click fraud detection

ТЕМА: 11.11.2015 Правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи про звернення стягнення на предмети іпотеки та виселення. «

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4864
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    11 листопада 2015 року м. Київ

    Судова палата у цивільних справах

    Верховного Суду України в складі:

    головуючого Сеніна Ю.Л.,

    суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

    Охрімчук Л.І., Яреми А.Г.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Нова-інвест», треті особи: орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3, Києво-Святошинський районний відділ управління Державної міграційної служби України в Київській області, про звернення стягнення на предмети іпотеки та виселення за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 липня 2014 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 9 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року,

    в с т а н о в и л а :

    У червні 2010 року публічне акціонерне товариство «Імексбанк» (далі – ПАТ «Імексбанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 травня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Імексбанк» (далі – АКБ «Імексбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Імексбанк», і товариством з обмеженою відповідальністю «Нова-інвест» (далі – ТОВ «Нова-інвест») укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику 1 млн 226 тис. євро зі сплатою 15 % річних та кінцевим строком повернення коштів 14 травня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 24 травня 2007 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка площею S_1 га та житловий будинок з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Окрім того на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 24 травня 2007 року укладено договір іпотеки між банком і ОСОБА_2, предметом якого є земельна ділянка площею S-2 га та житловий будинок з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2. ТОВ «Нова-інвест» своїх зобов’язань за кредитним договором не виконало, кошти та проценти за їх користування банку не повернуло, у зв’язку із чим утворилася заборгованість, яка станом на 7 червня 2010 року становила 1 млн 683 тис. 262 євро 34 євроценти, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) складало 16 млн 80 тис. 353 грн 21 коп.

    Позивач просив звернути стягнення на іпотечне майно шляхом проведення прилюдних торгів, а також виселити відповідачів із житлових будинків, які є предметами договорів іпотеки.

    У липні 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду із зустрічним позовом про розірвання договорів іпотеки.

    Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області

    від 3 липня 2010 року зустрічний позов залишено без розгляду.

    Справа розглядалася судами неодноразово.

    Останнім рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 липня 2014 року в задоволенні позову ПАТ «Імексбанк» відмовлено.

    Рішенням Апеляційного суду Київської області від 9 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Постановлено: звернути стягнення на предмети іпотеки –

    земельну ділянку площею S_1 га та житловий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 і належать ОСОБА_1 на праві власності згідно з державним актом на право власності на землю та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 липня 2005 року; земельну ділянку площею S_2 га та житловий будинок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та належать ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на землю від 5 серпня 2005 року та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2006 року, в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Нова-інвест» за кредитним договором від 17 травня 2007 року в сумі 16 млн 80 тис. 353 грн

    21 коп., з яких: 11 млн 711 тис. 340 грн 75 коп. – заборгованість за кредитом,

    1 млн 101 тис. 940 грн 41 коп. – пеня за прострочення сплати кредиту, 3 млн 897 грн 32 коп. – проценти за користування кредитом, 266 тис. 174 грн 79 коп. – пеня за прострочення сплати процентів, шляхом проведення прилюдних торгів/аукціону за вартістю, визначеною в порядку виконавчого провадження. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року рішення апеляційного суду залишено без змін.

    У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 177 Сімейного кодексу України (далі – СК України), статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», статей 29, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР).

    На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надала копії постанов Верховного Суду України від 18 березня (справа № 6-39цс15), 10 червня (справа № 6-333цс15) та 1 липня (справа № 6-396цс15) 2015 року.

    ОСОБА_2 заяву про перегляд судових рішень не подавала.

    Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

    Згідно з пунктом 4 статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

    Суди під час розгляду справи встановили, що 17 травня 2007 року між АКБ «Імексбанк», правонаступником якого є ПАТ «Імексбанк», і ТОВ «Нова-інвест» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит у розмірі 1 млн 226 тис. євро зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення коштів 14 травня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 24 травня

    2007 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка площею S_1 га та житловий будинок із надвірними спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1. Крім того, на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 24 травня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка площею S_2 га та житловий будинок із надвірними спорудами, що розташовані в АДРЕСА_2.

    ТОВ «Нова-інвест» своїх зобов’язань за кредитним договором не виконало, кредитні кошти та проценти за їх користування банку не повернуло, у зв’язку із чим утворилася заборгованість за кредитним договором, яка станом на 7 червня 2010 року становила 1 млн 683 тис. 262 євро 34 євроценти, що складало за курсом НБУ 16 млн 80 тис. 353 грн 21 коп.

    Ухвалюючи рішення про відмову в позові ПАТ «Імексбанк», суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким тимчасово заборонено примусово стягувати нерухоме майно, яке є предметом застави/іпотеки, якщо таке майно виступає для забезпечення зобов’язань громадянина України за споживчими кредитами. Крім того, суд урахував, що відповідачі, які разом з малолітніми дітьми проживають у будинках, що є предметами іпотеки, іншого житла не мають.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову про звернення стягнення на предмети іпотеки, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено тимчасову заборону на примусове стягнення нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язання громадянина України за споживчими кредитами, однак у справі, що переглядається, кредит було надано юридичній, а не фізичній особі – громадянину України, цей кредит не є споживчим, тому на спірні правовідносини не поширюється дія указаного Закону. Разом з тим примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за умови, якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в іншій погоджений сторонами строк. Оскільки відсутні докази про направлення відповідачам письмової вимоги банку про звільнення житлових будинків, то в задоволенні позовних вимог про виселення необхідно відмовити.

    Проте в наданій для порівняння постанові від 18 березня 2015 року Верховний Суд України керувався тим, що за змістом статті 109 ЖК УРСР особам, які виселяються із житлового будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Якщо в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, то підстави для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла відсутні.

    Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 109 ЖК УРСР.

    Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

    За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

    За частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

    Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

    Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

    Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

    Суди, ухвалюючи рішення про відмову в позові про виселення відповідачів із житлових будинків, які є предметом договорів іпотеки, керувались тим, що в матеріалах справи відсутні докази про направлення відповідачам письмової вимоги банку про звільнення житлових будинків, однак не звернули уваги на те, що житловий будинок на АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_1 з 23 липня 2005 року (відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно), а тому зазначений будинок не був придбаний за рахунок отриманих кредитних коштів згідно з кредитним договором від 17 травня 2007 року, позичальником за яким є ТОВ «Нова-інвест». Тому правові підстави для виселення мешканців зі спірного будинку без надання їм іншого постійного житла відсутні. З’ясування судом обставин направлення відповідачам письмової вимоги банку про звільнення житлових будинків не мають правового значення для вирішення цієї частини позовних вимог у справі, яка переглядається.

    Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували частину другу статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку».

    Разом з тим посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду України від 10 червня 2015 року в справі за позовом про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки не заслуговують на увагу, оскільки зміст цієї постанови не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у справі, яка переглядається, судом встановлено, що юридичній особі було надано не споживчий кредит, а кредит з метою поповнення обігових коштів позичальника.

    Також безпідставними є посилання заявниці на постанову Верховного Суду України від 1 липня 2015 року в справі за позовом про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки зміст зазначеної постанови не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права; у справі, яка переглядається, позовні вимоги про визнання недійсними іпотечних договорів судом не розглядались.

    За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що відсутні підстави для перегляду судових рішень у частині звернення стягнення на предмети іпотеки.

    Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

    Ураховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині відмови в позові про виселення ОСОБА_1 із жилого приміщення з підстав, передбачених статтями 39–40 Закону України «Про іпотеку», підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові про виселення без надання іншого жилого приміщення на підставі частини другої статті 109 ЖК УРСР.

    Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л а :

    Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

    Рішення Апеляційного суду Київської області від 9 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення з жилого будинку скасувати.

    У задоволені позову публічного акціонерного товариства «Імексбанк» до ОСОБА_1 про виселення із жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення відмовити.

    Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

    Головуючий Ю.Л. Сенін

    Судді: В.І. Гуменюк

    Н.П. Лященко

    Л.І. Охрімчук

    А.Г. Ярема

    Правова позиція,

    висловлена Верховним Судом України

    при розгляді справи № 6-1630цс15

    Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

    Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

    Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

    Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть