click fraud detection

ТЕМА: Признанно недействительным договор и отказано во взыскании задолженности 25.01.2018 г.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4482
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Постанова

    іменем України

    23 січня 2018 року

    м. Київ

    справа № 316/3022/14-ц

    провадження № 61-1838св17

    Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

    головуючого – Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

    суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О., Ступак О.В.,Усика Г. І.,

    учасники справи:

    позивач – Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»,

    представники позивача:ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

    відповідач – ОСОБА_5,

    представник відповідача – ОСОБА_6,

    розглянуву порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області у складі судді Ткаченко І. М. від 26 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Савченко О. В., Кочеткової І. В., Маловічко С. В. від 1 жовтня 2015 року,

    ВСТАНОВИВ:

    Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі – ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

    Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

    У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі – ПАТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 1212Ф від 29 лютого 2012 року в розмірі 75 672 грн. 13 коп.

    Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Кредобанк» посилалося на те, що 29 лютого 2012 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір № 1212Ф, за яким ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 89 303 грн. 13 коп. для здійснення часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу та для додаткового страхування від нещасних випадків, зі сплатою 15,9 % річних,строком до 28 лютого 2019 року. Пунктом 4.1. кредитного договору передбачено, що повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 1 781 грн. не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.Оскільки відповідач свої зобов’язання своєчасно та належним чином не виконував, за ним утворилася заборгованість у розмірі 75 672 грн. 13 коп., яку банк просив стягнути на свою користь.

    Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 26 червня 2015 року позов ПАТ «Кредобанк» задоволено.Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № 1212Ф від 29 лютого 2012 року в розмірі 75 672 грн. 13 коп., з яких: 69 924 грн. 24 коп. – неповернута сума кредиту; 4 991 грн. 71 коп. – прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом; 756 грн. 18 коп. – пеня по простроченій заборгованості за кредитним договором, нарахована за період з 6 травня 2014 року по 24 вересня 2014 року, та сплачений судовий збір у розмірі 756 грн. 72 коп.

    Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 1 жовтня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 відхилено, рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 26 червня 2015 року залишено без змін.

    20 жовтня 2015 рокуМаллер А. І.подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Кредобанк».

    Касаційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції на порушення норм процесуального права не взяв до уваги рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 квітня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Кредобанк» про визнання недійсним спірного кредитного договору, яким встановлено, що цей договір є неукладеним через відсутність встановлених законодавством умов, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, необхідних для його укладення. Апеляційний суд переглядаючи рішення місцевого суду не виправив недоліки, допущені судом, зазначивши про не преюдиціальність висновків, викладених у рішенні суду від 22 квітня 2015 року, чим проігнорував положення пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» та пункту 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

    29 грудня 2017 року справу № 316/3022/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

    Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

    Касаційна скарга підлягає задоволенню.

    Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

    Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

    Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень).

    Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень).

    Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

    Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

    Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.Договір є обов’язковим для виконання сторонами(стаття 629 цього Кодексу).

    Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

    Судами встановлено, що 29 лютого 2012 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 1212Ф, за яким банк надав відповідачу кредит у розмірі 89 303 грн. 13 коп. для здійснення часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу та додаткового страхування від нещасних випадків,зі сплатою 15,9 % річних,на строк до 28 лютого 2019 року.

    ОСОБА_5 належним чином не виконував взяті на себе зобов’язання, з вересня 2014 року припинив вносити щомісячні платежі згідно з умовами договору, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в розмірі 75 672 грн. 13 коп.

    Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з наведених вище обставин справи та вимог законодавства.

    Однак такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

    Установлено, що рішенням Енергодарського міського суду Запорізької областівід 22 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, у справі № 316/237/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Кредобанк» про визнання недійсним кредитного договору в позові відмовлено. При розгляді цієї справи судом встановлено, що кредитний договір від 29 лютого 2012 року № 1212Ф між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_5 не укладено у зв’язку з не досягненням згоди сторін з усіх істотних умов договору.

    Доводи ОСОБА_5 про преюдиціальність встановленої рішенням суду обставини щодо неукладення спірного кредитного договору судом першої інстанції не прийняті до уваги, оскільки визнання договору неукладеним не було предметом розгляду суду, а тому не може бути обов’язковим при розгляді спору про стягнення заборгованості.

    З такою позицією місцевого суду погодився і апеляційний суд, зазначивши також, що висновки Енергодарського міського суду щодо неукладеності кредитного договору, викладені у рішенні від 22 квітня 2015 року, не є преюдиціальними, оскільки правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями.

    Однак наведені правові позиції судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі є помилковими з огляду на таке.

    Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, обставини, встановлені судовим рішенням, зокрема у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

    Факт неукладення між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_5 кредитного договору від 29 лютого 2012 року № 1212Ф є обставиною, встановленою судовим рішенням у цивільній справі, у якій брали участь зазначені сторони. Отже ця обставина має преюдиціальне значення для даної справи, тобтовона вважається встановленою, такою, що не потребує нового доведення.

    Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

    За фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов’язків. Тому вимоги ПАТ «Кредобанк» про стягнення з ОСОБА_5 на підставі статей 526, 625, 629, 1054 ЦК України заборгованості за кредитним договором, який є неукладеним, не підлягають задоволенню.

    Разом із цим, загальні положення про повернення майна у звʼязку з його набуттям, збереженням без достатньої правової підстави визначені статтями 1212, 1213 ЦК України. З цих підстав банком позов не заявлявся.

    Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм матеріального права.

    Зважаючи на те, що допущене судами неправильне застосування вищенаведених норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

    За правилами статті 141 ЦПК України з позивача ПАТ «Кредобанк» на користь відповідача ОСОБА_5 підлягають стягненню понесені ним судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 1286 грн. 44 коп.

    Керуючисьстаттями 141, 400,409, 412, 416,Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

    П О С Т А Н О В И В :

    Касаційну скаргуОСОБА_5 задовольнити.

    Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 26 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 1 жовтня 2015 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

    У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» доОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

    Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» на користь ОСОБА_5 1 286 (одну тисячу двісті вісімдесят шість) грн. 44 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

    З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

    Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

    Головуючий:В. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.