click fraud detection

ТЕМА: 01.06.2016 Про стягнення заборгованості. «ОТП Факторинг Україна»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4397
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Ухвала

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    01 червня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючогоЧервинської М.Є., суддів: Коротуна В.М., Нагорняка В.А.,Мазур Л.М., Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», яке діє через представника Могилян Людмилу Василівну, на заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року,

    в с т а н о в и л а:

    У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № ML-001/169/2007 у розмірі 147 920,23 швейцарських франків, що становить 3 392 422,50 грн і складається із залишку заборгованості за кредитом у розмірі 139 646,67 швейцарських франків, несплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 8 273,56 швейцарських франків (нарахованих за період з 12 жовтня 2009 року по 28 травня 2010 року), та пені за прострочення виконання зобов’язань у розмірі 13 115 988,17 грн (нарахованої за період з 31 березня 2014 року по 31 березня 2015 року).

    Заочним рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

    У касаційній скарзі представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

    Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», і ОСОБА_6 укладено кредитний договір № МL-001/169/2007, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 144 142,50 швейцарських франків на строк до 26 грудня 2027 року.

    З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором, 27 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_7 та між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_8 були укладені договори поруки № SR-001/169/2007 та № SR-001/169/2007/1.

    Позичальник свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв’язку з чим станом на 30 травня 2013 року у нього виникла заборгованість у загальному розмірі 6 892 269,96 грн.

    27 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_6 було укладено договір № 001/23504/07/1 про кредитування поточного рахунка, за яким ОСОБА_6 встановлено ліміт овердрафту у розмірі 5 тис. грн під зобов’язання повернути суму кредиту в межах ліміту та сплатити плату за користування кредитом.

    Проте у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов вказаного договору у нього станом на 22 травня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 2 208,65 грн.

    На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 28 травня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за кредитним договором № МL-001/169/2007, договорами поруки № SR-001/169/2007, № SR-001/169/2007/1 та договором про кредитування поточного рахунка № 001/23504/07/1.

    Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 ЦК України та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

    Пунктом 1.9.1 кредитного договору від 27 грудня 2007 року визначено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов’язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових та/або інших зобов’язань за цим договором. При цьому зобов’язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов’язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

    Судами встановлено, що 17 листопада 2009 року ПАТ «ОТП Банк» направило на адресу позичальника ОСОБА_6 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № ML-001/169/2007, в якій банк на підставі п. 1.9 кредитного договору вимагав дострокового виконання боргових зобов’язань у повному обсязі: заборгованість за кредитом у розмірі 139 765,45 швейцарських франків; заборгованість за відсотками у розмірі 2 504,04 швейцарських франків; пеня у розмірі 7 750,78 грн та штраф у розмірі 75 грн) протягом 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги (а. с. 214, т. 1). Ця вимога була отримана ОСОБА_6 21 листопада 2009 року.

    Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову до позичальника ОСОБА_6, суди правильно виходили із того, що у зв’язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України та пунктом 1.9 кредитного договору право на односторонню зміну строку виконання основного зобов’язання, надіславши 17 листопада 2009 року вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів, а з позовом до суду звернувся у липні 2013 року.

    Подання у березні 2010 року позову до суду про стягнення заборгованості, не переривало перебіг позовної давності, оскільки ухвалою суду від 17 січня 2012 року цей позов було залишено без розгляду.

    З урахуванням вказаного суди, керуючись положеннями ст. 267 ЦК України, застосували наслідки пропуску строку позовної давності до вимог позивача на підставі заяви відповідача (а. с. 66-69 т. 1).

    За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов’язань за кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні ст. 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Аналіз частини 4 ст. 559 ЦК України дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у цій нормі) не є строком захисту порушеного права (строком позовної давності), а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

    Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання), то інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов’язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

    Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 жовтня 2015 року в справі № 6-263цс15.

    Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати, а тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні вимог і до поручителів з урахуванням того, що із позовом до них кредитор звернувся лише у липні 2013 року.

    Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

    Таким чином, колегія суддів вважає, що суди, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

    Отже, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, а тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу – відхилити.

    Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», яке діє через представника Могилян Людмилу Василівну, відхилити.

    Заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    ГоловуючийМ.Є. ЧервинськаСудді: В.М. Коротун Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Т.О. Писана

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.