click fraud detection

ТЕМА: 30.03.2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. «ПриватБанк»

В этой теме 0 ответов, 1 участник, последнее обновление  Dmitry Kasyanenko 4 года/лет, 5 мес. назад.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4362

    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    30 березня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючогоДьоміної О.О.,суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В.,Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційними скаргами ОСОБА_6 та Данильченка Руслана Володимировича, який діє в інтересах Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», на рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 жовтня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

    Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 липня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

    Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 836 119 грн 50 коп.

    Вирішено питання про стягнення судових витрат.

    Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 20 жовтня 2015 року рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 липня 2015 року змінено.

    Зменшено розмір пені до 5 000 дол. США, що еквівалентно 42 750 грн.

    Зменшено загальний розмір заборгованості до 2 732 452 грн 39 коп.

    В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

    У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції частково скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

    У касаційній скарзі Данильченко Р.В., який діє в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк», просить суд касаційної інстанції скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а касаційна скарга Данильченка Р.В., який діє в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

    Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 порушено умов кредитного договору в частині своєчасного погашення кредитної заборгованості, а тому порушені права банку підлягають захисту шляхом стягнення солідарно з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру пені, яка підлягає стягненню на користь банку з боржника та поручителя, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції не було застосовано до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 258 ЦК України, а тому пеня має бути визначена за період з квітня 2014 року по квітень 2015 року, тобто в межах одного року, в сумі 18 909 дол. США. Крім того, апеляційний суд вважав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» своїми діями сприяло збільшенню розміру пені, а тому враховуючи вимоги ст. 616 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 5 000 дол. США, що еквівалентно 42 750 грн.

    Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону та зроблені при неповному з’ясуванні всіх обставин справи.

    Судами встановлено, що 17 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 75 000 дол. США зі сплатою 16 % річних та з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 11 серпня 2014 року.

    Також 17 серпня 2007 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір поруки, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов’язання відповідати перед банком за належне виконання боржником умов кредитного договору.

    У зв’язку із неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 27 квітня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 170 873,92 дол. США.

    Останній платіж на погашення кредитної заборгованості в розмірі 24,72 дол. США сплачено боржником 10 листопада 2011 року.

    Відповідно до ст. 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

    Згідно із ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

    Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

    Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

    Таким чином, чинне законодавство не передбачає нарахування та стягнення відповідних штрафних санкцій в доларах США, у зв’язку із чим пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України – гривні.

    Вищезазначені положення норм матеріального закону апеляційним судом залишено поза увагою, стягуючи штрафні санкції в доларах США, апеляційний суд не врахував вимоги ст. ст. 192, 533 ЦК України та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення пені.

    Відповідно до п. п. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

    У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках – на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов’язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224-226 ЦПК – при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов’язки сторін.

    Відповідно до ст. 616 ЦК України, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

    При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

    Зменшуючи розмір пені, апеляційний суд на порушення вимог процесуального закону у рішенні не зазначив жодних підстав для застосування положень ст. 616 ЦК України, та дійшов до передчасного висновку про зменшення розміру пені до 5 000 дол. США.

    Вищезазначені порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, що відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду.

    Також не може залишатись в силі рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

    Частиною 3 статті 335 ЦПК України встановлено, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

    За змістом частини четвертої статті 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Відповідно до частини першої статті 251 та частини першої статті 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

    Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

    Отже, умови договору поруки про її дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не означають установлення строку припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК Українистроку виконання основного зобов’язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

    Судовий розгляд, яким справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду іменем України, в якому вирішуються усі питання, що складають його зміст (ст.ст. 214-218 ЦПК України). Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв’язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (ч. 1 ст. 213 ЦПК України).

    Суди на порушення вимог процесуального закону не врахував положення частини четвертої статті 559 ЦК України та не перевірив, чи не припинила дію порука в силу цієї норми, не врахували направлення банком боржнику вимоги про повернення суми кредиту в повному обсязі (а. с. 12), адже ця обставина є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог кредитора про стягнення з поручителів заборгованості за основним договором.

    З огляду на викладене, а також на положення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.

    При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

    Враховуючи те, що судами не встановлено фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не враховано вищезазначених норм матеріального та процесуального права, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

    Касаційну скаргу Данильченка Руслана Володимировича, який діє в інтересах Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити частково.

    Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 31 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 жовтня 2015 року скасувати.

    Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий О.О. Дьоміна

    Судді: М.В. Дем’яносов

    А.В.Маляренко

    І.К.Парінова

    О.В.Ступак

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)

Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.

Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Настройки файлов cookie на этом веб-сайте настроены так, что нужно «разрешить использование файлов cookie», чтобы обеспечить вам наилучший доступ к просмотру. Вы можете продолжить использовать этот веб-сайт без изменения настроек cookie или нажмите кнопку «Принять» ниже, значит вы соглашаетесь с этим.

Закрыть