click fraud detection

ТЕМА: 27.07.2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. «Державний експортно-імпортний банк України»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4433
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    іменем україни

    27 липня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Дем’яносова М.В.,

    суддів: Маляренка А.В.,

    Ступак О.В.,

    розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Млін-Сервіс», про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Луганську на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2016 року,

    в с т а н о в и л а:

    У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» звернулося до суду із вищезазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за генеральною угодою від 20 вересня 2013 року № 61113N2 та укладеним в її рамках кредитним договором від 20 вересня 2013 року № 61113К10 у сумі 2 095 638,54 грн, яка складається з: 999 990,89 грн – прострочена заборгованість за кредитом (основним боргом); 180 915 грн – прострочені проценти за користування кредитом (основним боргом); 4 548,39 грн – прострочена комісія за управління кредитом; 108 330,73 грн – пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 29 201,60 грн – пеня за несвоєчасну оплату процентів; 909,70 грн – пеня за несвоєчасну сплату комісій; 28 866,36 грн – 3 % річних згідно зі ст. 625 ЦК України; 590 175,87 грн – штрафи від інфляції згідно зі ст. 625 ЦК України; 152 700 грн – штрафні санкції.

    Свої вимоги обґрунтував тим, що в рамках генеральної угоди від 20 вересня 2013 року № 61113N2, яка регулює загальні засади співпраці між банком та позичальником щодо фінансування довгострокової програми по розвитку діяльності позичальника, укладеної між ним та ТОВ «Млін-Сервіс» був укладений кредитний договір від 20 вересня 2013 року № 61113К10, за умовами якого товариство отримало відновлювальну кредитну лінію в розмірі 1 млн. грн з кінцевим терміном погашення кредиту 19 вересня 2014 року, зі сплатою процентів за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 19,5 % річних та в порядку, встановленому кредитним договором, а також зі сплатою комісії за управління кредитною лінією в розмірі 0,1 % щомісячно від ліміту кредитної лінії в порядку, встановленому п. 4 кредитного договору.

    На забезпечення виконання зобов’язань за генеральною угодою та кредитного договору, між фізичною особою ОСОБА_2 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» був укладений договір поруки від 20 вересня 2013 року № 6111ЗР12, згідно з яким поручитель зобов’язався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов’язання щодо відшкодування суми кредитів, процентів, штраф санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов’язаних з наданням та обслуговуванням кредиту.

    Ураховуючи, що строк користування кредитними коштами сплинув 19 вересня 2014 року, однак ТОВ «Млін-Сервіс» зобов’язання за генеральною угодою та за кредитним договором не були виконані, утворилась заборгованість, про яку позивач не мав можливості повідомити ні боржника, ні поручителя на підставі листа УДППЗ «Укрпошти» від 30 квітня 2015 року, згідно з яким пересилання пошти до м. Луганськ здійснюється починаючи з 27 листопада 2014 року, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

    ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання договору поруки припиненим.

    Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 29 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2016 року (у урахуванням ухвали апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2016 року про виправлення описки), в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії AT «Укрексімбанк» відмовлено.

    Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

    Припинено договір поруки, укладений між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_2 20 вересня 2013 року за № 61113Р12 у забезпечення виконання зобов’язань TOB «Млін-Сервіс» за генеральною угодою від 20 вересня 2013 року № 61113N2 та кредитним договором від 20 вересня 2013 року № 61113К10.

    Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

    У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Луганську просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд суду першої інстанції.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

    Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України договір поруки припинено.

    Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

    Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

    Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

    З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення “пред’явлення вимоги” до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

    Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

    Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

    Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.

    Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Троїцького районного суду Луганської області від 29 лютого 2016 року та ухвала апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2016 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

    Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

    Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

    Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в м. Луганську відхилити, рішення Троїцького районного суду Луганської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 22 квітня 2016 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий: М.В. Дем’яносов

    Судді: А.В. Маляренко

    О.В. Ступак

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.