click fraud detection

ТЕМА: 06.04.2016 ВСУ: позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4888
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    6 квітня 2016 року м. Київ

    Судова палата у цивільних справах

    Верховного Суду України в складі:

    головуючого Сімоненко В.М.,

    суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

    Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_1, третя особа – публічне акціонерне товариство «Компанія страхування життя «Універсальна», про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1до публічного акціонерного товариства «БМ Банк», третя особа – акціонерне товариство «Компанія страхування життя «Універсальна», про визнання припиненими зобов’язань за кредитним договором та договором іпотеки, стягнення безпідставно отриманих коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року,

    в с т а н о в и л а :

    У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі – ПАТ «БМ Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором від 15 серпня 2008 року щодо його своєчасного й повного погашення, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої станом на 30 жовтня 2014 року складав 96 тис. 689 швейцарських франків 49 сантимів, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (далі – НБУ) становило 1 млн 317 тис. 396 грн 14 коп.

    Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 у грудні 2014 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «БМ Банк» про визнання припиненими зобов’язань за кредитним договором та договором іпотеки, стягнення безпідставно отриманих коштів.

    Позовні вимоги ОСОБА_1мотивував тим, що зобов’язання за кредитним договором від 15 серпня 2008 року, у забезпечення якого між ним та банком було укладено договір іпотеки, виконані в повному обсязі публічним акціонерним товариством «Компанія страхування життя «Універсальна» (далі – ПАТ «КСЖ «Універсальна»), з яким він уклав договір добровільного страхування життя, через встановлення йому другої групи інвалідності.

    Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 травня 2015 року, позов ПАТ «БМ Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 96 тис. 689 швейцарських франків 49 сантимів, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 1 млн 317 тис. 396 грн 14 коп. У задоволені зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 травня 2015 року залишено без змін.

    У поданій заяві ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статей 251, 252, 254, 257, 261, 267 та частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

    На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить постанови Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа № 6-20цс14) та від 17 вересня 2014 року (справа № 6-53цс14).

    Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

    Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

    Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

    У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 15 серпня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 112 тис. 200 швейцарських франків на поточні потреби зі сплатою 10,99 % річних строком до 14 серпня 2018 року.

    На забезпечення цього договору того ж дня між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого є жилий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею S_1 га, що розташована за цією ж адресою.

    Крім того, 15 серпня 2008 року між ОСОБА_1та ПАТ «КСЖ «Універсальна» було укладено договір добровільного страхування життя, за яким вигодонабувачем у випадку набуття статусу інвалідності першої або другої групи застрахованої особи стає ПАТ «БМ Банк». За цим договором початкова страхова сума складає 499 тис. 531 грн 79 коп.

    Відповідно до довідки Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи від 19 травня 2009 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності.

    Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 квітня 2011 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29 червня 2011 року, з ПАТ «КСЖ «Універсальна» на користь ПАТ «БМ Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 15 серпня 2008 року в розмірі 413 тис. 855 грн 6 коп.

    Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором від 15 серпня 2008 року НОМЕР_1, яка виникла унаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним договором, її розмір станом на 30 жовтня 2014 року складав 96 тис. 689 швейцарських франків 49 сантимів, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становило 1 млн 317 тис. 396 грн 14 коп.

    Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «БМ Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач узятих на себе зобов’язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту не виконує, у зв’язку із чим утворилася заборгованість за користування кредитом.

    При цьому доводи ОСОБА_1 про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла з 1 жовтня 2009 року, суд визнав необґрунтованими.

    Проте в наданому для порівняння судовому рішенні у справі, яка виникла з подібних правовідносин – про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа №6-20цс14) суд виходив з того, що оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, відповідно до вимог статей 254, 256, 257, 261, 267 ЦК України початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.

    Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 254, 257, 261, 267 ЦК України.

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

    Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

    Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

    Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

    Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 626 ЦК України).

    Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, згідно з якою зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

    Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

    У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

    Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

    Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

    При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як “строк договору”, так і “строк (термін) виконання зобов’язання” (статті 530, 631 ЦК України).

    Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

    Відповідно до умов кредитного договору від 15 серпня 2008 року сторони встановили як строк дії договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 27 грудня 2010 року.

    Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

    Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

    Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (стаття 253 цього Кодексу).

    Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

    Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

    Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

    Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

    Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

    Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

    Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

    Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України).

    Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 – 255 ЦК України.

    При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

    За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

    У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з пунктом 3.6 укладеного між сторонами кредитного договору сплата позичальником заборгованості за кредитом здійснюється щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним відповідно до графіка погашення заборгованості за кредитом (додаток 1), який є невід’ємною частиною цього договору (а.с. 20).

    Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

    Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа № 6-20цс14).

    Проте суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, припустився помилки в застосування зазначених правових норм і не врахував доводів відповідача щодо спливу позовної давності з огляду на те, що він припинив здійснювати погашення заборгованості перед банком 19 травня 2009 року через фізичну неможливість, а з позовом про стягнення з нього вищезазначеної заборгованості позивач звернувся лише у листопаді 2014 року.

    Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

    Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час вирішення позову ПАТ «БМ Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором суди допустили порушення норм процесуального права, зокрема не встановили усіх фактів, необхідних для правильного застосування судом статей 254, 257, 261, 267 ЦК України, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення.

    Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа № 6-53цс14), наданій ОСОБА_1на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, суд виходив з того, що закінчення строку, установленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

    Порівняння наведеного вище судового рішення із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням нормам матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, оскільки у справі, що переглядається, ОСОБА_1заявляв вимоги про припинення зобов’язань за договором іпотеки, яка є відмінним від поруки видом забезпечення, і норми, що регулюють поруку (статті 553 – 559 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем. Перелік підстав для припинення іпотеки передбачений статтею 17 Закону України «Про іпотеку».

    Отже, підстави, на які посилається заявник, а саме неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції положень частини четвертої статті 559 ЦК України, не підтвердилися.

    Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л а :

    Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року задовольнити частково.

    Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року в частині вирішення вимог публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_1, третя особа – публічне акціонерне товариство «Компанія страхування життя «Універсальна», про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в указаній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

    В іншій частині рішення суду залишити без змін.

    Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

    Головуючий В.М. Сімоненко

    Судді : В.І. Гуменюк

    Н.П. Лященко

    Л.І. Охрімчук

    Я.М. Романюк

    Правова позиція у справі № 6-2520цс15

    У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність (ст. 257 ЦК України) за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

    Суддя

    Верховного Суду України В.М. Сімоненко

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть