click fraud detection

ТЕМА: 16/09/2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором. ПАТ «АБ «Укргазбанк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4977
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    П О С Т А Н О В А

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    16 вересня 2015 року м. Київ

    Судова палата у цивільних справах

    Верховного Суду України в складі:

    головуючого

    суддів:

    Охрімчук Л.І.,

    Гуменюка В.І.,

    Лященко Н.П.,

    Романюка Я.М.,

    Сеніна Ю.Л.,

    Сімоненко В.М.,

    Яреми А.Г.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року,

    в с т а н о в и л а :

    У березні 2014 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

    ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що 23 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі – ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 22 тис. 600 доларів США на строк з 23 серпня 2007 року до 22 серпня 2014 року зі сплатою 12,5 % річних.

    Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує зобов’язання за вказаним кредитним договором, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило стягнути з нього 938 доларів США 81 цент простроченої заборгованості за процентами, 76 доларів США 38 центів поточної заборгованості, 16 тис. 726 грн 93 коп. пені за простроченим кредитом та 10 тис. 240 грн 14 коп. пені за простроченими процентами, всього 1 тис. 15 доларів США 19 центів та 26 тис. 967 грн 7 коп. станом на 28 лютого 2014 року.

    Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 3 грудня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 37 тис. 500 грн 88 коп. заборгованості за кредитним договором та 375 грн 1 коп. судового збору.

    Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року відмовлено ПАТ АБ «Укргазбанк» у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

    У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року ПАТ АБ «Укргазбанк» просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 192, 533 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    На обґрунтування заяви ПАТ АБ «Укргазбанк» надало копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року.

    Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ АБ «Укргазбанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    Згідно з частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

    У справі, яка переглядається, суди встановили, що 23 серпня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 22 тис. 600 доларів США на придбання автомобіля на строк з 23 серпня 2007 року до 22 серпня 2014 року зі сплатою 12,5 % річних.

    Згідно з пунктом 3.3.3 кредитного договору позичальник зобов’язався здійснювати повернення кредиту щомісячно, починаючи з вересня 2007 року до липня 2014 року в розмірі не менше 1/84 суми отриманого кредиту, що становить 269 доларів США, а 22 серпня 2014 року – залишку заборгованості, а саме 273 долара США.

    За пунктом 3.3.4 кредитного договору позичальник зобов’язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, зазначеної у пункті 1.1 цього договору; у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, встановленої пунктом 3.1.9 цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

    Згідно з указаним кредитним договором заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом підлягають поверненню у доларах США, а пеня – у національній валюті України (гривні).

    Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог банку й стягнення заборгованості за кредитом і процентами у гривні, суд першої інстанції керувався статтями 526, 527, 536, 612, 1048, 1054 ЦК України.

    Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за процентами за користування кредитом у національній валюті України, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірний кредитний договір укладено між банком і фізичною особою для придбання автомобіля, тобто є споживчим кредитом; частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, а відтак стягнення заборгованості в іноземній валюті не допускається.

    Разом з тим, в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, яка надана заявником для порівняння, міститься висновок про те, що з урахуванням положень статей 192, 533 ЦК України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України, тому, установивши наявність у банку (позивача) ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до вимог статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором в еквівалентному вираженні гривні до долара США на час вирішення спору.

    Отже, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 192, 533 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

    Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

    Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

    Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

    Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

    Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

    У зв’язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

    Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, – стягнути грошову суму в іноземній валюті.

    Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

    Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

    Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

    16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

    У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами 23 серпня 2007 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

    За таких обставин висновки суду про те, що банком було неправомірно надано кредитні кошти в іноземній валюті на час укладення спірного договору є безпідставними.

    У мотивувальних частинах судових рішень першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені за наслідками розгляду справи, що переглядається, та з висновками яких погодився суд касаційної інстанції, наведені розрахунки заборгованості за процентами за кредитним договором із переведенням іноземної валюти в українську за курсом, установленим НБУ станом на 28 лютого 2014 року.

    Такий висновок судів є необґрунтованим і не узгоджується з вимогами частини другої статті 533 ЦК України.

    Таким чином, судами у справі, яка переглядається Верховним Судом України, неправильно застосовано норми статей 192, 533 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у справі, яка переглядається.

    За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявність доказів, що їх підтверджують).

    Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

    Судові рішення у справі, що розглядається, не містять висновків щодо обґрунтованості, правильності розрахунку заборгованості, доведеності розміру заявлених грошових вимог, наявності доказів, що їх підтверджують, а також наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

    Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом; згідно з частиною першою статті 3602 справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

    Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

    Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

    п о с т а н о в и л а :

    Заяву публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» задовольнити частково.

    Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 3 грудня 2014 року та заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

    Головуючий Л.І. Охрімчук

    Судді: В.І. Гуменюк

    Н.П. Лященко

    Я.М. Романюк

    Ю.Л. Сенін

    В.М. Сімоненко

    А.Г. Ярема

    ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

    у справі № 6-190цс15

    Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

    Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

    Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

    Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

    У зв’язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

    Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, – стягнути грошову суму в іноземній валюті.

    Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

    Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

    Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

    16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

    У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами 23 серпня 2007 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

    Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть