click fraud detection

ТЕМА: 18.05.2016 ВСУ: у фермеров отбирают земельные участки.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4901
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    П О С Т А Н О В А

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    18 травня 2016 року м. Київ

    Судові палати у цивільних та адміністративних справах

    Верховного Суду України в складі:

    головуючого Охрімчук Л.І.,

    суддів: Волкова О.Ф., Лященко Н.П., Самсіна І.Л.,

    Гриціва М.І., Панталієнка П.В., Сімоненко В.М.,

    Гуменюка В.І.,

    Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

    Романюка Я.М., Терлецького О.О.,

    Яреми А.Г.,

    розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом прокурора Петрівського району Кіровоградської області до Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, – Державна інспекція сільського господарства у Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, – фермерське господарство «Копань-А М », про визнання наказів та договорів оренди землі недійсними, скасування державної реєстрації договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у володіння держави за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 2 липня 2015 року,

    в с т а н о в и л и :

    У грудні 2014 року прокурор Петрівського району Кіровоградської області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області (далі – Управління), ОСОБА_1 про визнання наказів та договорів оренди землі недійсними, скасування державної реєстрації договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у володіння держави.

    Прокурор зазначав, що наказами Управління від 7 лютого 2014 року ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства. Наказами Управління від 4 квітня 2014 року ОСОБА_1 затверджено проекти землеустрою та надано в оренду на 7 років земельні ділянки площею відповідно S_1, S_2, S_3 ріллі.

    Посилаючись на те, що перевіркою прокуратури встановлено, що ці накази прийнято з порушенням частини сьомої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки земельні ділянки, надані ОСОБА_1 не вважаються єдиним масивом, громадянин не може отримувати декілька земельних ділянок для ведення фермерського господарства не на конкурентних засадах (без участі в торгах), проекти землеустрою відведення земельних ділянок в оренду не отримали позитивного висновку державної експертизи, накази про надання землі в оренду прийнято без розроблення та затвердження грошової оцінки земельних ділянок, – прокурор просив визнати незаконними та недійсними зазначені накази Управління та договори оренди землі, зобов’язати ОСОБА_1 повернути земельні ділянки у володіння держави.

    Петрівський районний суд Кіровоградської області рішенням від 12 травня 2015 року в задоволенні позовних вимог прокурора відмовив.

    Апеляційний суд Кіровоградської області рішенням від 2 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року, рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнив: визнав незаконними та недійсними з моменту прийняття накази Управління від 7 лютого 2014 року про надання ОСОБА_1 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих на території Луганської сільської ради (за межами населеного пункту); визнав незаконними та недійсними накази Управління від 4 квітня 2014 року про затвердження документації із землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок площею S_1, S_2, S_3 ріллі, розташованих на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області; визнав недійсними договори оренди землі від 11 квітня 2014 року, укладені між Управлінням та ОСОБА_1 щодо земельних ділянок площею S_1, S_2, S_3 ріллі, розташованих на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, та скасував їх державну реєстрацію; зобов’язав ОСОБА_1 повернути ці земельні ділянки у володіння держави за актом прийому-передачі за участю Управління.

    У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 2 липня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати ці судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 1, 2, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 123, 124, 134 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 та 29 липня 2015 року та копію постанови Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2015 року.

    Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

    За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

    У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявами, у яких просив надати дозвіл на розроблення трьох проектів землеустрою щодо відведення із земель державної власності сільськогосподарського призначення земельних ділянок площею S_3, S_1, S_2 в оренду на 7 років для ведення фермерського господарства. До цих заяв ОСОБА_1 додав копії паспорта, ідентифікаційного номера платника податків, диплома про освіту, схему розташування земельних ділянок, обґрунтування розмірів земельних ділянок.

    Наказами Управління від 7 лютого 2014 року ОСОБА_1 надано дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, розташованих на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області (за межами населеного пункту).

    Наказами Управління від 4 квітня 2014 року ОСОБА_1 затверджено проекти землеустрою та надано в оренду на 7 років земельні ділянки площею відповідно S_1, S_2, S_3 ріллі, що розташовані на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області. На підставі цих наказів між Управлінням та ОСОБА_1 11 квітня 2014 року укладено три договори оренди спірних земельних ділянок.

    ОСОБА_1 є засновником фермерського господарства «Паросток» (далі – ФГ «Паросток»), фермерського господарства «Агротоп» (далі – ФГ «Агротоп»), фермерського господарства «Копань-А М » (далі – ФГ «Копань-А М »), товариства з обмеженою відповідальністю «Родіна Н» (далі – ТОВ «Родіна Н»).

    Під час утворення ФГ «Паросток» ОСОБА_1 було надано в постійне користування для ведення фермерського господарства із земель державної власності земельну ділянку площею S_4, яку приватизовано шляхом розпаювання між членами фермерського господарства. Розпорядженням голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 25 червня 2010 року ОСОБА_1 передано у власність для ведення фермерського господарства S_5 ріллі.

    Для ведення фермерського господарства під час утворення ФГ «Агротоп» ОСОБА_1 9 липня 2014 року передано в оренду 5 земельних ділянок на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області загальною площею S_6.

    Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 надав усі передбачені Законом України «Про фермерське господарство» документи, необхідні для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за межами населених пунктів з метою надання їх в оренду для створення фермерського господарства, а не у власність, чинним законодавством не заборонено громадянину України брати в оренду земельні ділянки та створювати декілька фермерських господарств, тому суд дійшов висновку про те, що спірні накази Управління, на підставі яких відповідач отримав земельні ділянки в оренду, видані відповідно до вимог законів України «Про фермерське господарство» та «Про оренду землі».

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що ОСОБА_1 фактично отримав від Управління дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок не для ведення фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником чотирьох підприємств; можливість обробляти земельні ділянки має лише ФГ «Паросток», інші два фермерські господарства, у тому числі «Копань-А М », створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі в необґрунтованих розмірах. При цьому суд дійшов висновку про те, що з огляду на норми статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Отже, ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду, був обізнаний про можливість допущення правових порушень з боку публічної влади (Управління), не завершив процедури грошової оцінки земель, створив фермерське господарство лише для отримання землі поза конкурсом, без належного обґрунтування розмірів земельних ділянок та їх кількості. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази Управління видало з порушенням вимог ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», а також норм законів України «Про оцінку земель», «Про державну експертизу», «Про землеустрій».

    Разом з тим у судових рішеннях судів касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

    – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 липня 2015 року касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду, який установив, що фізична особа, яка є головою фермерського господарства «ТП Кристал» і має необхідну матеріально-технічну базу, надала усі передбачені положеннями Закону України «Про фермерське господарство» документи, необхідні для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за межами населених пунктів з метою надання їх в оренду для створення фермерського господарства, які у подальшому передала в суборенду, уклавши 20 договорів суборенди з фермерським господарством «Подільський Кристал»; при цьому суд дійшов висновку про відсутність порушень вимог Закону України «Про фермерське господарство» та ЗК України при передачі в оренду спірних земельних ділянок відповідачу;

    – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Волинській області, оскільки Закон України «Про фермерське господарство» не передбачає підстав для відмови громадянам у прийнятті заяви про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства у зв’язку з недотриманням правил, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону. При цьому суд зазначив, що відповідач створював фермерське господарство особисто, просив надати земельні ділянки на умовах оренди, тому не міг указати кількості членів фермерського господарства та наявності в них права на безоплатне одержання земельних ділянок, розміри яких заявник визначив з урахуванням перспектив діяльності його майбутнього фермерського господарства. Окремого ж письмового викладення конкретних перспектив діяльності фермерського господарства закон від заявника не вимагає. Додані до заяви документи свідчать про достатній досвід роботи відповідача у сільському господарстві та наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Крім того, суди дійшли висновку, що земельні ділянки надаються єдиним масивом лише в тому випадку, якщо орган, уповноважений розпоряджатися землями, приймає рішення про надання в оренду громадянину земельних ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів єдиним масивом, а не окремо по кожній категорії земель для ведення фермерського господарства. Крім того, відсутність у власності відповідача сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах. Суд установив, що спірні земельні ділянки обробляються та використовуються за цільовим призначенням, орендна плата вноситься своєчасно та в повному обсязі. Безпідставним також є посилання прокурора на наявність у власності відповідача інших земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на час написання відповідних заяв, які останній передав в оренду юридичній особі, оскільки ці земельні ділянки повернуто власнику у зв’язку зі створенням фермерського господарства;

    – у постанові Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2015 року касаційний суд зазначив, що зміст частини сьомої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» свідчить про те, що земельна ділянка для ведення фермерського господарства надається єдиним масивом з розташованими на ній водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури. Крім того, вказаний Закон не містить застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок.

    Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», статті 123 ЗК України.

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

    З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

    Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

    Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

    Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. Підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

    Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

    Разом з тим відносини, пов’язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України – загальним.

    Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону.

    Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов’язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов’язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

    Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство».

    Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

    У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

    Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

    Отже, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов’язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

    Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).

    Крім того, Закон України «Про фермерське господарство» передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми цього Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

    З огляду на зазначене, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

    Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору – суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

    За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу – виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб’єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов’язковою процедурою – без проведення земельних торгів.

    У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 одержав в оренду для створення фермерського господарства три земельні ділянки площею відповідно S_1, S_2, S_3 ріллі. При цьому він є засновником ФГ «Паросток», ФГ «Агротоп», ФГ «Копань-А М », ТОВ «Родіна Н», під час утворення ФГ «Паросток» ОСОБА_1 було надано в постійне користування для ведення фермерського господарства із земель державної власності земельну ділянку площею S_4, яку приватизовано шляхом розпаювання між членами фермерського господарства. Розпорядженням голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 25 червня 2010 року йому передано у власність для ведення фермерського господарства S_5 ріллі. Для ведення фермерського господарства при утворенні ФГ «Агротоп» ОСОБА_1 9 липня 2014 року передано в оренду 5 земельних ділянок на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області загальною площею S_6. Можливість обробляти земельні ділянки має лише ФГ «Паросток», інші два фермерські господарства, у тому числі й ФГ «Копань-А М », створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі в необґрунтованих розмірах. На порушення вимог частини п’ятої статті 5, статей 13, 20, 21, 23 Закону України «Про оцінку земель» технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 в оренду, не затверджена районною радою; на порушення вимог законів України «Про державну експертизу» та «Про землеустрій» відсутній позитивний висновок державної експертизи у проектах землеустрою відведення земельних ділянок в оренду, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства.

    Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Оскільки ОСОБА_1 є засновником чотирьох підприємств, можливість обробляти земельні ділянки має лише ФГ «Паросток», інші два фермерські господарства, у тому числі й ФГ «Копань- А М », створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі, в необґрунтованих розмірах, то надання ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства ще трьох окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які розташовані в іншому місці на території Луганської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, суперечить зазначеним правовим нормам.

    За таких обставин підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 2 липня 2015 року немає.

    Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603, статтею 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л и :

    У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 2 липня 2015 року відмовити.

    Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

    Головуючий Л.І. Охрімчук

    Судді: О.Ф. Волков

    М.І. Гриців

    В.І. Гуменюк

    О.В. Кривенда

    Н.П. Лященко

    П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко

    Я.М. Романюк

    І.Л. Самсін

    В.М. Сімоненко

    О.О. Терлецький

    А.Г. Ярема

    ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК

    у справі № 6-248цс16

    Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – ЗК України) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

    Відносини, пов’язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України – загальним.

    Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї, відповідно до закону.

    Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов’язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов’язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

    Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство».

    Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

    Отже, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов’язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

    З огляду на зазначене, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

    Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору – суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

    За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу – виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб’єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов’язковою процедурою – без проведення земельних торгів.

    Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть