click fraud detection

ТЕМА: 03.09.2014 Про визнання кредитного договору недійсним ПАТ Надра

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4270
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Справа № 161/9291/14-ц

    Провадження № 2/161/2959/14

    З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    03 вересня 2014 року м. Луцьк

    Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

    головуючого судді Ковтуненка В.В.,

    при секретарі Соколовій К.Ю.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра» про визнання кредитного договору недійсним,

    ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра» про визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування позову посилається на те, що 15 липня 2008 року між ним та ВАТ «Комерційний банк «Надра», в особі начальника відділення №8 філії ВАТ КБ «Надра» Луцького РУ Подмоклого М.А., був укладений кредитний договір №2/8-В/ЖР ID 848114, відповідно до умов якого Банк зобов’язався надати йому у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 1 224 221 гривня 50 копійок на строк до 15 липня 2011 року для придбання житла за програмою «Житло дітям».

    Позивач вважає, що під час укладення кредитного договору Банк допустив чисельні порушення норм чинного законодавства України та його права як споживача кредитної послуги, а саме:

    – не виконав умови переддоговірної роботи з ним, як з позичальником;

    – включив до кредитного договору умови, які суперечить нормам законодавства України, містять положення, які погіршують його стан, як споживача послуг та які є несправедливими, оскільки встановлюють дискримінаційні стосовно позичальника умови щодо необхідності укладення правочину щодо викупу цінних паперів у третьої сторони та правила зміни відсоткової ставки;

    – ввів в оману щодо існування обтяжень відносно об’єкта нерухомості, для придбання якого надавались кредитні кошти, тобто щодо обставин, які мали істотне значення для укладення правочину.

    Позивач покликається на порушенням відповідачем під час укладення кредитного договору вимог ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та п.2.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ від 10.05.2007 р. № 168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. за №541/13808, які виразились у ненаданні банком письмового повідомлення з інформацією про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

    Крім цього позивач зазначає, що всупереч вимогам ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк включив до тексту кредитного договору положення, які погіршують його стан, як споживача кредитної послуги та умови, які є несправедливими, оскільки встановлюють дискримінаційні стосовно нього умови щодо необхідності викупу цінних паперів у та правила зміни відсоткової ставки.

    Зокрема, у п. 1.2. Кредитного договору включена умова про необхідність придбання цінних паперів кількості 7 970 штук, емітованих ЗАТ «Центрінвест», з метою фінансування, будівництва, реконструкції житлової нерухомості, на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів №749Б-1-1Е19, укладеному між Позичальником і продавцем цінних паперів – ТОВ «КУА «Круар» (ПФІВ «Центр-інвест» НЗ) та про необхідність укладення договору №367/1-1Е19 про резервування /бронювання приміщення із ЗАТ «Центрінвест» як Забудовником, на підставі якого за позивачем резервується/бронюється об’єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

    Також позивач зазначає, що всупереч вимогам ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», банк включив до п.4.2.6 та п.8.2. кредитного договору дискримінаційні щодо нього умови, які давали право відповідачу в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставки, у разі відмови від такої зміни, а також право достроково повернути кредит, відсотки та можливі штрафні санкції.

    Кредитний договір, всупереч вимогам п. 8 ч.1 ст.6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»» взагалі не містить умов про порядок зміни та припинення дії Договору, чим обмежує права споживача на розірвання Договору, в тому числі у разі надання неякісних фінансових послуг.

    Крім цього, позивач зазначає, що відповідно до п 3.1., 3.2., 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору банк відкрив йому поточний рахунок НОМЕР_1 для погашення кредиту.

    15 липня 2008 року на вимогу працівників банку, не маючи графіка погашення кредиту, позивач вніс готівкою в касу №8 філії ВАТ комерційного банку «Надра» Луцького регіонального управління грошові кошти в сумі 212000,00 грн. для зарахування на поточний рахунок НОМЕР_1.

    Однак вказана сума коштів не була зарахована банком як платіж по кредиту, а на підставі платіжного доручення №1 від 16 липня 2008 року без погодження з позивачем перерахована на рахунок ТОВ «КУА КРУАР» разом із кредитними коштами в сумі 1224221,5 грн., наданими позивачу банком у тимчасове користування.

    Крім цього, позивач зазначає, що 15 липня 2008 року під час укладення кредитного договору працівники ВАТ КБ «Надра», реорганізованого у Публічне акціонерне товариство (ПАТ) КБ «Надра», свідомо ввели його в оману щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення правочину, а саме не повідомили про те, що майновий комплекс по АДРЕСА_1, тобто об’єкт нерухомості для фінансування будівництва якого йому були надані кредитні кошти, з 2007 року належав ЗАТ «Транспортник» та перебував в заставі за Договорами, укладеними ВАТ КБ «Надра» з ТОВ «Керен» на відкриття мультивалютних кредитних ліній №25/2/2007/840-К75 та №25/2/2007/840-К/130,.

    Про вказану обставину позивачу стало відомо у травні 2012 року після отримання письмового повідомлення від 14.05.2012р. №2781 за підписом в.о. прокурора Шевченківського району міста Києва, про те, що в провадженні прокуратури Шевченківського району м. Києва знаходиться кримінальна справа №60-3470, яка порушена за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст. 190, ч. 2 ст.364 КК України, за фактами шахрайських дій та зловживання службовим становищем службовими особами ТОВ «Керен» та ЗАТ «Транспортник».

    В ході розслідування кримінальної справи №60-3470 15 вересня 2010 року помічником прокурора Шевченківського району м. Києва ОСОБА_3 була винесена постанова про приєднання до матеріалів кримінальної справи як речового доказу цілісного майнового комплексу загальною площею 15 391,40 кв.м. по АДРЕСА_1, який був переданий в заставу ЗАТ «Транспортник» для забезпечення виконання зобов’язання за договорами укладеними в період з 26.06.2007р. по 18.12.2007р. ВАТ КБ «Надра» з ТОВ «Керен» на відкриття мультивалютних кредитних ліній №25/2/2007/840-К75 та №25/2/2007/840-К/130.

    На підставі вище названої постанови до матеріалів кримінальної справи №60-3470 приєднані як речові докази квартири будинку АДРЕСА_1 та парко місця названого будинку, тобто об’єкт нерухомості для будівництва якого відповідач, відповідно до умов кредитного договору №2/8-В/ЖР від 15.07.2008р., надав позивачу кредитні кошти.

    Позивач та його представник в судове засідання не з’явилися, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомляли, подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують повністю та не заперечують проти заочного розгляду справи.

    Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомляв, від нього до суду не надходило заяви про розгляд справи у його відсутності. Зі згоди позивача та його представника, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.

    Дослідивши доводи, викладені у позовній заяві доводи та письмові докази суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

    Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

    Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

    1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

    2) кредитні умови, зокрема:

    а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

    б) форми його забезпечення;

    в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача;

    г) тип відсоткової ставки;

    ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

    д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

    е) строк, на який кредит може бути одержаний;

    є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

    ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

    з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

    и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

    і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

    Відповідно до п. 2.1. названих вище Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Банки зобов’язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке:

    а) найменування та місцезнаходження банку – юридичної особи

    та його структурного підрозділу;

    б) умови кредитування, зокрема:

    – можливу суму кредиту;

    – строк, на який кредит може бути одержаний;

    – мету, для якої кредит може бути використаний;

    – форми та види його забезпечення;

    – необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є

    необхідною, ким вона здійснюється;

    – наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між

    ними, у тому числі між зобов’язаннями споживача;

    – тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо);

    – переваги та недоліки пропонованих схем кредитування;

    в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням:

    – процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб – страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо);

    – варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх

    періодичність та обсяги;

    – можливості та умов дострокового повернення кредиту;

    г) інші умови, передбачені законодавством.

    Згідно п. 2.2. зазначених вище Правил, Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов’язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо).

    Відповідно до пункту 2.4. зазначених вище Правил Банки зобов’язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

    Судом при розгляді справи встановлено, що 15 липня 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №2/8-В/ЖР/ID 848114, відповідно до умов якого Відповідач (Банк) зобов’язався надати Позивачу (Позичальнку) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 1 224 221 гривня 50 копійок на строк до 15 липня 2011 року для придбання житла за програмою «Житло дітям».

    Предмет договору відповідає ознакам продукції, передбаченим Законом України «Про захист прав споживачів», а тому правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

    Таким чином відповідач порушив вимоги ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги п. 2.1. Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки не надавав позивачу письмове повідомлення з інформацією про умови кредитування та не отримав від позивача письмове підтвердження про ознайомлення з інформацією щодо умов кредитування.

    Згідно ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. , зокрема положення, згідно з якими:

    1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

    2) споживач зобов’язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

    3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

    4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

    У п.1.2. кредитного договору містяться положення, які зобов’язують позивача придбати цінні папери та укласти відповідний договір та які слід визнати дискримінаційними стосовно позивача як позичальника.

    Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

    а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (в супереч ст. 11 Закону „ Про захист прав споживачів “, перед укладенням Договору про надання споживчого кредиту Банком не було повідомлено Позивача ні у письмовій, ні в усній формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції)

    б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договору свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу);

    Також судом встановлено, що відповідно до п.1.3.1 кредитного договору була передбачена плата за користування кредитом у розмірі 18,09% на рік.

    Однак в пункт 4.2.6. кредитного договору відповідачем (банком) внесено право ініціювати зміну відсоткової ставки за користування кредитом, письмово попередивши про це позивача (позичальника) за 14 робочих днів, в тому числі у випадку, якщо позичальник припиняє

    перерахування заробітної плати, або інших регулярних надходжень на рахунок, відкритий в банку. При незгоді позичальника з новим розміром відсоткової ставки, відповідач (банк) має право вимагати від позивача (позичальника) дострокового виконання зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій.

    Також встановлено, що в пункт 8.2. кредитного договору банком внесено дискримінаційну умову про те, що у випадку, якщо на вимогу відповідача (банку) позивач (позичальник) не з’являється для укладення чергової додаткової угоди щодо визначення розміру процентної ставки, або сторони не можуть дійти згоди щодо розміру процентної ставки, позивач (позичальник) зобов’язаний протягом 7 (семи) робочих днів з дати отримання повідомлення відповідача (банку) про встановлення нового розміру відсоткової ставки, достроково виконати зобов’язання щодо повернення кредиту, сплаті нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій.

    Таким чином вказані вище умови кредитного договору, трактуються лише на користь відповідача (банку), є дискримінаційними щодо позивача (позичальника), як споживача послуг, оскільки надають право банку без згоди позичальника змінити відсоткову ставку за кредитом, та право вимагати дострокового повернення кредиту, відсотки та можливі штрафні санкції.

    Таким чином в момент підписання кредитного договору відповідач (банк) поставив позивача (позичальника) у невигідне та таке, що порушує його права становище, залишивши за собою право в будь-який час, без зазначення жодних підстав, підвищувати процентну ставку та у разі незгоди позивача (позичальника) право вимагати повернення всієї суми кредиту.

    Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», банк відноситься до фінансових установ, діяльність яких регулюється зазначеним Законом.

    Згідно п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими послугами вважаються надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

    Відповідно до п.8 ч.1 ст.6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»» договір про надання фінансових послуг повинен містити порядок зміни і припинення дії договору, тобто умови, які регулювали б порядок змін та розірвання Договору, коли цього вимагає захист інтересів споживача (Позичальника).

    При цьому оспорюваний кредитний договір, текст якого складений Відповідачем, взагалі не містять умов про порядок зміни та припинення дії Договору, чим обмежує права Позивача на розірвання Договору, в тому числі у разі надання неякісних фінансових послуг.

    Також встановлено, що п.п. 3.1., 3.2, 3.3.1, 3.3.2 кредитного договору передбачалось, що банк відкриває позичальнику поточний рахунок НОМЕР_1 Пакету послуг, призначений для погашення кредиту шляхом внесення готівкою через касу банку на зазначений поточний рахунок або безготівковим перерахуванням через транзитний рахунок НОМЕР_2, з призначенням платежу «поповнення поточного (карт.) рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_1

    Також встановлено, що відповідно до заявки на переказ готівки №4260 від 15 липня 2008 року позивач вніс в касу №8 філії ВАТ КБ «Надра» Луцького регіонального управління грошові кошти в сумі 212000,00 грн., для зарахування на поточний рахунок НОМЕР_1;

    Однак всупереч умовам договору вказані грошові кошти не були зараховані банком як платіж по кредиту, а на підставі платіжного доручення №1 від 16 липня 2008 року без згоди позивача (позичальника) перераховані на рахунок ТОВ «КУА КРУАР» разом із кредитними коштами в сумі 1224221,5 грн., наданими банком позичальнику у тимчасове користування.

    Таким чином на момент укладення кредитного договору відповідач грубо порушив умови договору та не врахував внесені позивачем грошові кошти в сумі 212 000,00 грн. як платіж по кредиту.

    Також встановлено, що 05 листопада 2009 року, відповідно до умов п.2.1.4 кредитного договору позивач уклав з відповідачем договір іпотеки №2/8-В/ЖР (договір іпотеки), який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Рожищенського районного нотаріального

    округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за номером 1529. Відповідно до умов договору іпотеки Позивач передав, а Відповідач прийняв в іпотеку нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2.

    Також встановлено, що у травні 2012 року позивач отримав письмове повідомлення від 14.05.2012 р. №2781 за підписом в.о. прокурора Шевченківського району міста Києва про те, що в провадженні прокуратури Шевченківського району м. Києва знаходиться кримінальна справа №60-3470, яка порушена за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст. 190, ч. 2 ст.364 КК України, за фактами шахрайських дій та зловживання службовим становищем службовими особами ТОВ «Керен» та ЗАТ «Транспортник».

    Також встановлено, що 15 вересня 2010 року помічником прокурора Шевченківського району м. Києва ОСОБА_3 в ході розслідування кримінальної справи №60-3470 винесена постанова про приєднання до матеріалів кримінальної справи як речового доказу цілісного майнового комплексу загальною площею 15 391,40 кв.м. по АДРЕСА_1, який був переданий в заставу ЗАТ «Транспортник» для забезпечення виконання зобов’язання за договорами укладеними в період з 26.06.2007р. по 18.12.2007 р. ВАТ КБ «Надра» з ТОВ «Керен» на відкриття мультивалютних кредитних ліній №25/2/2007/840-К75 та №25/2/2007/840-К/130.

    Також встановлено, що на підставі вище названої постанови до матеріалів кримінальної справи №60-3470 приєднані як речові докази квартири будинку АДРЕСА_1 та парко місця названого будинку, в тому числі квартира для будівництва якої Відповідач надав Позивачу кредитні кошти відповідно до умов кредитного договору №2/8-В/ЖР ID 848114 від 15.07.2008 р.

    Також встановлено, що під записом №2 за №6522475 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна внесено запис про те, що 04 лютого 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 накладено заборону на нерухоме майно – житловий комплекс по АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки №324 від 04.02.2008р.

    Таким чином 15 липня 2008 року під час укладення кредитного договору №2/8-В/ЖР ID 848114 Відповідач свідомо ввів Позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення для вчинення правочину, а саме замовчав та не повідомив Позивача про те, що майновий комплекс по АДРЕСА_1, тобто об’єкт нерухомості для фінансування будівництва якого відповідно до умов договору надавались кредитні кошти, з 2007 року належить ЗАТ «Транспортник» та перебуває в заставі за Договорами, укладеними Відповідачем – ВАТ КБ «Надра» з ТОВ «Керен» на відкриття мультивалютних кредитних ліній №25/2/2007/840-К75 та №25/2/2007/840-К/130.

    Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

    Згідно частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

    Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

    Укладений між Позивачем та Відповідачем кредитний договір є двостороннім правочином, для чинності якого є необхідним додержання умов, передбачених частинами 1-6 ст. 203 ЦК України.

    Зокрема, ст.203 ЦК України, в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору, передбачено наступні загальні вимоги:

    1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим

    актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

    2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

    3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

    4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

    5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 216, 230, 257, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 11, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», п.п. 2.1, 2.2., 2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, ст.ст.1,4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.8, 10, 11,57,58,60,169,212,213,214,215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

    В И Р І Ш И В:

    Позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Надра» про визнання кредитного договору недійсним – задовольнити повністю.

    Визнати недійсним з моменту укладення Кредитний договір №2/8-В/ЖР ID 848114, укладений 15 липня 2008 року між Луцьким регіональним управлінням Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», реорганізованим в Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1, про надання грошових коштів в сумі 1 224 221,50 (один мільйон двісті двадцять чотири тисячі двісті двадцять одна, 50) гривень.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

    Суддя В.В. Ковтуненко

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть