click fraud detection

ТЕМА: 06.07.2016 ВСУ: про звернення стягнення на предмет іпотеки. “Райффайзен Банк Аваль”

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4943
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    6 липня 2016 року м. Київ

    Судова палата у господарських справах

    Верховного Суду України у складі:

    головуючого Берднік І.С.,

    суддів: Барбари В.П., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., –

    за участю представників:

    публічного акціонерного товариства

    “Райффайзен Банк Аваль” – Грищенка Д.С.,

    товариства з обмеженою

    відповідальністю “Чарівниця” – Василенка О.В.,

    Ошурка Й.М.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2015 року у справі

    № 918/545/13 за позовом публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” Рівненської обласної дирекції до товариства з обмеженою відповідальністю “Чарівниця”, треті особи: відкрите акціонерне товариство “Рівненське автотранспортне підприємство – 15607”, відкрите акціонерне товариство “Здолбунівський завод будівельних матеріалів”, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

    в с т а н о в и л а:

    У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” в особі Рівненської обласної дирекції (далі – ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Чарівниця” (далі – ТОВ “Чарівниця”), треті особи – відкрите акціонерне товариство “Рівненське автотранспортне підприємство – 15607” (далі – ВАТ “АТП – 15607”), відкрите акціонерне товариство “Здолбунівський завод будівельних матеріалів” (далі – ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів”), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило звернути стягнення на заставлене згідно з договором іпотеки від 29 листопада 2007 року № 010/89-07/054/г/1 нерухоме майно: нежилі приміщення загальною площею 1 285,30 кв. м і 156,00 кв. м, розташовані за адресою: м. Рівне, проспект Миру, буд. 11, які належать ТОВ “Чарівниця” на праві приватної власності, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах для погашення заборгованості ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” у сумі 535 125,64 грн за кредитним договором

    від 28 листопада 2007 року № 010/89-07/393 та заборгованості ВАТ “АТП – 15607” у сумі 905 732,88 грн за кредитним договором

    від 28 листопада 2007 року № 010/89-07/389.

    Справа розглядалася судами неодноразово.

    Рішенням Господарського суду Рівненської області

    від 21 травня 2015 року (з урахуванням виправлення описок ухвалою цього ж суду від 22 січня 2016 року) позов задоволено частково.

    Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки

    від 29 листопада 2007 року № 010/89-07/054/г/1, а саме: нежиле приміщення загальною площею 156,00 кв. м, розташоване за адресою: м. Рівне, проспект Миру, буд. 11, яке належить ТОВ “Чарівниця” на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлове приміщення) (бланк серії ВВМ № 261787), посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Червук В.М. 15 жовтня 2004 року та зареєстрованим у реєстрі за № 3018, у рахунок погашення заборгованості ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” перед ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” за кредитним договором

    від 28 листопада 2007 року № 010/89-07/393 у сумі 535 125,62 грн, з яких: 500 000,00 грн заборгованості за кредитом, 33 972,61 грн заборгованості за процентами, 1 153,01 грн пені.

    Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки за договором іпотеки від 29 листопада 2007 року № 010/89-07/054/г/1 – нежилого приміщення загальною площею 156,00 кв. м, розташованого за адресою: м. Рівне, проспект Миру, буд. 11, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах. Початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах – 2 391 897,00 грн без ПДВ.

    У решті позову відмовлено.

    Повернуто ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 31,72 грн.

    Стягнуто з ТОВ “Чарівниця” на користь ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” 10 702,70 грн судового збору та 3 658,29 грн витрат на проведення судової експертизи.

    Стягнуто з ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” на користь

    ТОВ “Чарівниця” 1 073,20 грн витрат на проведення судової експертизи.

    Постановою Рівненського апеляційного господарського суду

    від 28 липня 2015 року рішення Господарського суду Рівненської області від 21 травня 2015 року залишено без змін.

    Вищий господарський суд України постановою від 14 грудня

    2015 року залишив без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 21 травня 2015 року.

    При цьому Вищий господарський суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” за кредитним договором від 28 листопада

    2007 року № 010/89-07/393 ґрунтуються на вимогах закону.

    Разом із тим Вищий господарський суд України також погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ВАТ “АТП – 15607” у сумі 905 732,88 грн за кредитним договором № 010/89-07/389, оскільки зобов’язання

    ВАТ “АТП – 15607” за кредитним договором від 28 листопада

    2007 року № 010/89-07/389 припинилося у зв’язку з ліквідацією позичальника, а отже немає підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості останнього за цим кредитним договором у розмірі 905 732,88 грн.

    У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом

    3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень статті

    609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), частини 1 статті

    17 Закону України “Про іпотеку”, просить, з урахуванням уточнень, скасувати постанову Вищого господарського суду України від

    14 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ВАТ “АТП – 15607” за кредитним договором № 010/89-07/389 у розмірі 905 732,88 грн і прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позову.

    На обґрунтування своїх доводів публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” долучило до поданої заяви копію постанови Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі

    № 6-216цс14.

    У зазначеній постанові Верховний Суд України наголосив, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням до відповідного реєстру запису про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Уклавши договір іпотеки, іпотекодавець прийняв на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості предмета іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника.

    Перевіривши матеріали справи та наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Предметом перегляду Верховним Судом України є постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2015 року в частині його висновків про припинення іпотеки, що забезпечувала виконання основного зобов’язання за кредитним договором

    від 28 листопада № 010/89-07/389 у зв’язку з ліквідацією боржника за цим кредитним договором ВАТ “АТП – 15607” внаслідок визнання його банкрутом.

    У справі, яка розглядається, судами встановлено,

    що 28 листопада 2007 року відкрите акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” (далі – ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”), правонаступником якого є ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” (кредитор), та ВАТ “АТП – 15607” (позичальник 1) і ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” (позичальник 2) уклали генеральну кредитну угоду

    № 010/89-07/054/г (далі – кредитна угода), відповідно до якої кредитор зобов’язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у додаткових кредитних договорах, що укладатимуться в рамках угоди між позичальником і кредитором, і які після їх підписання стають невід’ємними частинами цієї угоди (пункт 1.1 угоди).

    Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 зазначеної кредитної угоди загальна сума фактичної заборгованості позичальника з наданих кредитором кредитних коштів у рамках угоди у будь-який момент під час дії угоди не може перевищувати суми 4 400 000,00 грн. Термін користування кредитними коштами за цією кредитною угодою встановлюється до 27 листопада 2017 року. Кредитні договори з позичальником у рамках цієї угоди укладаються на терміни, зазначені в пункті 2.2 угоди.

    Пунктами 2.1, 2.4 кредитної угоди передбачено, що кредитор надає позичальнику кредити на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. Конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, розміри комісійної винагороди, цільове призначення визначаються сторонами окремо у додаткових кредитних договорах, укладених у рамках кредитної угоди.

    28 листопада 2007 року на підставі кредитної угоди між ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” (кредитор) та ВАТ “АТП – 15607” і ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” (позичальники) укладено кредитні договори № 010/89-07/389 та № 010/89-07/393 (далі – кредитний договір № 1 та кредитний договір № 2 відповідно).

    Згідно із зазначеними кредитними договорами кредитор на положеннях та умовах цих договорів та угоди відкриває позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію (кредит) у порядку, передбаченому цими договорами, зі строком повернення

    по 27 листопада 2017 року включно.

    Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору № 1 і кредитного договору № 2, з урахуванням внесених змін, за користування кредитом позичальник сплачує кредитору 15,5 % річних.

    Пунктом 3.1 кредитного договору № 1 і кредитного договору

    № 2 передбачено, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

    Згідно з пунктом 3.4 кредитного договору № 1 і кредитного договору № 2 видача кредитних коштів позичальнику здійснюється шляхом перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунка на поточний рахунок позичальника.

    Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору № 1 і кредитного договору № 2 позичальник зобов’язаний використати кредит на зазначені у договорі цілі та у строки, передбачені цим договором, забезпечити повернення кредитору одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів, передбачених договором комісій, неустойок, відшкодування витрат і збитків кредитора, спричинених неналежним виконанням цього договору.

    Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору № 1 і кредитного договору № 2 у випадку невиконання позичальником умов розділу

    6 та/або пункту 3.8 кредитного договору банк має право скасувати кредитний ліміт та достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом, у тому числі нарахованих відсотків за користування кредитом і штрафних санкцій.

    У пунктах 3.5, 10.2 кредитного договору № 1 і кредитного договору № 2 сторони погодили розмір процентів за користування кредитом, пені за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом і комісій, передбачених цим договором.

    ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” на виконання умов кредитних договорів у період із 28 листопада 2007 року по 20 листопада

    2008 року надало ВАТ “АТП – 15607” кредитні кошти на загальну суму 3 279 100,00 грн, а ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” у період із 20 листопада 2007 року по 20 листопада

    2009 року 3 287 000,00 грн.

    Натомість ВАТ “АТП – 15607” і ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” своїх зобов’язань за кредитними договорами не виконали у повному обсязі.

    Станом на 6 серпня 2014 року за ВАТ “АТП – 15607” і ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” утворився борг на загальну суму 1 440 858,50 грн, з яких 905 732,88 грн – заборгованість ВАТ “АТП – 15607” за кредитним договором № 1 (900 000,00 грн за кредитом і 5 732,88 грн за процентами за користування кредитом), і 535 125,62 грн – заборгованість ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” за кредитним договором № 2 (500 000,00 грн за кредитом, 33 972,61 грн за процентами за користування кредитом та

    1 153,01 грн пені).

    Разом із тим 29 листопада 2007 року між ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” (іпотекодержатель) і ТОВ “Чарівниця” (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 010/89-07/054/г/1 (далі – договір іпотеки), відповідно до якого з метою забезпечення виконання зобов’язань, передбачених кредитною угодою, а також з умов договорів, укладених у рамках кредитної угоди, та усіх додаткових угод до неї (кредитний договір), які укладені або можуть бути укладені до закінчення строку її дії, за умовами яких треті особи зобов’язалися перед іпотекодержателем повернути кредит у розмірі 4 400 000,00 грн, сплатити проценти за користування ним, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф) у розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору (пункт 1.1 договору іпотеки).

    Предметом іпотеки є нерухоме майно:

    – нежиле приміщення загальною площею 1 285,30 кв. м, розташоване за адресою: м. Рівне, проспект Миру, буд. 11, яке належить ТОВ “Чарівниця” на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу № 211 (бланк серії ААА № 914160), посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського та районного нотаріального округу Юган Г.І. 6 грудня 1996 року та зареєстрованим у реєстрі за № 345;

    – нежиле приміщення загальною площею 156,00 кв. м, розташоване за адресою: м. Рівне, проспект Миру, буд. 11, яке належить ТОВ “Чарівниця” на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлове приміщення) (бланк серії ВВМ

    № 261787), посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Червук В.М. 15 жовтня 2004 року та зареєстрованим у реєстрі за № 3018.

    Відповідно до пункту 1.5 договору іпотеки предмет іпотеки оцінено сторонами на суму 6 335 849,00 грн.

    Згідно з підпунктом 3.1.4 пункту 3.1 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем зобов’язань за цим або боржником за кредитним договором, у тому числі якщо кінцевий термін повернення кредиту ще не настав, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його відповідно до пункту 6 цього договору, за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, у тому числі сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов’язаних із реалізацією предмета іпотеки.

    Банк має право вимагати дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором, забезпеченим цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена – звернути стягнення на предмет іпотеки (пункт 6.3 договору іпотеки).

    Пунктом 6.4 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, у тому числі за рішенням суду.

    6 лютого 2013 року ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” направило ТОВ “Чарівниця”, а також ВАТ “АТП – 15607” і ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” письмову вимогу про усунення порушень (погашення зобов’язань) за кредитними договорами № 1 та № 2

    від 28 листопада 2007 року та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Проте ВАТ “АТП – 15607” і ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” своїх зобов’язань за цими кредитними договорами належним чином не виконали.

    2 листопада 2011 року ухвалою Господарського суду Рівненської області порушено провадження у справі № 5019/2437/11 про банкрутство ВАТ “АТП – 15607”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

    16 січня 2013 року постановою Господарського суду Рівненської області ВАТ “АТП – 15607” визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

    21 серпня 2013 року ухвалою Господарського суду Рівненської області, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 13 листопада 2013 року, затверджено ліквідаційний баланс і звіт ліквідатора, ВАТ “АТП – 15607” ліквідовано, провадження у справі припинено.

    Згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про державну реєстрацію припинення ВАТ “АТП – 15607” внесено 2 вересня 2013 року.

    У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що припинення юридичної особи боржника за кредитним договором № 010/89-07/389 (ВАТ “АТП – 15607”) у зв’язку з визнанням його банкрутом є підставою припинення іпотеки.

    Водночас, у наданій для порівняння постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14 Верховний Суд України зазначив, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

    Отже, судове рішення суду касаційної інстанції (постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2015 року в справі № 918/545/13) не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

    Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

    Згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

    Відповідно до статті 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

    У справі № 918/545/13, яка розглядається, при вирішенні спору щодо припинення іпотеки суд касаційної інстанції, як і суди попередніх інстанцій, пов’язує припинення кредитного договору

    № 010/89-07/389, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, із підставами для припинення самого договору іпотеки.

    Однак при цьому суди касаційної та попередніх інстанцій не взяли до уваги, що відповідно до вимог статей 526,

    599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов’язання, що випливають з основного зобов’язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов’язання залишилося невиконаним.

    За змістом абзацу 3 статті 1 Закону України “Про іпотеку” іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

    Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України “Про іпотеку”).

    Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного державного реєстру. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов’язок заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

    Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

    Частинами 1, 2 статті 590 ЦК визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін).

    Статтею 33 Закону України “Про іпотеку” передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Отже, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов’язанням і його виключення з відповідного державного реєстру не призводить до припинення зобов’язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання, адже до цього іпотекодержатель звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узятих на себе зобов’язань з погашення боргу.

    Втім, у справі, яка розглядається, наведене не було враховано ні Вищим господарським судом України, ні Рівненським апеляційним господарським судом, ні Господарським судом Рівненської області, у зв’язку з чим висновок цих судів про припинення іпотеки, яка забезпечувала кредитні зобов’язання ВАТ “АТП – 15607” перед іпотекодержателем, у зв’язку з ліквідацією боржника за кредитним договором № 1 і внесення запису про його припинення до державного реєстру, є помилковим.

    За таких обставин постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28 липня 2015 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 21 травня 2015 року слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ВАТ “АТП – 15607” за кредитним договором № 1 як такі, що не відповідають викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

    Разом із тим у справі, що розглядається, для вирішення спору необхідно встановити, на які саме нежитлові приміщення, що є предметом договору іпотеки (площею 156, 00 кв. м або 1 285, 30 кв. м, на обидва або одне із них) можливо звернути стягнення для погашення заборгованості двох боржників за кредитними договорами № 1 і № 2 (ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” і ВАТ “АТП – 15607”), чи фактично реалізовано предмет іпотеки – нежиле приміщення загальною площею 156,00 кв. м у рахунок погашення заборгованості ВАТ “Здолбунівський завод будматеріалів” на підставі рішення господарського суду Рівненської області від 21 травня

    2015 року.

    Загальними нормами процесуального права, закріпленими у статтях 32 – 34, 43, 82 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки.

    Водночас відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм юридичну оцінку.

    Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає йому ухвалити нове рішення, в якому необхідно правильно застосувати норми матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин.

    Зважаючи на викладене, справу в скасованій частині слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом “а” пункту 1 частини 2 статті 11125 ГПК.

    Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л а:

    Заяву публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” задовольнити частково.

    Постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня

    2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду

    від 28 липня 2015 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 21 травня 2015 року у справі № 918/545/13 у частині відмови у задоволенні позову публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” Рівненської обласної дирекції про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29 листопада 2007 року № 010/89-07/054/г/1 в рахунок погашення заборгованості ВАТ “АТП – 15607” за кредитним договором

    від 28 листопада 2007 року № 010/89-07/389 у розмірі 905 732,88 грн скасувати.

    Справу № 918/545/13 у цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

    Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

    Головуючий І.С. Берднік

    судді: В.П. Барбара

    Т.Є. Жайворонок

    П.І. Колесник

    О.І. Потильчак

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть