click fraud detection

ТЕМА: 17.02.2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4361
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    іменем україни

    17 лютого 2016 рокум. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Червинської М.Є.,

    суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,

    Нагорняка В.А., Писаної Т.О.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

    за касаційними скаргами ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення апеляційного суду Черкаської області від 24 вересня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У березні 2010 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який уточнило у процесі розгляду справи, і остаточно просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором про іпотечний кредит № 589-ЧД у розмірі 421 261 грн 75 коп.

    На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» посилалося на те, що 10 квітня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_4 було укладено договір про іпотечний кредит № 589-ЧД, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 250 000 грн зі сплатою 13,4 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення до 09 грудня 2020 року.

    Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено окремі договори поруки, за якими поручителі зобов’язались відповідати в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов’язань за вказаним договором про іпотечний кредит.

    Позивач вказав, що позичальник ОСОБА_4 належним чином не виконувала взяті на себе зобов’язання, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.

    Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

    Справа розглядалась судами неодноразово.

    Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 24 вересня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» задоволено частково, заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 листопада 2013 року скасовано та позов задоволено частково.

    Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» 418 876 грн 15 коп. заборгованості за кредитним договором.

    У іншій частині позову відмовлено.

    Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    У касаційній скарзі ПАТ «БанкФінанси та Кредит», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

    Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

    Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 березня 2013 року задоволено позовні вимоги банку, звернуто стягнення на предмет іпотеки за вказаним вище кредитним договором, а тому стягнення заборгованості одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення цієї заборгованості не відповідає вимогам закону, оскільки фактично здійснюється стягнення боргу в подвійному розмірі.

    Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що в ході зведеного виконавчого провадження на спірну квартиру накладено арешт, що перешкоджає банку задовольнити свої вимоги, а тому, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 04 вересня 2013 року у справі № 6-73цс13, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з боржника заборгованості за кредитом та не вважав це подвійним стягненням. При цьому, враховуючи, що банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимоги до поручителів про виконання зобов’язання, дійшов висновку про припинення зобов’язань ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за договорами поруки.

    Колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

    Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 квітня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено договір про іпотечний кредит № 589-ЧД, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 250 000 грн зі сплатою 13,4 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення до 09 грудня 2020 року (а. с. 5-8, т. 1).

    З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором 10 квітня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 589-ЧД, за умовами якого остання передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру № 369 по вул. Гагаріна у м. Черкаси (а. с. 15-17, т. 1).

    Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено окремі договори поруки № № 589-ЧД та 589-1-ЧД, за якими поручителі зобов’язались відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов’язань за договором про іпотечний кредит від 10 квітня 2007 року № 589-ЧД (а. с. 11-14, т. 1).

    Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, щоОСОБА_4 належним чином не виконувала умови договору про іпотечний кредит, у зв’язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 421 261 грн 75 коп. (а. с. 222, т. 1).

    Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2014 року, яке набрало законної сили 16 травня 2014 року, позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволені. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором від 10 квітня 2007 року в сумі 418 876 грн 15 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру загальною площею 65,5 кв. м, житловою площею 37,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом визнання права власності на зазначену квартиру за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначену квартиру, на рівні, не нижчому за ціни на цей вид майна.

    Виселено ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1.

    Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 132-134, т. 2).

    Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

    Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

    Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

    Оскільки іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання, то кредитор у грошовому зобов’язанні, при його порушенні боржником, має право вимагати як стягнення боргу, так і звернення стягнення на предмет іпотеки на погашення такого боргу.

    Звернення стягнення на передане в іпотеку майно не позбавляє кредитора права на стягнення заборгованості.

    При цьому чинним законодавством не встановлено заборони на одночасне задоволення вимог кредитора про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки на її погашення.

    Стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки на її погашення не може розцінюватись як подвійне стягнення, оскільки у першому випадку стягується заборгованість, а в другому звертається стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу із спрямуванням виручених коштів на погашення заборгованості.

    Розрахунок стягнутих та розмір виручених від продажу коштів, які підлягають спрямуванню на погашення боргу, визначається на стадії виконання судового рішення виходячи із фактично сплачених сум.

    Відмова у захисті порушеного права в обраний позивачем спосіб, коли він не обмежений законодавством у можливості одночасного стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки на її погашення, та визначення одного із таких способів на власний розсуд суду є порушенням його права на доступ до правосуддя, яке передбачене ст. 3 ЦПК України, ст. 16 ЦК України.

    З огляду на вказане колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором у визначеному судом розмірі.

    Крім того, як зазначалося вище, з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним вище кредитним договором 10 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено окремі договори поруки № № 589-ЧД та 589-1-ЧД, за умовами яких кожен з них поручався перед кредитором за неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань.

    З матеріалів справи вбачається, що 14 січня 2009 року банком були направлені листи окремо кожному поручителю з повідомленням про невиконання ОСОБА_4 зобов’язань за договором кредиту та запропоновано їм протягом двох робочих днів з дати отримання цього повідомлення виконати зобов’язання перед банком та погасити заборгованість за кредитним договором, які були отримані поручителями 23 січня 2009 року (а. с. 181-183, т. 1).

    Крім того, п. 2.1.1 договорів поруки передбачено, що у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за договором про іпотечний кредит кредитор має право протягом 5 робочих днів з дня невиконання пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов’язковими для виконання протягом 5 робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов’язань за договором про іпотечний кредит (а. с. 11-14, т. 1).

    Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порукаприпиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цих договорів встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання за договором про іпотечний кредит (п. 4.2 договору поруки).

    При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

    Отже, виходячи з умов кредитного договору та положень статті599 ЦКУкраїни днем настання виконання основного зобов’язання у спірних правовідносинах є наступний день після спливу наданого банком у вимозі строку для добровільного виконання зобов’язання за кредитним договором.

    Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі № 6-616цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов’язковою для всіх судів України.

    З огляду на вказане колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком апеляційного суду про припинення зобов’язань ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за договорами поруки, оскільки банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання (січень 2009 року) не пред’явив вимоги до поручителів про виконання зобов’язання, а з позовом до поручителів звернувся лише у березні 2010 року.

    Докази та обставини, на які посилаються заявники у касаційних скаргах, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

    Доводи касаційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

    Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційні скаргиОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

    Рішення апеляційного суду Черкаської області від 24 вересня 2015 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий М.Є. Червинська

    Судді: А.О. Леванчук

    Л.М. Мазур

    В.А. Нагорняк

    Т.О. Писана

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.