click fraud detection

ТЕМА: 10.06.2015 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. «Банк «Фінанси і кредит»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4311
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Ухвала

    іменем україни

    10 червня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Гончара В.П.,

    суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Савченко В.О.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року,

    в с т а н о в и л а:

    У травні 2010 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси і кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси і кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором від 26 вересня 2006 року, у забезпечення якого із ОСОБА_2 було укладено договір поруки, унаслідок чого виникла кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь банку.

    Уточнивши позовні вимоги під час розгляду справи, ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» з урахуванням перерахунку пені просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 8 675 254 грн 24 коп., з яких основний борг – 2 394 406 грн 90 коп., відсотки за користування кредитними коштами – 1 743 362 грн 74 коп., пеня – 4 537 484 грн 60 коп.

    Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року позов задоволено.

    Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 8 675 254 грн 24 коп.

    Вирішено питання про судові витрати.

    Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року зазначене рішення районного суду змінено, зменшено розмір заборгованості, що підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» до 6 675 254 грн 24 коп.

    У решті рішення суду залишено без змін.

    У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 просять ухвалені у справі судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

    Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що через неналежне виконання боржником ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку як з боржника так і з поручителя.

    Апеляційний суд фактично погодився з висновками суду першої інстанції, при цьому зменшив розмір пені, унаслідок чого зменшився розмір кредитної заборгованості.

    Проте повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна виходячи з наступного.

    Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

    Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

    Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Відповідно до ст. ст. 526 , 527 , 530 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

    Судом установлено, що 26 вересня 2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір № 39-06-ИЛ02 про відкриття кредитної лінії на загальну суму 70 000 доларів США зі сплатою 15% річних строком до 25 вересня 2021 року.

    Згідно додаткової угоди до цього договору № 1 від 25 червня 2007 року збільшено розмір невідновлювальної кредитної лінії до 300 000 доларів США та внесено зміни щодо графіку погашення кредиту.

    У забезпечення належного виконання зобов’язань за кредитним договором, 26 вересня 2009 року між ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 39-06-П/02.

    Також у забезпечення вказаного договору між банком та ОСОБА_1 було укладено договори іпотеки, за умовами яких відповідач передала в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,1078 га та домоволодіння, що розташовані по АДРЕСА_1.

    Через неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту виникла заборгованість, яка згідно наданого й уточненого позивачем розрахунку становить 8 675 254 грн 24 коп.

    Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

    У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст. 554 ЦК України ).

    Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

    Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника та кредитором боржника.

    Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України ).

    Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України ) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

    Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

    З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

    Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України , або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

    Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

    Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6 – 53 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для усіх судів України.

    Як вбачається з матеріалів справи, банк 18 лютого 2008 року вперше надіслав вимогу боржнику – ОСОБА_1 про погашення заборгованості за кредитом.

    З даним позовом до боржника та поручителя – ОСОБА_2 ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» звернулося у травні 2010 року.

    Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 213-214, 303, 304, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, заперечень відповідача належним чином не перевірив, не з’ясував коли саме банк вперше пред’явив вимоги до поручителя й відповідно належним чином не визначилися з датою спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов’язання й наявністю підстав для припинення поруки, й дійшов передчасного висновку щодо залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя та наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості солідарно з ОСОБА_1

    Між тим, з’ясування зазначених обставин має суттєве значення для вирішення питання про дію чи припинення дії договору поруки.

    Також суд апеляційної інстанції взагалі не з’ясував графіку погашення кредиту, визначеного кредитним договором, й відповідно не визначився з обґрунтованістю розрахунку загальної суми боргу та його складових, унаслідок чого не встановив дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначився з обсягом відповідальності боржника.

    Крім того, згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

    Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1, 3 статті 533 ЦК України ).

    Положеннями ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету .

    Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

    Зважаючи на викладене, вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, суд має установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, – стягнути грошову суму в іноземній валюті.

    Проте, зазначене залишилося поза увагою апеляційного суду, який взагалі не перевірив питання правомірності видачі кредиту в іноземній валюті, й погодився з висновком суду першої інстанції, що сума заборгованості в іноземній валюті має бути переведена в українську за курсом, установленим Національним банком України.

    Також суд апеляційної інстанції у достатній мірі не обґрунтував свій висновок про зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, при цьому стягнув з відповідачів пеню, розмір якої все одно перевищує розмір заборгованості за кредитом.

    Крім того, суд апеляційної інстанції відповідно до заперечень відповідачів щодо невірного розрахунку кредитної заборгованості із застосуванням збільшеної відсоткової ставки та наявного клопотання, належним чином не вирішив питання про призначення судової економічної експертизи.

    Отже, апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України.

    Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, згідно вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд до апеляційної інстанції.

    Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а :

    Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

    Рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий В.П. Гончар

    Судді: В.І. Амелін

    Т.П. Дербенцева

    С.О. Карпенко

    В.О. Савченко

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть