click fraud detection

ТЕМА: 29.07.2015 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. «Райффайзен Банк Аваль»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4322
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    УХВАЛА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    29 липня 2015 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Ткачука О.С.,

    суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

    Умнової О.В., Фаловської І.М.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 березня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У березні 2014 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 грудня 2006 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 222 900 доларів США зі сплатою 15,25 % річних строком на 156 місяців з 28 грудня 2006 року по 28 грудня 2019 року. 28 грудня 2006 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої процентна ставка за користування кредитом змінена і становить 14 % річних. Цього ж дня із поточного рахунку, відкритого банком, ОСОБА_4 знято кредитні кошти у розмірі 222 900 доларів США, що еквівалентно 1 125 645 грн. Оскільки відповідач свої зобов’язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконав, у зв’язку з чим станом на 05 грудня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 8 582 407,34 грн., яку банк і просив стягнути на свою користь.

    Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 листопада 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в розмірі 47 269,59 доларів США, що складається із заборгованості за відсотками у розмірі 46 730,03 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 373 513,13 грн., та пені в розмірі 539,56 доларів США, що еквівалентно в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку 4 312,70 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.

    Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 26 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року в розмірі 4 861 617,40 грн., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1 603 822, 79 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 826 985,91 грн. та пені в розмірі 2 430 808,70 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

    У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

    Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд виходив із того, що, коли кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до боржника вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Належного виконання договору відповідач не здійснив, а відтак зобов’язання не припинилося.

    Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

    За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

    Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

    Судами встановлено, що 28 грудня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 222 900 доларів США зі сплатою 15,25 % річних строком на 156 місяців з 28 грудня 2006 року по 28 грудня 2019 року.

    28 грудня 2006 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої розмір процентної ставки за кредитом складає 14 % річних.

    Сторони встановили як строк дії договору – до 28 грудня 2019 року, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів.

    Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

    Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

    Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

    Пунктом 6.5 кредитного договору передбачено, що у разі порушення позичальником зобов’язання за кредитним договором банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання кредитних зобов’язань, а позичальник протягом 30-ти календарних днів з моменту надіслання кредитором боржнику письмової вимоги про факт порушення зобов’язання повернути у повному обсязі отримані кредитні кошти, сплатити проценти, пеню та штраф.

    Як встановлено судом і це підтверджено матеріалами справи, відповідач перестав виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту з 29 січня 2009 року, у той час як з вимогою про дострокове повернення кредиту банк звернувся 09 липня 2009 року, а з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом до суду звернувся 04 березня 2014 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі. При цьому відповідач просив застосувати позовну давність.

    Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

    Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

    Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

    Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини 1, 3 ст. 264 ЦК України).

    Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

    Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

    Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

    Зокрема, частина 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

    За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

    З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов’язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

    Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

    У зобов’язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

    Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 – 255 ЦК України.

    При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

    За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

    Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

    Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для судів.

    Отже аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

    Оскільки п. 5.1 кредитного договору передбачено, що повернення кредиту позичальником здійснюється щомісячно, до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.

    Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

    Установлено, що у зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України і п. 6.5 кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, надіславши претензію-повідомлення (вимогу) про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів.

    Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання зобов’язання.

    Переглядаючи справу і погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів, суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не встановив початок перебігу позовної давності щодо заявлених вимог банку, оскільки відповідач перестав виконувати зобов’язання 29 січня 2009 року, претензію про дострокове виконання кредитних зобов’язань направлено 09 липня 2009 року, яку відповідач отримав 23 липня 2009 року, у зв’язку з чим змінено строк виконання зобов’язання, а до суду банк звернувся лише у березні 2014 року; не дав оцінки запереченням відповідача щодо пропуску строку позовної давності.

    Крім того, звертаючись до суду із позовом банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором станом на 05 грудня 2013 року.

    Суд апеляційної інстанції стягнув суму боргу станом на 05 грудня 2013 року за період з 15 березня 2010 року до 28 грудня 2019 року.

    При цьому у порушення положень статей 212 – 214 ЦПК України судом не наведено мотивів, чому стягується заборгованість саме за період з 15 березня 2010 року до 28 грудня 2019 року, в судовому рішенні не наведено розрахунок стягнутої суми, не наведено оцінки доказів, якими підтверджується саме така сума заборгованості.

    Крім того, ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

    Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої ст. 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. (Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14).

    Отже, судом апеляційної інстанції не проведено розрахунок заборгованості, не визначено період, за який ця заборгованість підлягає стягненню, не застосована позовна давність по періодичних платежах, у зв’язку з чим висновок суду про задоволення позову частково є передчасним.

    Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Керуючись статтями 336 , 338, 345 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

    у х в а л и л а :

    Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

    Рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий О.С. Ткачук

    Судді: В.С. Висоцька

    В.М. Колодійчук

    О.В. Умнова

    І.М. Фаловська

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть