click fraud detection

ТЕМА: 28/09/2016 про стягнення суми боргу за договором позики

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4983
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    РІШЕННЯ

    іменем України

    28 вересня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

    головуючого Хопти С.Ф.,

    суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

    Закропивного О.В., Штелик С.П.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року,

    в с т а н о в и л а:

    У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі вказаним вище позовом, посилаючись на те, що 10 січня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав відповідачу грошові кошти у розмірі 44 тис. дол. США на строк до 10 грудня 2014 року, що підтверджується розпискою. У зазначений строк відповідач грошові кошти не повернув.

    З урахуванням зазначеного позивач просив стягнути з відповідача суму боргу, проценти за користування сумою позики, річні відсотки від простроченої суми та інфляційні витрати, а всього 1 081 363 грн 52 коп.

    Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1 081 363 грн 52 коп., з яких сума основного боргу – 688 467 грн 96 коп., відсотки за користування сумою позики – 128 554 грн 89 коп., річні відсотки від простроченої суми – 8 714 грн 31 коп., інфляційні витрати – 255 626 грн 36 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині стягнення з нього 255 626 грн 36 коп. інфляційних витрат та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

    Отже, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

    Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

    Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні витрати, оскільки відповідач не виконав своє зобов’язання за договором позики.

    З таким висновком судів погодитись не можна.

    Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

    Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

    Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред’явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

    Так, з аналізу ст. ст. 510, 545 ЦК України та відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України розписка є борговим документом та може бути надана позикодавцем для підтвердження перед ним невиконаного зобов’язання за договором позики.

    Позичальник, як передбачено ст. 1049 ЦК України, зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

    Судами встановлено, що згідно з розпискою від 10 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якої останній отримав від позивача у борг грошові кошти у розмірі 44 тис. дол. США строком до 10 грудня 2014 року.

    Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

    Інфляція – це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періодів порівнянні з базовим.

    Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

    Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті.

    Установивши, що між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, суди помилково застосували до спірних правовідносин положення закону, який регулює порядок сплати боргу, визначеного договором у гривні.

    Отже, суди при вирішенні справи в частині стягнення суми інфляційних витрат неправильно застосували норми матеріального права. У зв’язку із цим судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із ухвалення рішення про відмову в позові.

    Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині стягнення суми інфляційних витрат підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

    Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

    Керуючись ст. ст. 335, 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    в и р і ш и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

    Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми інфляційних витрат скасувати.

    У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми інфляційних витрат відмовити.

    Рішення оскарженню не підлягає.

    Головуючий С.Ф. Хопта

    Судді: Б.І. Гулько

    В.І. Журавель

    О.В. Закропивний

    С.П. Штелик

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.