click fraud detection

ТЕМА: 08.06.2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. «Комерційний банк «Надра»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4388
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ухвала

    іменем україни

    08 червня 2016 року м. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Дьоміної О.О.,

    суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

    Парінової І.К., Ступак О.В.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію СтрюковоїІрини Олександрівни до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, обґрунтовуючи вимоги тим, що 04 березня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено договір № 173/П/33/2008/840, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 59 598 доларів 56 центів США зі сплатою за користування кредитом 12,79 % річних терміном до 04 грудня 2014 року. На забезпечення належного виконання умов указаного договору 04 березня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_6 і ОСОБА_5 було укладено два окремі договори поруки. У зв’язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов’язань станом на 08 січня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 88 485 доларів 56 центів США та 358 964 грн 10 коп. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів зазначену заборгованість.

    Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 88 485 доларів 56 центів США та 358 964 грн 10 коп. У частині вимог до ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2015 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2015 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог частково. Стягнуто на користь ПАТ «КБ «Надра» солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 88 485 доларів 56 центів США та 358 964 грн 10 коп. Стягнуто на користь ПАТ «КБ «Надра» солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у розмірі 88 485 доларів 56 центів США та 358 964 грн 10 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    У касаційній скарзі ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_7, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

    Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів касаційної скарги. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

    Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

    Судами встановлено, що між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі – ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_4 року було укладено договір № 173/П/33/2008/840, згідно з умовами якого остання отримала кредит за програмою «Житлові рішення» у розмірі 59 598 доларів 56 центів США зі сплатою за користування кредитом 12,79 % річних терміном до 04 грудня 2014 року (а. с. 8-12).

    На забезпечення належного виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 04 березня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого остання поручилася солідарно відповідати за належне виконання ОСОБА_4 зобов’язань за кредитним договором.

    Також на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором 04 березня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, на умовах, аналогічних вищевказаним (а. с. 13-16).

    Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 08 січня 2015 року заборгованість за кредитом становить 88 485 долари 56 центів США, з яких: заборгованість за кредитом – 52 468 доларів 82 центи США, заборгованість за процентами – 36 016 доларів 74 центи США; пеня за прострочення строків виконання зобов’язань – 16 823 доларів 37 центів США, що еквівалентно 265 062 грн 81 коп. (за офіційним курсом НБУ 1 долар = 15,755631 грн); штраф за порушення умов кредитного договору – 5 959 доларів 86 центів США, що еквівалентно 93 901 грн 29 коп.

    Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості з позичальника, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 отримала кошти згідно з умовами кредитного договору, порушила свої договірні зобов’язання, несвоєчасно і не в повному обсязі сплачувала кредит, у зв’язку із чим виникла кредитна заборгованість, розмір якої визначено згідно з умовами договору і вимогами закону.

    Відмовляючи у стягненні заборгованості з поручителів, суд дійшов висновку, що порука припинилася, оскільки позивач не звернувся до суду протягом шести місяців з моменту здійснення останнього платежу за кредитом.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителів та задовольняючи вказані вимоги, апеляційний суд виходив із того, що відсутні правові підстави для визнання поруки припиненою. Крім того, суд зазначив, що оскільки кожен з поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник за окремим договором, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами ч. 3 ст. 554 ЦК України відсутні.

    Колегія суддів погоджується із такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

    Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

    Статтею 553 ЦК Українивстановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

    Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

    Відповідно до п. п. 5.2, 5.3 договорів поруки договір вступає в силу з моменту його належного оформлення та закінчується належним виконанням позичальником чи поручителем взятих на себе зобов’язань.

    Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

    Таким чином, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.

    Якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором, строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

    Такий же правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі № 6-616цс15.

    Встановлено, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цих договорів встановлено, що вони діють до повного припинення усіх зобов’язань за кредитним договором.

    Із умов укладеного між банком та ОСОБА_4 кредитного договору від 04 березня 2008 № 173/П/33/2008/840 вбачається, що строком повного виконання основного зобов’язання є 04 грудня 2014 року.

    До суду з даним позовом банк звернувся 19 травня 2015 року.

    За змістом укладених між сторонами договорів поруки поручитель і боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

    При цьому умовами цих договорів не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

    Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, належним чином визначившись з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги до поручителів банк може пред’явити протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який відповідно до умов кредитного договору визначений до 04 лютого 2014 року.

    Крім того, ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, апеляційний суд правильно вважав, що підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами ч. 3 ст. 554 ЦК України відсутні.

    Разом з тим колегія суддів не може погодитися із висновками апеляційного суду про стягнення заборгованості в частині пені та штрафів, виходячи з наступного.

    Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

    Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

    Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

    За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

    Отже, вбачається, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором – свідчить про недотримання положень, закріплених ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

    Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15.

    Вирішуючи спір, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України на вказане уваги не звернув, не сприяв всебічному та повному з’ясуванню обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, в достатньому обсязі не дослідив умови кредитного договору щодо відповідальності за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, тому дійшов передчасного висновку про одночасне стягнення пені та штрафу.

    Крім того, поза увагою суду залишилося те, що згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст. ст. 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

    Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

    Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

    Проте положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом і не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення штрафів та пені.

    Таким чином, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України – гривні.

    Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 3-29гс15.

    Вищевикладене залишилося поза увагою апеляційного суду, який на порушення вимог ст. ст. 60, 212 ЦПК України не надав належної оцінки наданому банком розрахунку заборгованості, у якому штрафи та пеня за прострочення сплати кредиту нараховані в доларах США, та на порушення вимог ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з’ясуванню обставин справи, не попередили про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема не запропонували позивачу надати інший розрахунок кредитної заборгованості із розрахунком пені та штрафів у гривні.

    Загальними положеннями, закріпленими у ст. ст. 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215, 303, 316 ЦПК України, визначено вимоги щодо обов’язкового установлення судом під час вирішення спору в межах позовних вимог обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, без виконання яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

    Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

    Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

    Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_7, задовольнити частково.

    Рішення апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2015 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий О.О. Дьоміна

    Судді: А.О. Леванчук

    А.В.Маляренко

    І.К.Парінова

    О.В.Ступак

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть