click fraud detection

ТЕМА: 07.04.14г. О признании недействительный кредитного договора ПриватБанк

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4248
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Справа № 486/918/13-ц

    Провадження № 2/486/7/2014

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    07 квітня 2014 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

    у складі: головуючого – судді Савіна О.І.

    при секретарі – Філіпповій Ю.І.,

    з участю: представника позивача – ОСОБА_1,

    представника відповідача – Виставного В.В.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнськ Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” в особі філії – Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним кредитного договору,

    ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі філії – Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним кредитного договору.

    Свої вимоги мотивує тим, що 11.09.2007 р. між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № NKUCGA00000148 щодо непоновлюваної лінії в розмірі 44 000 доларів США на споживчі цілі до 10 вересня 2017 року із сплатою відсотків за користування в розмірі 0,92 % на місяць. Однак, вважає даний договір таким, що суперечить законодавству України, оскільки банк в супереч чинному законодавству ні до укладання, ні під час укладання кредитного договору не надав йому як споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також при укладанні даного кредитного договору банком проігноровано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» і до складу витрат за цим договором включено додаткові витрати у вигляді винагороди за здійснення фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Вважає, що неправомірне включення до щомісячних плат за користування кредитом додаткових винагород збільшує навантаження на фінансову спроможність позичальника, на його витрати по сплаті на користь банку. Відсутність таких додаткових сплат зменшила б розмір щомісячного платежу, а відтак і загальну суму заборгованості. А тому, просить суд визнати кредитний договір № NKUCGA00000148 від 11.09.2007 р. укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» недійсним.

    В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю.

    Представник відповідача позов не визнав повністю.

    Під час розгляду справи по суті встановлено, що 11 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № NKUCGA00000148 від 11.09.2007 р., за яким банк зобов’язався надати позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 11 вересня 2007 року по 10 вересня 2017 року включно у вигляді щодо не поновлюваної лінії в розмірі 44 000 доларів США на будівництво будинку із сплатою відсотків за користування в розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості.

    Згідно пункту 7.1 кредитного договору № NKUCGA00000148 від 11.09.2007 р. позичальник також сплачує одноразово винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 1.5% від суми наданого кредиту та щомісячну винагороду в розмірі 0,2% від суми наданого кредиту. У разі порушення зобов’язань з погашення кредиту позичальник сплачує відсотки за користування кредитом в розмірі 2,44% на місяць.

    Відповідно до абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 02.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовом про захист прав споживачів» фінансово-кредитні послуги відносяться до сфери дії Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р.

    Національний Банк України листом N 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 р. зауважив про необхідність застосування банками приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

    Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

    Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зазначений обов’язок банків зазначати в кредитному договорі крім графіку погашення заборгованості, ще й сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки, вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача (яким є позичальник), які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.

    Згідно пункту 2.1 даної постанови НБУ банки зобов’язані перед укладенням договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, що включає, крім іншого, необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов’язаннями споживача, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, відзначивши суму кредиту, термін, мету, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

    Банки зобов’язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення с вищенаведеною інформацією (п. 2.4 вищевказаної постанови НБУ).

    Також, згідно п. 3.4 цієї постанови банки зобов’язані обґрунтовувати в кредитному договорі вартість супутньої послуги, а саме вказати нормативно – правові акти, які визначають розміри зборів та обов’язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб’єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягів з реєстрів обтяжень.

    Як зазначає позивач та його представник, відповідач не надав позивачу повну інформацію ні до укладення кредитного договору, ні під час його укладення про орієнтовну сукупну вартість кредиту та можливі ризики в разі зміни валютного курсу, не надав відомостей про відмінності між умовами кредитування, про осіб, які здійснюють оцінку предмету іпотеки. Також останні стверджували, що підписуючи кредитний договір позивач не мав повного розуміння розміру усіх витрат, які він мав понести під час укладення та протягом дії кредитного договору, у тому числі про вартість послуг нотаріуса під час укладення договору іпотеки, пов’язаного з кредитним договором, витрат на страхування майна, переданого в іпотеку кредитору, тобто до позивача не була доведена повна інформація про підстави супутніх послуг та не необґрунтована їх вартість. Також кредитор не повідомив позивача про переваги та недоліки такої схеми кредитування, тобто позивач не мав можливості зважено визначитись з усіма ризиками, які чекають на нього після укладення оспорюваного договору.

    Представник відповідача з твердженнями позивача та його представника не погодився, стверджував, що при укладанні вищевказаного кредитного договору банком були дотриманні вимоги чинного законодавства, мало місце повідомлення позивача у письмовій формі про кредитні умови, однак на підтвердження своїх доводів доказів суду не надав. З доводами представника відповідача стосовно того, що письмовим повідомленням ОСОБА_3 про кредитні умови є анкета позичальника підписана ним, суд не може погодитися, оскільки анкета позичальника лише служить джерелом інформації про позичальника для оцінки його платоспроможності. На підставі даних, зазначених в анкеті, банк приймає рішення про видачу займа. У разі позитивного рішення за такою анкетою, банком укладається кредитний договір. Що стосується письмового повідомлення банком позичальника про кредитні умові, до цей документ складається банком для клієнта. Крім того, як зазначалося вище банк відповідно до раніше вказаної постанови НБУ зобов’язаний був отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення с інформацією про умови кредитування. До того ж, з огляду кредитної справи, встановлено відсутність у ній письмового повідомлення банком позивача про кредитні умови.

    Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

    Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, зокрема встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

    Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

    Оскільки, дії банку – здійснення фінансового інструменту та проведення фінансового моніторингу не є послугами в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», то, на думку суду, умови кредитного договору № NKUCGA00000148 від 11.09.2007 р. як виплата у вигляді винагороди за здійснення фінансового інструменту та винагорода за проведення фінансового моніторингу є нікчемними. Тобто, в момент укладання кредитного договору № NKUCGA00000148 від 11.09.2007 р. відповідачем були недодержані вимоги чинного законодавствам України.

    Представник відповідача стверджував, що додатковий моніторинг передбачений лише в одному випадку, коли банк просить клієнта в останню дату погашення кредиту звернутися до банку для звірки суми по кредитному договору, так як останній платіж може змінюватися. Доказів про те, що позивач поніс якісь додаткові затрати в нього не має. Представник позивача також зазначила, що доказів того, що позивач поніс додаткові витрати в неї немає. Однак, незважаючи на це, суд зазначає, що дії банку – здійснення фінансового інструменту та проведення фінансового моніторингу є умовами кредитного договору № NKUCGA00000148 від 11.09.2007 р., які суд вважає нікчемними.

    Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

    Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

    Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної

    Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

    Як зазначає позивач, при підписані даного кредитного договору в зазначеній редакції він був запевнений кредитором про те, що така редакція в жодній мірі не протирічить нормам закону.

    В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти того, що вищевказаний кредитний договір є недійсним, однак не довів суду, що умови кредитного договору не суперечать ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

    За таких обставин, суд приходить до висновку, що в момент вчинення правочину, тобто укладання кредитного договору № NKUCGA00000148 від 11.09.2007 р. стороною – банком були недодержанні вимоги, які встановлені частинами першою ст. 203 ЦК України, що є підставою визнання правочину недійсним.

    Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 179, 212, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд

    ВИРІШИВ:

    Позовну заяву ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” в особі філії – Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним кредитного договору, задовольнити в повному обсязі.

    Визнати кредитний договір № NKUCGA00000148 від 11 вересня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3, недійсним.

    Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк “ПриватБанк” в особі філії – Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 гривень (двісті сорок три гривні шістдесят копійок).

    Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області через Южноукраїнський міський суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    Суддя Южноукраїнського

    міського суду О. І. Савін

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть