вимозі/повідомленні, отриманими від бенефіціара/банку бенефіціара або іншого банку. Банк-гарант (резидент) здійснює перерахування коштів з рахунку, на якому обліковувалися кошти принципала для грошового забезпечення (покриття) гарантії, або з інших відповідних рахунків банку-гаранта (резидента). Якщо гарантія надавалася за рахунок іншого забезпечення, прийнятного для банку, то банк-гарант вирішує питання щодо погашення заборгованості принципала шляхом звернення стягнення на предмет застави або договірного списання коштів з поточних/депозитних рахунків принципала, або шляхом проведення інших дій, передбачених законодавством України (за умови, якщо це передбачено договором).

    26.01.2018 Банк направив Підприємству відповідь на вимогу щодо виплати грошових коштів за Банківською гарантією у розмірі 454 528,50 грн., в якій вказав на те, що умовами Банківської гарантії не передбачено такого гарантійного випадку як несвоєчасне виконання постачальником (принципалом) своїх зобов’язань за основним договором, у зв’язку з чим Банк відмовив у задоволенні вимоги Підприємства про виплату банківської гарантії у сумі 454 528,50 грн. за Банківською гарантією.

    Однак суд першої інстанції визнав викладену Банком у листі від 12.09.2017 № 08-0/08-1671 підставу для відмови у виплаті гарантії за Банківською гарантією необґрунтованою, оскільки, як встановлено судом, вказаною банківською гарантією забезпечувалось виконання принципалом зобов’язання з поставки товару, в тому числі у строки, встановлені Договором.

    Інших підстав для відмови у виплаті гарантії за Банківською гарантією Банком наведено не було.

    Також суд першої інстанції визнав необґрунтованими твердження Банку про те, що за прострочення поставки товару за Договором передбачена відповідальність постачальника у вигляді штрафних санкцій, які були стягнуті Підприємством з Товариства рішенням суду у справі № 910/18384/17 та те, що прострочення поставки товару не є гарантійним випадком за Банківською гарантією, оскільки як встановлено судом, прострочення виконання постачальником обов’язку з поставки товару за Договором є гарантійним випадком, передбаченим Банківською гарантією, у зв’язку з чим у Банку як гаранта виник обов’язок виплатити Підприємству гарантію відповідно до Банківської гарантії.

    З висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов’язань та є обов’язковим для виконання сторонами.

    Згідно із статтею 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

    Положеннями статей 546, 560, 561, 566 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією. За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. Однак у разі порушення гарантом свого обов’язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

    Відповідно до статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред’являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред’явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

    Право гаранта на відмову в задоволенні вимоги кредитора встановлено статтею 565 ЦК України, згідно з частиною першої якої гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

    Згідно із статтею 562 ЦК України зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання.

    Частиною третьою статті 565 ЦК України передбачено, що якщо гарант після пред’явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов’язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

    Відповідно до статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

    Відповідно до розділу І Положення гарантійний лист – це гарантія, що оформлена належним чином на паперовому носії. Гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов’язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов’язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов’язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов’язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

    Апеляційним судом зазначено, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд, виходячи з приписів частини другої статті 563 ЦК України, тексту Банківської гарантії та Положення не надав належної оцінки змісту спірної гарантії, зокрема тому, що письмова вимога бенефіціара про оплату направляється гаранту через банк бенефіціара, який засвідчить, що наявні підписи на даній вимозі є дійсними, мають юридичну силу та законне відношення до бенефіціара.

    Судом апеляційної інстанції встановлено, що письмова вимога бенефіціара була відправлена Підприємством на поштову адресу гаранта: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 83-Д.

    Проте згідно з умовами Банківської гарантії письмова вимога бенефіціара мала бути направлена гаранту через банк бенефіціара. Метою такого направлення через банк бенефіціара було засвідчення банком, що наявні підписи на даній вимозі є дійсними, мають юридичну силу та законне відношення до бенефіціара. Проте відповідного засвідчення банк гарант не отримав, що підтверджується відсутністю відповідних доказів у матеріалах справи.

    Згідно з частиною першою статті 565 ЦК України якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії гарант має право на відмову в задоволенні вимоги кредитора.

    За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що Підприємством під час звернення до Банку з вимогою було порушено статтю 563 ЦК України та умови Банківської гарантії, оскільки заявлена гаранту вимога не відповідає умовам Банківської гарантії. Вказані обставини в свою чергу свідчать про правомірність відмови Банка в задоволенні вимог бенефіціару про сплату коштів за гарантією, оскільки таке право гаранта визначене як статтею 565 ЦК України, так і умовами Банківської гарантії.

    Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Підприємства до Банку про стягнення 454 528,50 грн.

    Крім того, Касаційний господарський суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що викладена Банком у листі від 12.09.2017 № 08-0/08-1671 підстава для відмови у виплаті гарантії за Банківською гарантією, а саме, що умовами Банківської гарантії не передбачено такого гарантійного випадку як несвоєчасне виконання постачальником (принципалом) своїх зобов’язань за основним договором, є необґрунтованою, оскільки з встановлених судами обставин справи вбачається, що гарант Банківською гарантією безумовно і безвідклично зобов’язується протягом 5 банківських днів заплатити бенефіціару суму у розмірі, що не перевищує 454 528,50 грн. (гарантійна сума) після отримання від бенефіціара письмової вимоги з посиланням на цю гарантію, яка підписана уповноваженою особою та скріплена відбитком печатки бенефіціара із зазначенням у вимозі, що сума, яку бенефіціар вимагає сплатити, має бути виплачена бенефіціару у зв’язку з невиконанням принципалом своїх зобов’язань відповідно до Договору.

    Тобто Банківською гарантією передбачено, що бенефіціар має право вимагати від Банку виплату коштів у межах гарантованої суми, а Банк зобов’язаний такі кошти сплатити у випадку невиконання принципалом своїх зобов’язань щодо постачання товару відповідно до Договору.

    Таким чином, Банківською гарантією не передбачено відповідальність Банку за прострочення виконання принципалом взятих на себе зобов’язань за Договором.

    Враховуючи, що Банківською гарантією не передбачено обов’язок гаранта здійснити виплату на користь бенефіціара у випадку виконання принципалом умов Договору в повному обсязі, але з простроченням, а також те, що замовник (бенефіціар) жодних претензій щодо її якості або інших підстав до постачальника (принципала) не висував, а вимогу бенефіціара до Банку пред’явлено після виконання постачальником (принципалом) зобов’язань з поставки продукції у повному обсязі, слід дійти висновку про відсутність правових підстав для стягнення коштів з Банку на користь Підприємства за Банківською гарантією.

    Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17.

    Посилання в касаційній скарзі на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції: не забезпечив справедливого і неупередженого вирішення спору та ефективного захисту порушених прав Підприємства; не дослідив повно, всебічно то об’єктивно обставини справи і наявні в матеріалах справи докази, – не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

    Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

    Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

    У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

    Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

    З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було прийнято постанову з дотриманням норм процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

    У зв’язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

    Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

    П О С Т А Н О В И В :

    Касаційну скаргу державного підприємства “Національна енергетична компанія “Укренерго” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 у справі № 910/21641/17 – без змін.

    Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

    Суддя І. Булгакова

    Суддя Б. Львов

    Суддя В. Суховий

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)

Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.

Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Настройки файлов cookie на этом веб-сайте настроены так, что нужно «разрешить использование файлов cookie», чтобы обеспечить вам наилучший доступ к просмотру. Вы можете продолжить использовать этот веб-сайт без изменения настроек cookie или нажмите кнопку «Принять» ниже, значит вы соглашаетесь с этим.

Закрыть