click fraud detection

ТЕМА: 23.03.2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. ПАТ «Альфа-Банк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4364
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    іменем україни

    23 березня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Мартинюка В.І.,

    суддів: Завгородньої І.М., Парінової І.К.,

    Іваненко Ю.Г., СтупакО.В.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У червні 2014 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання боржником ОСОБА_4 зобов’язань за кредитним договором від 6 листопада 2007 року, у забезпечення якого між банком та відповідачем було укладено договір поруки, що дає підстави для стягнення з поручителя наявної заборгованості за кредитним договором, яка складається зі 191 013 грн 47 коп. заборгованості за кредитом, 105 936 грн

    21 коп. заборгованості за відсотками та 1 061 904 грн 74 коп. пені.

    Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2015 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено частково.

    Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 191 013 грн 47 коп., заборгованість за відсотками у сумі 105 936 грн 21 коп. та 191 013 грн 47 коп. пені.

    У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

    Вирішено питання про судові витрати.

    Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2015 року скасовано, в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» відмовлено.

    У касаційній скарзі ПАТ «Альфа-Банк» просить рішення апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року скасувати й залишити в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 березня 2015 року, що було помилково скасовано, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

    Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

    У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України ).

    Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

    Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

    Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. ч. 1, 2

    ст. 553 ЦК України ).

    Судом установлено, що 6 листопада 2007 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 490051276, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 17 029,05 доларів США строком до 6 листопада 2014 року.

    У забезпечення цього договору того ж дня між банком та

    ОСОБА_3 було укладено договір поруки.

    Через неналежне виконання боржником зобов’язань за кредитним договором щодо його своєчасного й повного погашення, виникла заборгованість у розмірі 522 135 грн 13 коп., яка за позовом банку, пред’явленим у жовтні 2011 року, була стягнута із ОСОБА_4 на підставі рішення Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 8 грудня 2011 року.

    Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ «Альфа-Банк» зазначало, що заборгованість за кредитним договором ОСОБА_4 у повному обсязі не погашена й станом на 11 квітня 2014 року складається із

    191 013 грн 47 коп. заборгованості за кредитом, 105 936 грн 21 коп. заборгованості за відсотками та 1 061 904 грн 74 коп. пені, й підлягає стягненню на користь банку із поручителя.

    Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності, ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення ч. 4 ст. 559 ЦК України).

    Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

    Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

    З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

    Виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

    Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-53цс14.

    Крім того, у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз’яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК УКраїни порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Отже, у разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

    З огляду на зазначене, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку про припинення поруки, оскільки передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум повинен обчислюватись з дати зміни банком строку виконання основного зобов’язання та пред’явлення відповідних вимог до боржника у жовтні

    2011 року, проте вимоги позивача до поручителя ОСОБА_3 заявлені лише у червні 2014 року, тобто більш ніж через шість місяців після настання зміненого строку виконання зобов’язання.

    Зазначені правові висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з нормами ч. 4 ст. 559 ЦК України, а доводи касаційної скарги ПАТ «Альфа-Банк» щодо визначення строку дії кредитного договору до 6 листопада

    2014 року та строку дії договору поруки до повного виконання основного зобов’язання, на увагу не заслуговують й цих висновків не спростовують.

    Отже, висновки апеляційного суду є обґрунтованими та відповідають матеріалам справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

    Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене судом апеляційної інстанції рішення відповідає вимогам чинного законодавства щодо законності й обґрунтованості та підлягає залишенню без змін.

    Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» відхилити.

    Рішення апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий В.І. Мартинюк

    Судді: І.М. Завгородня

    Ю.Г. Іваненко

    І.К. Парінова

    О.В.Ступак

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.