click fraud detection

ТЕМА: 14.01.2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. ПАТ КБ «ПриватБанк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4336
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    14 січня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    Євтушенко О.І., МартинюкаВ.І., Ситнік О.М.,

    розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

    за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», подану представником Бондаренко Дмитром Юрійовичем, на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 30 вересня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

    На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 22 вересня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір

    № DNH4KP30690036, згідно умов якого остання отримала кредит в розмірі 6 630 грн 27 коп. строком на 24 місяці по 21 вересня 2007 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. З метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань 15 серпня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 02/ДЗ, відповідно до якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою у

    1 000 грн. Ураховуючи викладене, та те, що ОСОБА_5 належним чином не виконувала взяті на себе зобовʼязання за кредитним договором внаслідок чого станом на 20 квітня 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 138 697 грн 79 коп., з яких: заборгованість за кредитом в розмірі 6 136 грн

    28 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 37 828 грн 50 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобовʼязань за договором в розмірі 87 652 грн 16 коп., штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) в ромірі 6 580 грн 85 коп., позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 1 000 грн та стягнути з ОСОБА_5 заборгованість в розмірі 137 697 грн 79 коп.

    Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від

    12 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

    Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 30 вересня

    2015 року рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від

    12 серпня 2015 року залишено без змін.

    У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» –

    Бондаренко Д.Ю. просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

    Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем пропущено загальний строк позовної давності.

    Судами встановлено, що 22 вересня 2005 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № DNH4KP30690036, який складається із Заяви позичальника, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам та Тарифів. Датою укладення договору є дата підписання позичальником заяви.

    Згідно умов договору ОСОБА_5 отримала кредит в розмірі

    6 630 грн 27 коп. строком на 24 місяці по 21 вересня 2007 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту. Загальний щомісячний платіж становив 355 грн. 29 к., який відповідач повинен був сплачувати з 21 по 28 число кожного місяця для погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.

    Таким чином, сторони встановили як кінцевий строк повернення кредиту 21 вересня 2007 року, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, тобто умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

    Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

    Таким чином, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця зазначеного, як кінцевий строк повернення кредиту 21 вересня 2007 року.

    З метою забезпечення виконання кредитних зобов’язань 15 серпня

    2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 02/ДЗ, відповідно до якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою у 1 000 грн, крім того, у випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, він та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

    Згідно з ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

    Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

    За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, нею здійснено декілька платежів на погашення заборгованості, внаслідок чого виникла заборгованість по договору.

    Згідно умов заяви позичальник ознайомлена з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та погоджується з ними.

    Пунктом 5.5 Умов установлено позовну давність тривалістю у 5 років.

    Згідно з п. 4.2 Умов, при порушенні позичальником зобов’язань за кредитним договором він сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 6 % в місяць від суми залишку непогашеної заборгованості.

    У квітні 2009 року позивач звертав стягнення на заборгованість по спірному кредитному договору шляхом подання заяви про видачу судового наказу, за результатом розгляду якої 30 квітня 2009 року Луцький міськрайонний суд Волинської області видав судовий наказ, який скасовано ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2010 року.

    ОСОБА_5 заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

    Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

    Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

    Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

    Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

    За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

    Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

    Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року справа № 6-757цс15, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов’язковою для всіх судів України.

    Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення позовної давності, а тому дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, крім того, позичальником зазначені Умови не підписані.

    Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

    Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 серпня

    2015 року та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 30 вересня 2015 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

    Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

    Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», подану представником Бондаренко Дмитром Юрійовичем, відхилити.

    Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від

    12 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 30 вересня 2015 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Судді:О.І. Євтушенко В.І. Мартинюк О.М. Ситнік

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.