click fraud detection

ТЕМА: 15.03.2016 ВАСУ: скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки. “Комерційний Банк “Центр”

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4939
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

    У Х В А Л А

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    “15” березня 2016 р. м. Київ К/800/31495/15

    Вищий адміністративний суд України у складі:

    головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

    за участю: представника позивача – ОСОБА_4,

    представника третьої особи – Публічне акціонерне товариство “Комерційний Банк “Центр” – Бєкірова С. Н.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука Андрія Вікторовича, треті особи: Публічне акціонерне товариство “Комерційний Банк “Центр”, Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про визнання протиправним рішення та його скасування, зобов`язання вчинити дії,

    встановив:

    ОСОБА_6 звернувся з позовом до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчука А. В. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, зобов`язання вчинити дії.

    Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року, в позові відмовлено.

    Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

    В запереченнях третя особа – Публічне акціонерне товариство “Комерційний Банк “Центр” просила залишити скаргу без задоволення.

    Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача – Публічного акціонерного товариства “Комерційний Банк “Центр”, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

    Судами встановлено, що 23 лютого 2011 року між ПАТ «КБ «Центр» (далі – банк, кредитор) та ФОП ОСОБА_6 укладено договір про відновлювальну кредитну лінію № 230211/6-КЮ (далі – кредитний договір), відповідно до умов якого позивачу надано кредит у сумі 2 000 000 грн.

    З метою забезпечення виконання зобов’язань позивача по кредитному договору 23 лютого 2011 року між ПАТ «КБ «Центр» (далі – іпотекодержатель) та позивачем (далі – іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. та зареєстрований в реєстрі за № 98 (далі – договір іпотеки).

    Відповідно до п. 2.1. договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 (далі – предмет іпотеки). Предмет іпотеки належить Іпотекодавцеві на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1, виданого Головним управлінням житлового забезпечення, Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 11 грудня 2009 року на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 1843-С/КІ від 01 грудня 2009 року, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 18 грудня 2009 року, записаний в реєстрову книгу № 616-178 за реєстровим номером 459449, зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 01 лютого 2011 року, реєстраційний номер 32786280.

    Станом на 26 березня 2014 року загальний борг позивача з урахуванням прострочених процентів за користування кредитними коштами та пені склав 2 146 774 грн 47 коп.

    У зв`язку з невиконанням позивачем кредитних зобов`язань належним чином, 26 березня 2014 року банком у відповідності до положень ст. 35 Закону України «Про іпотеку» позивачеві особисто під розпис вручено вимоги банку № 108/03, № 109/03 про усунення порушень основного зобов’язання, про що свідчить власноручний підпис позивача на другій сторінці вимог. Вказані вимоги в день вручення також направленні на адресу позивача цінним листом з повідомленням про вручення, які отримано ним 31 березня 2014 року, згідно повідомлень про вручення.

    Окрім того, позивачеві надсилались вимоги № 23/10.03.02 від 23 січня 2014 року, № 87/03 від 18 березня 2014 року про погашення кредитної заборгованості по договору із попередженням, що в разі невиконання вимог, банком будуть вжиті відповідні заходи.

    У зв`язку з порушенням позивачем умов кредитного договору та невиконанням вимог ПАТ «КБ «Центр» про погашення простроченої заборгованості, останній, керуючись п.п. 5.1-5.3 договору іпотеки і положенями ст. 35 Закону України «Про іпотеку», скористався правом позасудового врегулювання згідно застереження, що міститься в іпотечному договорі, та звернувся до реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на заставлену квартиру.

    Третьою особою разом із заявою № 6820190 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, – 30 травня 2014 року подано до Державної реєстраційної служби України наступні документи: договір іпотеки від 23 лютого 2011 року; договір про внесення змін № 1; договір про внесення змін № 2; договір про внесення змін № 3; копія вимоги від 26 березня 2014 року; копія рекомендованого повідомлення; копія розрахунку заборгованості від 26 березня 2014 року; копія статуту; копія протоколу; копія довіреності; копія вимоги заяви – згоди подружжя.

    За наслідками розгляду вказаної заяви та долучених до неї документів, 06 серпня 2014 року Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сидорчуком А. В. проведено реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на об’єкт нерухомості – квартиру АДРЕСА_1, – за ПАТ «Комерційний Банк «Центр».

    Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

    Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

    Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів передчасними.

    Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі – Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно).

    За змістом ст.ст. 546, 573, 575 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 18 Закону України «Про іпотеку» виконання зобов’язання може забезпечуватись заставою, якою також може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Різновидом застави є іпотека, яка виникає на підставі нотаріально посвідченого договору.

    Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Згідно із ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

    Приписами ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними.

    Згідно із ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

    Згідно із ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться зокрема на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

    Відповідно до п. 36 Постанови КМ України від 17 жовтня 2013 року, № 868 “Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень” для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

    Пунктом 46 цієї Постанови передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов’язання, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

    А п. 6. цієї ж Постанови встановлює, що документи, які подаються для проведення державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, повинні відповідати вимогам, що встановлені законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами.

    При цьому за умовами п.п. 5.1., 5.3. договору іпотеки іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок Предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання умов кредитного договору, в тому числі якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за Кредитним договором, вони не будуть виконані (виконані неналежним чином) та у випадку, якщо інформація або документи, надані іпотекодавцем при укладені цього договору, виявляться недостовірними та/або недійсними, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов даного договору, а також у інших випадках, передбачених Кредитним договором.

    Таким чином, виходячи із аналізу вищезазначених норм законів та нормативно-правових актів, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки банк набуває лише за умови надання до реєстратора відповідних документів.

    А реєстратор для вчинення реєстраційної дії з реєстрації права власності має перевірити не тільки наявність, а зміст і повноту поданих документів, тобто застереження, про яке домовились сторони.

    Такими документами, у розумінні п.п. 5.1., 5.3. договору іпотеки, п.п. 6, 36, 46 Постанови КМ України від 17 жовтня 2013 року № 868 є, зокрема, докази невиконання боржником умов кредитного договору, тобто факт існування заборгованості, при цьому підтверджений належними доказами.

    Такий висновок цілком відповідає приписам ст.ст. 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки, в іншому випадку вирішення питання про наявність заборгованості одноособово банком без перевірки таких фактів та з подальшою реєстрацією права, недобросовісні дії реєстратора призведуть до незаконного позбавлення права власності на майно іпотекодавця.

    Слід мати на увазі, рішення суб’єкта владних повноважень має бути прийняте у відповідності до ст. 2 КАС України яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому з посиланням на норми закону та ніяким чином не містити декларативних висновків.

    Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Між тим, розглядаючи спір, суди обох інстанції залишили наведені вище норми права поза увагою, вказали про існування боргу станом на 26 березня 2014 року в сумі 2 146 774 грн 47 коп., тоді як не встановили, яким доказами це підтверджується, чи подавались вони реєстратору для перевірки.

    Відповідно до змісту п.п. 2.5., 3.2.5., 5.3. договору іпотеки, аналогічний зміст яких міститься в приписах ст.ст. 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», у випадку задоволення вимог іпотекодержателя має бути визначена вартість предмета іпотеки.

    Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

    Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально – як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні – у світлі верховенства права.

    Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

    Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

    Відповідно до КАС України під час прийняття судового рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

    Таким чином обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

    Дотримання судами вказаних норм процесуального права є ніщо як гарантія для сторін право на справедливий суд, принцип якого закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

    Згідно із ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

    Натомість судами не з’ясовано, чи надавались до реєстратора документи щодо вартості предмета іпотеки, що є порушенням норм процесуального права, принцип якого закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як гарантія для сторін на право на справедливий суд.

    Таким чином суд касаційної інстанції вважає, що судами розглянуто справу без з’ясування всі обставин справи, що є порушенням ст. 11 КАС України.

    Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

    Оскільки під час вирішення справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення у застосуванні до правовідносин у справі норм процесуального права, то судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

    ухвалив :

    Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

    Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

    Судді:

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.