click fraud detection

ТЕМА: 28.09.2018 г. Освобождение от уплаты земельного налога – удовлетворено 2 административных иска о признании противоправным и отмене налоговых у

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4988
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    м. Київ

    28 вересня 2018 року № 826/10853/16

    Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справуза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

    ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

    До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі – ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2016 року № 207-1305.

    Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2016 року суддею Літвіновою А.В. відкрито провадження в адміністративній справі № 826/10853/16, закінчено підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду.

    03.11.2016 року у судовому засіданні на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

    Відповідно до Розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017р. №6519 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та згідно з п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015р. №25), адміністративну справу №826/10853/16 повторно розподілено на суддю Амельохіна В.В.

    Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2017 року суддею Амельохіним В.В. вказану справу прийнято до свого провадження та призначено справу до судового розгляду.

    Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу на праві приватної власності належить нежитлова нерухомість, а саме нежитлова будівля та земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_2, що використовується ним для здійснення підприємницької діяльності, зокрема розміщення магазину та СТО, та відповідає видам господарської діяльності, задекларованої позивачем. За результатами здійснюваної підприємницької діяльності останнім сплачуються відповідні суми єдиного податку за звітні періоди.

    А тому, на думку позивача нарахування земельного податку з фізичних осіб за цим об’єктом є незаконним, а податкове повідомлення-рішення від 23 квітня 2016 року № 207-1305 має бути скасованим.

    У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

    Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

    Письмові заперечення обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства.

    06.12.2017 року на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

    Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень пункту 10 ч. 1 ст. 4, ч. 5 ст. 250 КАС України.

    Розглянувши подані документи та матеріали, враховуючи пояснення представників сторін, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

    23.04.2016 року ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, згідно з пп. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 133-1305, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов’язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 292 730, 75 грн.

    Враховуючи, протиправним вказане вище податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся за захистом до суду.

    Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

    Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

    Згідно пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

    Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

    1) у рівних частинах – якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

    2) пропорційно належній частці кожної особи – якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

    3) пропорційно належній частці кожної особи – якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

    Стаття 270 ПК України закріплює, що об’єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

    При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

    Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

    Згідно п. 287.8 ст. 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

    Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах – якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи – якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи – якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

    Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

    У відповідності до положень пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

    У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі – податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

    Землекористувачі – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).

    У той же час, відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

    Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

    Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

    Отже, вказаними вище нормами передбачено, що якщо що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Тобто, особа – власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

    Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справа №П/811/1839/16 (номер адміністративного провадження №К/9901/41754/18).

    Під час розгляду вказаної справи, судом встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «Поліанд» від 30.12.2003 року № 19, ОСОБА_1 є власником магазину-складу №11 загальною площею 577,0 кв.м., в тому числі павільйону (літ Б) площею – 256, 80 кв.м., навісу (літ. Г) площею – 3230, 20 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

    Реєстраційний напис на правовстановлюючому документі вчинено 23 січня 2014 року за №962-з.

    Отже, з вказаних документів встановлено, що позивач є власником нежилих приміщень.

    Матеріалами справи також встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29.11.2001 року (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_2) та з 01.01.2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування (свідоцтво платника єдиного податку серія НОМЕР_3 від 27.04.2012 року)

    Основними видами діяльності згідно вказаного свідоцтва є: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів,46.90 Неспеціалізована роздрібна торгівля, 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

    Враховуючи зазначене, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

    Пунктом 269.2 статті 269 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

    Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої – третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

    Таким чином, у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб’єкта господарювання від виконання податкових зобов’язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

    Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб’єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

    Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов’язку сплати земельного податку.

    Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі №826/13414/13-а, та в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а.

    Таким чином, якщо право власності на земельну ділянку оформлене на фізичну особу (фізичну особу-підприємця) і земельна ділянка використовується ним для провадження господарської діяльності (магазин, СТО тощо), то такий підприємець (платник єдиного податку) звільняється від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, з урахуванням пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України.

    У разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасним правом найму будівлі та іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також, яка пристає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов’язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, то така фізична особа-підприємець (власник нежитлового приміщення) теж звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності із земельного податку.

    Отже, фізична особа-підприємець – платник єдиного податку, яка придбала будівлю (споруду) або її частину, нежиле приміщення (їх частину) у багатоквартирному жилому будинку, але право власності на таку земельну ділянку не оформила, сплачує земельний податок на загальних підставах, з урахуванням прибудинкової території незалежно від обраного нею виду господарської діяльності.

    Як зазначав позивач у позовній заяві, належна йому нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 використовується для здійснення підприємницької діяльності, зокрема розміщення магазину та СТО, що відповідає видам господарської діяльності, задекларованої позивачем.

    Також позивач звертав увагу, що питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України, якими чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, булівлю або споруду, перехопить право власності або право користування на земельну ділянку на якій вони розмішені.

    А тому, на його думку, вказане вище свідчить що із придбанням магазину-складу за адресою: АДРЕСА_2 до позивача від ТОВ «Поліанд» перейшло право користування земельною ділянкою за цією ж адресою, на якій вказана нежитлова будівля розміщена.

    При цьому, доказів права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, шляхом державної реєстрації вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі, позивачем надано не було.

    За вказаних обставин, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що він звільнений від сплати земельного податку, у зв’язку з тим, що він є суб’єктом господарювання на спрощеній системі оподаткування та використовує належні йому на праві власності земельні ділянки в господарській діяльності, оскільки, фактично, в господарській діяльності використовуються належні йому нежилі приміщення (будівлі), а не земельні ділянки.

    Тобто, позивачем не доведено факту використання земельної ділянки, на якій розміщене нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 для провадження господарської діяльності, що в свою чергу не звільняє його від обов’язку сплати земельного податку.

    При цьому, щодо правомірності нарахування відповідачем земельного податку згідно оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

    Як вбачається з письмових заперечень відповідача, ним сума земельного податку на 2016 рік за земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 розрахована наступним чином:

    2521.23 кв.м. х 864.94 х 2.5 х 1.0 х 1.249 х 1.433 х 3% – 292730.75 грн.

    Де:

    – 864,94 грн. за 1 кв.м. – грошова оцінка згідно Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014р. №23/23, введено в дію з 01.07.2015р. (згідно рішення Київської міської ради під 10.12.2014р. №565/565);

    – 2.5 коефіцієнт на функціональне використання землі згідно витягу з технічної документації №11-00330/2008 про нормативну грошову оцінку частки земельної ділянки (кадастровий номер 91:262:003) виданий Головним управлінням земельних ресурсів від 11.02.2008р. № 687;

    – 1.0 узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно витягу з технічної документації №11-00730/2008 про нормативну грошову оцінку частки земельної ділянки (кадастровий номер 91:262:003) виданий Головним управлінням земельних ресурсів від 11.02.2008р. №687;

    – 3% ставка податку па землю відповідно до п. 5.6. Рішення Київської міської Ради №242/5629 від 23.06.201 1 р. зі змінами та доповненнями;

    – 1.249 коефіцієнт індексацій грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 р. № 6-28-0.22-21 5/2-1 5 та ст. 289 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-ІV;

    – 1.433 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 р. № 6-28-0.22-201/2-16 та ст.289 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №’2755-ІV.

    При цьому, вказаний розрахунок, було здійснено на підставі:

    – Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № Н-00330/2008 від 11.07.2008 року (площа земельної ділянки 2521, 23 кв.м.);

    – Довідки про передачу у власність земельної ділянки від 29.12.2003 року № 1483;

    – Договору купівлі-продажу від 30.12.2003 року;

    – витягу з бази даних ПК «Кадастр».

    Як вже було зазначено раніше, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).

    З контексту наведених норм Податкового кодексу України можна дійти висновку, що нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.

    Статтями 1, 18 Закону України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року №1378-IV (в останній редакції) встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок – це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

    Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення – не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій». За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

    Відповідно до ст.ст.15, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

    Виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

    За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

    Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

    Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

    Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п.1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 за №15.

    Згідно з п. 21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 за №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

    Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми ст.15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», – відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату.

    При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

    Як було встановлено вище, податковим органом при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки було використано Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, виданий у 2008 році, в той час, як податкове зобов’язання з земельного податку визначалося позивачу за 2016 рік. Тобто, відповідачем було використано Витяг, інформація, що містилася в ньому, станом на час визначення грошового зобов’язання, була не актуальна, тобто містила застарілі дані.

    У той же час, оригінал чи засвідчену копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на якій розташована будівля з нежитловими приміщеннями, власником яких є позивач, виданий відповідним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин, та/або офіційні відомості про вказану земельну ділянку з Державного земельного кадастру, на підставі яких відповідач повинен був обчислювати суму податкового зобов’язання позивача по земельному податку, відповідач без поважних причин не надав.

    При цьому, вказана оцінка складається за формулою відповідно до п. 2 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 року №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення»:

    Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де:

    Цн – нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

    Цнм – середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони:

    Пз – площа земельної ділянки в квадратних метрах;

    Кф – коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

    Кл – узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

    Кі – коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

    За таких обставин та враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не обґрунтовано правильність розрахунку належної до сплати позивачу суми земельного податку з фізичних осіб, у тому числі з огляду на ненадання останнім даних Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки, які є обов’язковими при нарахуванні земельного податку.

    При цьому, представник відповідача також документально не підтвердив правильність розрахунку з зазначенням площі нежитлового приміщення, належного позивачу, та локального коефіцієнту, застосованого у наданому розрахунку до податкового повідомлення-рішення № 207-1305 від 23 квітня 2016 року.

    Водночас, доводи відповідача щодо правомірності нарахування податкового зобов’язання в сумі 292 730, 75 грн. на підставі Витягу з бази даних ПК «Кадастр», зважаючи на відсутність у ньому ідентифікуючої інформації, є необґрунтованими, оскільки відповідачем було розраховано податкове зобов’язання за відсутності даних державного земельного кадастру у формі витягу або довідки, як це передбачено Податковим кодексом України.

    За таких обставин суд приходить до висновку про ненадання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 23 квітня 2016 року № 1207-1305, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

    При цьому, суд звертає увагу, спірне податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню не через відсутність у позивача вказаного податкового обов’язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов’язання.

    Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 (справа 826/15139/16 (К/9901/1450/17), у постанові від 17.04.2018 (справа 2а-10031/12/2670), у постанові від 27.02.2018 року (справа №826/14191/16).

    У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

    Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

    Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог повністю.

    Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

    Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

    В И Р І Ш И В:

    1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 03151, АДРЕСА_1) задовольнити повністю.

    2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 23 квітня 2016 року № 1207-1305.

    3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39561761, м. Київ, вул. Багговутівська, 26) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 03151, АДРЕСА_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 927 (дві тисячі дев’ятсот двадцять сім) грн. 31 коп.

    Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

    Суддя В.В. Амельохін

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.