click fraud detection

ТЕМА: 13.04.2016 ВСУ: реалізація іпотеки повинна проходити з дотриманням вимог ЗУПІ

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4897
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    П О С Т А Н О В А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    13 квітня 2016 року м. Київ

    Судова палата у цивільних справах

    Верховного Суду України в складі:

    головуючого Лященко Н.П.,

    суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

    Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Новоселицького районного управління юстиції Чернівецької області, приватного підприємства «Нива-В.Ш.», ОСОБА_2, третя особа – публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», про визнання прилюдних торгів недійсними за заявою відділу державної виконавчої служби Новоселицького районного управління юстиції Чернівецької області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

    Позивач зазначав, що 27 травня 2014 року приватне підприємство «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.») провело прилюдні торги, на яких відділ державної виконавчої служби Новоселицького районного управління юстиції Чернівецької області (далі – ВДВС Новоселицького РУЮ) реалізував житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку, що розташовані за АДРЕСА_1 і належали на праві власності ОСОБА_1. Переможцем прилюдних торгів було визнано ОСОБА_2.

    Позивач вважав, що прилюдні торги з реалізації майна проведено з порушенням вимог Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення).

    Призначені на 3 березня та 9 квітня 2014 року прилюдні торги не відбулися за відсутністю зареєстрованих покупців, а вже 27 травня 2014 року були призначені треті прилюдні торги, які відбулися, і згідно з протоколом державного виконавця від 28 травня 2014 року переможцем прилюдних торгів було визнано ОСОБА_2.

    Позивач вважає, що прилюдні торги проведено з порушенням пунктів 4.7, 4.8, 4.9, 4.10 та 7.3 Тимчасового положення, тому просив суд визнати протокол проведення прилюдних торгів від 27 травня 2014 року НОМЕР_1 та акт державного виконавця з реалізації арештованого нерухомого майна – житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки недійсними.

    Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 6 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

    Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 5 лютого 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсними прилюдні торги, протокол проведення прилюдних торгів по реалізації нерухомого майна (іпотеки) від 27 травня 2014 року НОМЕР_1 та акт державного виконавця від 10 червня 2014 року про реалізацію предмета іпотеки – житлового будинку та земельної ділянки площею S_1 з цільовим призначенням для індивідуального жилого будівництва, кадастровий номер НОМЕР_2, за АДРЕСА_1.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2015 року касаційну скаргу ВДВС Новоселицького РУЮ Чернівецької області відхилено, рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 5 лютого 2015 року залишено без змін.

    У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ВДВС Новоселицького РУЮ Чернівецької області порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 45 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення.

    На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ВДВС Новоселицького РУЮ Чернівецької області посилається на постанову Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року.

    Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ВДВС Новоселицького РУЮ ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

    Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

    За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

    Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

    У справі, яка переглядається, суди встановили, що постановою заступника начальника ВДВС Новоселицького РУЮ Чернівецької області від 27 січня 2012 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом НОМЕР_3, виданим Новоселицьким районним судом Чернівецької області 30 листопада 2011 року на підставі рішення цього суду від 3 листопада 2011 року, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 256 123 грн 9 коп.

    Згідно з актом опису та арешту майна, вчиненого державним виконавцем ВДВС Новоселицького РУЮ від 2 квітня 2013 року НОМЕР_4, накладено арешт на житловий будинок та земельну ділянку площею S_1 із цільовим призначенням для індивідуального жилого будівництва за АДРЕСА_1.

    7 лютого 2014 року між ВДВС Новоселицького РУЮ та ПП «Нива-В.Ш.» було укладено договір про надання послуг з організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки).

    Уперше прилюдні торги було призначено на 3 березня 2014 року, початкова ціна складала 352 323 грн., проте торги не відбулися у зв’язку з відсутністю купівельного попиту. Державним виконавцем складено акт про уцінку майна від 17 березня 2014 року, за яким зменшено вартість майна на 20 % від початкової вартості, ціна склала 281 858 грн 40 коп. Повторні прилюдні торги, призначені на 9 квітня 2014 року, також не відбулися за відсутністю купівельного попиту. Згідно з актом державного виконавця про уцінку майна від 28 квітня 2014 року зменшено вартість майна на 30 % від початкової вартості й ціна склала 246 626 грн 10 коп.

    Протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки) від 27 травня 2014 року НОМЕР_1 встановлено переможця торгів ОСОБА_2 за ціною продажу 251 558 грн 62 коп.

    Актом державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 10 червня 2014 року встановлено, що переможець прилюдних торгів ОСОБА_2 придбав житловий будинок та земельну ділянку площею S_1 із цільовим призначенням для індивідуального жилого будівництва, кадастровий номер НОМЕР_2, за АДРЕСА_1.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові ОСОБА_1 та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що торги відбувалися з приводу реалізації арештованого майна, що є предметом іпотеки, на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому положення Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, натомість на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення.

    Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року, наданій заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, міститься висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

    Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

    Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

    За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

    Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

    Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

    Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

    Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

    Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

    Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

    Отже, за змістом указаної норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

    Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

    Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

    Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

    Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

    Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

    Отже, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

    Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не застосували положення Закону України «Про іпотеку» й дійшли помилкового висновку про можливість реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості без дотримання вимог цього Закону.

    З огляду на зазначене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.

    При цьому суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, правильно керувався тим, що прилюдні торги проведено з додержанням вимог Тимчасового положення з урахуванням вимог Закону України «Про іпотеку».

    За таких обставин відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 5 лютого 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 6 листопада 2014 року.

    Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л а :

    Заяву державної виконавчої служби Новоселицького районного управління юстиції Чернівецької області задовольнити.

    Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 5 лютого 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 6 листопада 2014 року.

    Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

    Головуючий

    Н.П. Лященко

    Судді: В.І. Гуменюк

    В.М. Сімоненко

    Л.І. Охрімчук

    А.Г. Ярема

    Я.М. Романюк

    Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 квітня 2016 року у справі

    № 6-349цс16

    Положення Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем.

    Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть