click fraud detection

ТЕМА: 01.06.2016 Про стягнення трьох процентів річних, інфляційних нарахувань, курсової різниці та моральної шкоди.

В этой теме 0 ответов, 1 участник, последнее обновление  Dmitry Kasyanenko 4 года/лет, 2 мес. назад.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #5035

    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    УХВАЛА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    01 червня 2016 року м. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

    кримінальних справ у складі:

    головуючогоКолодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Писаної Т.О.,Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення трьох процентів річних, інфляційних нарахувань, курсової різниці та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 26 листопада 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У липні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним вище позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, посилаючись на те, що в 2009 році він дав у борг відповідачам 44 тисячі доларів США. За отримані в позику кошти відповідачі придбали нерухоме майно, однак позику повертати відмовилися. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2013 року з відповідачів у солідарному порядку було стягнуто заборгованість по позиці у національній валюті України Гривні, а саме 352 тис. грн основного боргу, 11 399 грн 01 коп. трьох процентів річних та інфляційні втрати в розмірі 3 872 грн.

    На момент подачі даного позову таке рішення суду виконано не було, а тому позивач вважає, що він зазнав матеріальних збитків у зв’язку зі зростанням курсу долара США по відношенню до національної валюти України Гривні у період з моменту ухвалення вказаного вище судового рішення до моменту звернення до суду із даним позовом, а також зазнав моральних збитків.

    ОСОБА_6 просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь 22 798 грн 03 коп. трьох процентів річних, 201 344 грн інфляційних втрат, 623 615 грн 20 коп. курсової різниці та 50 тис. грн моральних збитків.

    Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 вересня 2015 року позов задоволено частково.

    Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 три проценти річних в сумі 22 798 грн 03 коп., інфляційні втрати в сумі 201 344 грн, а всього – 224 142 грн 03 коп.

    В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

    Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 456 грн 75 коп. в рахунок відшкодування судових витрат.

    Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 456 грн 75 коп. в рахунок відшкодування судових витрат.

    Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 26 листопада 2015 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 вересня 2015 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_6 про стягнення інфляційних втрат скасовано.

    Відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні вимог про стягнення солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 інфляційних втрат та моральної шкоди за їх безпідставності.

    Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 49 грн 14 коп. в рахунок відшкодування понесених ним судових витрат.

    Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 49 грн 14 коп. в рахунок відшкодування понесених ним судових витрат.

    Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 4 019 грн 40 коп. в рахунок відшкодування понесених ним судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

    Відмовлено представнику ОСОБА_7 адвокату ОСОБА_9 у стягненні з ОСОБА_6 на його користь 5 тис. грн за представництво інтересів в апеляційному суді.

    У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

    У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

    Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв’язку з наступним.

    Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    При розгляді справи судами встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 березня 2013 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості, встановлено факт надання позивачем у позику відповідачам 44 тис. доларів США.

    Вищезазначеним рішенням позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено повністю, стягнуто солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у грошовій одиниці України – гривні, в розмірі 367 271 грн 01 коп.

    На виконанні у відділі державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1715/20575/12 від 09 квітня 2013 року Рівненського міського суду Рівненської області про стягнення солідарно із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 заборгованості в розмірі 367 271 грн 01 коп. Боржником ОСОБА_7 в рахунок погашення заборгованості сплачено 37 тис. грн, що підтверджується листом начальника відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області № 3-10419 від 28 вересня 2015 року, який міститься в матеріалах справи (а. с. 27).

    Зазначене рішення суду відповідачами в повному обсязі не виконано.

    Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

    Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

    Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

    У абзацах 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз’яснено, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

    З даного питання свою правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 27 січня 2016 року, справа № 6-771цс15, яка зводиться до наступного.

    Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

    За змістом ст. 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

    Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

    Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

    Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

    Ухвалюючи у справі судове рішення про стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат від зобов’язання, встановленого судовим рішенням у грошовій одиниці України – гривні, суд першої інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржниками у справі в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін грошового зобов’язання, не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

    Відмовляючи в позові в частині стягнення моральної шкоди та збитків, спричинених курсовою різницею долара США, суд першої інстанції виходив з недоведеності таких вимог позивача, оскільки позивачем не надано доказів щодо факту та розміру моральної шкоди, а також доказів невиконаного з боку відповідачів грошового зобов’язання у доларах США.

    Питання щодо розподілу судових витрат вирішено міським судом з урахуванням вимог ст. 88 ЦПК України.

    Апеляційний суд частково з висновками суду першої інстанції не погодився, встановив, що норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат в даному випадку не застосовуються, оскільки інфляційні втрати можуть бути стягнуті лише за невиконання зобов’язання, визначеного грошовою одиницею України – гривнею, а не зобов’язання, визначеного іноземною валютою, яка була предметом договору між сторонами у справі. Та обставина, що заборгованість стягнуто за рішенням суду у гривні, на переконання апеляційного суду, не змінює природу основного грошового зобов’язання, як такого, що визначене в іноземній валюті.

    Також апеляційний суд дійшов до висновків про безпідставність доводів суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди через недоведеність підстав її стягнення та розміру.

    Пославшись на норми ст. 1050 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновків, що в позові про відшкодування моральних збитків слід відмовити у зв’язку з його безпідставністю, оскільки зазначеною нормою права, якою встановлено наслідки порушення договору позичальником, не передбачено права на відшкодування моральних збитків, і такого обов’язку сторонами попередньо узгоджено не було.

    Погодитися з висновками апеляційного суду в частині відмови в позові про стягнення інфляційних втрат не можна, оскільки до таких висновків апеляційний суд дійшов без урахування предмета та підстав позову.

    Зокрема, офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

    Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України визначають спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов’язань. Таких наслідків є декілька. В будь-якому випадку боржник зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані збитки. До одного з різновидів збитків, у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, віднесено компенсацію кредиторові різниці за зниження купівельної спроможності гривні за період: з початку прострочення грошового зобов’язання, до моменту його виконання – офіційний індекс інфляції.

    Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 в тому числі просив суд стягнути з відповідачів збитки у вигляді індексу інфляції за період невиконання рішення суду, яким на відповідачів покладено обов’язок по сплаті позивачеві боргу, визначеного у грошовій одиниці України – гривні. Питання про стягнення індексу інфляції за період існування між сторонами у справі грошового зобов’язання в іноземній валюті – доларах США, позивачем не ставилося, а тому висновки апеляційного суду про неможливість застосування в даному випадку ч. 2 ст. 625 ЦК України, є помилковими.

    Крім того, наведені висновки апеляційного суду про безпідставність позову в частині відшкодування збитків у вигляді інфляційних втрат за невиконання грошового зобов’язання, визначеного рішенням суду у грошовій одиниці України – гривні, суперечать зазначеним вище роз’ясненням п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» та правовій позиції висловленій Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2016 року, справа № 6-771цс15.

    Питання щодо розподілу апеляційним судом судових витрат у справі є похідним.

    Оспорюване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості в частині вирішення спору за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення інфляційних нарахувань та розподілу судових витрат, а тому, за правилами ст. 338 ЦПК України, таке судове рішення підлягає скасуванню у вказаній частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності та обґрунтованості позову в частині вимог про стягнення 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, безпідставності позову в частині вимог про стягнення курсової різниці, а також висновки апеляційного суду про відмову в позові в частині відшкодування моральної шкоди саме за безпідставністю таких вимог позивача, матеріалами справи та доводами касаційної скарги не спростовано, а тому, з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України, судові рішення у справі у вказаних частинах слід залишити без змін.

    Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

    Рішення апеляційного суду Рівненської області від 26 листопада 2015 року в частині вирішення спору за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення інфляційних нарахувань та розподілу судових витрат – скасувати, справу у вказаній частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    В іншій частині рішення апеляційного суду Рівненської області від 26 листопада 2015 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    ГоловуючийВ.М. Колодійчук Судді:В.С. Висоцька О.В. Кафідова Т.О. Писана І.М. Фаловська

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)

Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.

Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Настройки файлов cookie на этом веб-сайте настроены так, что нужно «разрешить использование файлов cookie», чтобы обеспечить вам наилучший доступ к просмотру. Вы можете продолжить использовать этот веб-сайт без изменения настроек cookie или нажмите кнопку «Принять» ниже, значит вы соглашаетесь с этим.

Закрыть