click fraud detection

ТЕМА: 09.12.2012 Про визнання договору неукладеним. ПриватБанк

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4265
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    9 лютого 2012 року Київський районний суд місця Донецька у складі головуючого судді Рассуждай Я.М., при секретарі: Васильєвої С.С. за участю представника позивача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Донецьку цивільну справу за позовом:

    ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договору неукладеним, суд-

    В с т а н о в и в:

    Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача – Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договору неукладеним, мотивуючи свої вимоги тим, що 21.06.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ним було укладено кредитний договір №SAMDN03000014455997, який він вважає, що укладений з порушенням ЗУ «Про захист прав споживачів». Раніше, ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, однак, ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 15 грудня 2011 року позовна заява ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишена без розгляду, відповідно до ст. 207 ЦПК України.

    В судовому засіданні представник позивача, яка діяла на підставі перевірених судом повноважень, підтримала заявлені вимоги повністю, в обґрунтування яких надала пояснення, які аналогічні викладеним у позові і додала, що кредитний договір укладений з порушенням ЗУ «Про захист прав споживача», просила суд позов задовольнити.

    Представник відповідача у судове засідання повторно не з’явився, судом був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, від нього не надходило повідомлення про причини неявки, клопотань про відкладення справи до суду також не надходило. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України з ухваленням заочного рішення.

    Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

    У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

    Під час розгляду даної цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та обов’язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заявлення клопотань.

    Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

    Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

    За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

    Відповідно до абз.1 ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 року відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Правовідносини клієнта та банку з приводу споживчих кредитів регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

    П.23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит визначений як кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Згідно ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

    Ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» зобов’язує кредитодавця перед укладенням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про:

    1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

    2) кредитні умови, зокрема:

    а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

    б) форми його забезпечення;

    в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача;

    г) тип відсоткової ставки;

    ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

    д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

    е) строк, на який кредит може бути одержаний;

    є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

    ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

    з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

    и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

    і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. ч.4 ст.11 якого визначено, що істотними умовами договору споживного кредиту є сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом та інші умови, визначені законодавством.

    Обов’язок банку надавати письмову інформацію про умови кредитування також закріплений п.2.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 , згідно яким банки повинні довести до відома споживача таке:

    а) найменування та місцезнаходження банку – юридичної особи та його структурного підрозділу;

    б) умови кредитування, зокрема:

    можливу суму кредиту;

    строк, на який кредит може бути одержаний;

    мету, для якої кредит може бути використаний;

    форми та види його забезпечення;

    необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

    наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов’язаннями споживача;

    тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо);

    переваги та недоліки пропонованих схем кредитування;

    в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням:

    процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб – страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо);

    варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги;

    можливості та умов дострокового повернення кредиту;

    г) інші умови, передбачені законодавством.

    При цьому, п.2.4. вказаних Правил закріплює обов’язок банків отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

    Відповідно статті 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається інформація для здійснення свідомого вибору: продукція – будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

    Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга – діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

    Так, кредитний договір підпадає під поняття договору, згідно з яким надається певна банківська послуга на отримання іншою стороною матеріальних благ, оскільки укладається між фізичною особою із споживчою метою з однієї сторони, і юридичною особою, яка надає подібні послуги у публічному порядку (невизначеному колу осіб) в ході здійснення нею підприємницької діяльності, з другої сторони.

    Відповідно до приписів ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто годи.

    Істотні умови договору споживчого кредиту перелічені в ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

    1) сума кредиту;

    2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

    3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

    4) право дострокового повернення кредиту;

    5) річна відсоткова ставка за кредитом;

    6) інші умови, визначені законодавством.

    Вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживачів під час укладення кредитного договору закріплені ст.3 Правил № 168, згідно п.3.1 яких банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке:

    – значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку;

    – перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо;

    – перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

    Згідно п.3.2. Правил №168 Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

    Відповідно до п.3.3 Банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

    а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту;

    б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов’язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

    П.3.4. Правил №168 зобов’язує банки в кредитному договорі зазначити:

    – вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу;

    – обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов’язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб’єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо);

    – про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, йогов обслуговуванням і погашеньям;

    – правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Национального банку або в інших випадках.

    Листом Національного Банку від 16.06.2007 р. N 40-117/2093-6134 Національний Банк додатково зауважив про необхідність застосування банками приписів ЗУ «Про захист прав споживачів» навіть і до видання постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Тобто цим листом НБУ звернув увагу на обов’язок банків застосовувати вищезазначений закон при кредитуванні споживачів.

    Листом від 19.01.2006 р. N 18-112/219-637 «Про застосування в банківській діяльності Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про захист прав споживачів”» НБУ також націлив банки на виконання ЗУ «Про захист прав споживачів»

    Судом встановлено, що 21 червня 2007 року між позичальником – ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №SAMDN03000014455997 та укладений кредитний договір підпадає під силу дії приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

    Так, відповідно до договору :

    – споживчий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції;

    – споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника;

    – продукція – будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

    Оскільки, надання коштів за вказаним договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: відповідач є банком; позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка набуває продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника; продукція що набувається, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукції, передбаченим ЗУ «Про захист прав споживачів», правовідносини, породження яких є метою договору, регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

    Листом НБУ N 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 “Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” зазначив про наступне: ” Метою розробки Правил було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту. Одночасно слід зазначити, що листом від 19.01.2006 N 18-112/219-637 Національний банк України звертав увагу банківської спільноти на необхідність врахування банками в своїй кредитній політиці вимог статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів””.

    Виходячи з цього, укладаючи кредитний договір Банком повністю проігноровано вимоги ЗУ “Про захист прав споживачів” та інших нормативно-правових актів, не виконано викладені вище зобов’язання щодо надання інформації про отримуваний продукт та отримання письмової згоди про ознайомлення з вищенаведеною інформацію. Відповідач не повідомив позивача як споживача, у письмовій формі про кредитні умови, чим порушив: п. 2. ст. 11, ст. 19, ст. 21, ЗУ „Про захист прав споживачів “; «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» затвердженим постановою НБУ від 10.05,2007, № 168.

    Більш того, у договорі про надання споживчого кредиту відсутній ряд істотних умов, передбачених чинним законодавством України, а саме: детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; не визначена дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; не закріплене право дострокового повернення кредиту; відсутній порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; відсутній перелік, розмір і база розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; зазначений договір не містить графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг; відсутнє абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов’язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем на користь банку під час отримання, обслуговування та погашення кредиту, в договорі не визначені вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; в договорі відсутні умови відкриття, ведення та закриття рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням. Таким чином, між ПАТ КБ «Приватбанк» та позивачем не було досягнуто згоди з усіх вищенаведених істотних умов договору споживчого кредиту, передбачених чинним законодавством України, на підставі ч. 1 ст. 638 ЦК України та Договір споживчого кредиту №SAMDN03000014455997 від 21.06.2007 року не є укладеним.

    З огляду на викладене, позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договору неукладеним, є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 628, 638 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,

    В И Р І Ш И В:

    Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання договору неукладеним – задовольнити.

    Визнати кредитний договір №SAMDN03000014455997 від 21 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» – неукладеним.

    Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати: державне мито у розмірі 8.50 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 гривень.

    Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд міста Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справ, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    Суддя Я.М.Рассуждай

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.