click fraud detection

ТЕМА: 2.11.2016 Про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором «Райффайзен Банк Аваль»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4462
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

     Ухвала                          

    іменем україни

    2 листопада 2016 рокум. Київ       Колегія суддів судової палати у цивільних справах

                 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і                        

             кримінальних справ у складі:

    головуючого Дьоміної О.О.,  суддів: Дем’яносова М.В., Іваненко Ю.Г.,          Леванчука А.О., Ситнік О.М.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від                 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від             4 травня 2016 року,

    в с т а н о в и л а:

    У січні 2015 року публічне акціонерне товариство«Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 014/17-16/6866-11, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 35 700 доларів США зі сплатою 13,75 % річних та терміном повернення до 4 квітня 2017 року. У подальшому між цими ж сторонами було укладено додаткові угоди, відповідно до яких збільшився строк надання кредиту до 4 грудня 2022 року, а також у новій редакції було викладено графік погашення кредиту та сплату інших платежів.

    У забезпечення виконання ОСОБА_7 умов кредитного договору               5 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8 було укладено договір поруки № 014/17-16/6866-11/1, відповідно до умов якого остання як поручитель взяла на себе зобов’язання перед банком відповідати по борговим зобов’язанням боржника, які виникають з умов кредитного договору від 5 квітня 2007 року № 014/17-16/6866-11.

    У зв’язку з невиконанням ОСОБА_7 договірних зобов’язань утворилася заборгованість, розмір якої станом на станом на 21 листопада 2014 року становив 24 408,97 доларів США, що еквівалентно 368 483 грн                  67 коп., і складалася з: 21 803,78 доларів США, що еквівалентно 329 155 грн 10 коп., – заборгованості за кредитом, 1 335,01 доларів США, що еквівалентно 20 153 грн 63 коп., – заборгованості зі сплати відсотків,  1 270,18 доларів США, що еквівалентно 19 174 грн 94 коп., – заборгованості за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків. Указану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

    Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2015 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою цього ж суду від                       5 січня 2016 року, позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 5 квітня 2007 року № 014/17-16/6866-11 у розмірі                 24 401,73 доларів США, що згідно із встановленим Національним банком України офіційним курсом гривні до долара США станом на дату розрахунку було еквівалентно 368 374 грн 37 коп., яка складається з: 21 803,78 доларів США, що еквівалентно 329 155 грн 10 коп., – заборгованості за кредитом, 1 335,01 доларів США, що еквівалентно 20 153 грн 63 коп., – заборгованості зі сплати відсотків, 1 262,94 доларів США, що еквівалентно 19 065 грн 64 коп. – пені за несвоєчасну сплату кредиту. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.  

    Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 4 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

    У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

    У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

    Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

    Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.

    Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що 5 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є  ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 014/17-16/6866-11, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 35 700 доларів США зі сплатою 13,75 % річних та терміном повернення до 4 квітня 2017 року. Графіком, який є додатком до цього договору, було визначено період сплати чергових платежів.

    У забезпечення виконання ОСОБА_7 умов кредитного договору               5 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8 було укладено договір поруки № 014/17-16/6866-11/1, відповідно до умов якого остання як поручитель взяла на себе зобов’язання перед банком відповідати по борговим зобов’язанням боржника, які виникають з умов кредитного договору від 5 квітня 2007 року № 014/17-16/6866-11.

    Також у п. 4.1 договору поруки передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами  і діє до повного виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов’язань у повному обсязі. Також порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК України).

    30 липня 2009 року з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України між кредитором та позичальником була укладена додаткова угода № 014/17-16/6866-11/1 до кредитного договору від 5 квітня 2007 року № 014/17-16/6866-11, відповідно до умов якої сторони погодились тимчасово зменшити розмір щомісячного платежу по кредиту, позичальник зобов’язався укласти договори страхування на користь кредитора.

    16 жовтня 2013 року між кредитором та позичальником була укладена додаткова угода № 014/17-16/6866-11/81-1-0-00/6237 до кредитного договору від 5 квітня 2007 року № 014/17-16/6866-11, відповідно до умов якої збільшено термін надання кредиту до 4 грудня 2022 року, а також у новій редакції було викладено графік погашення кредиту та сплату інших платежів.

    31 жовтня 2014 року банком на адресу ОСОБА_7 була направлена письмова вимога про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором, а ОСОБА_8 – письмова вимога про виконання грошових зобов’язань за договором поруки.  

    Встановлено, що вимоги не були виконані відповідачами і станом на  21 листопада 2014 року рахувався борг у розмірі 24 408,97 доларів США, що згідно із встановленим Національним банком України офіційним курсом гривні до долара США станом на дату розрахунку було еквівалентно              368 483 грн 67 коп. Указана заборгованість складалася з: 21 803,78 доларів США, що еквівалентно 329 155 грн 10 коп., – заборгованості за кредитом, 1 335,01 доларів США, що еквівалентно 20 153 грн 63 коп., – заборгованості зі сплати відсотків,  1 270,18 доларів США, що еквівалентно 19 174 грн 94 коп., – заборгованості за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків.

    Встановивши вищезазначені обставини у справі, суди дійшли висновку про підставність й доведеність заявлених ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позовних вимог, оскільки належними і допустимими доказами у справі доведено, що позичальникОСОБА_7 не виконує взятих на себе зобов’язань за вищезазначеним кредитним договором, внаслідок чого має заборгованість, яка повинна бути стягнута з позичальника і поручителя у солідарному порядку, однак при цьому суди дійшли висновку про можливість зменшення розміру пені в межах строку позовної давності з огляду на перебування на утриманні ОСОБА_7 неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

    Однак з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки суди не звернули уваги на наступне.

    У абзацах 2, 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від                 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз’яснено, що у разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

    Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3             ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого              1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

    Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня.

    Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

    Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.          

    Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України                              від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

    Отже, пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України – гривні.

    Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 1 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15.

    Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не звернули уваги на розрахунок суми заборгованості, в якому пеню було обчислено не у національній валюті України – гривні, а у доларах США, що суперечить вищезазначеній правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 1 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15.

    Також не можна погодитися з висновками судів в частині вирішення питання про стягнення судових витрат, які суд стягнув з відповідачів солідарно на користь позивача.

    Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання.

    У п. 35 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено про те, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.    

    За таких обставин висновки судів щодо солідарного стягнення з відповідачів судових витрат є помилковим.

    Зважаючи на те, що розмір пені залежить від визначення заборгованості за тілом кредиту за кожен період оплати, оскільки погашення кредиту передбачено періодичними платежами, за таким же принципом підлягають стягненню і відсотки за користування кредитом, а також враховуючи допущені судами порушення в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, то колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню у повному обсязі з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Разом із цим, колегія суддів вважає, що є безпідставними і недоведеними доводи касаційної скарги щодо припинення поруки, оскільки вирішуючи спір у цій частині, суди належним чином дослідили умови кредитного договору, додаткові угоди до нього і  умови договору поруки та дійшли обґрунтованого висновку про те, що строк дії договору поруки не припинено. Такий висновок судів відповідає встановленим у справі обставинам та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 лютого 2016 року у справі № 6-18цс16.

    Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

                                             у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

    Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від                 18 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від             4 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    О.О. Дьоміна М.В. Дем’яносов Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук О.М. Ситнік

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть