click fraud detection

ТЕМА: 16/11/2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором ТОВ «ОТП Факторинг Україна

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4972
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Ухвала

    іменем україни

    16 листопада 2016рокум. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючогоЧервинської М.Є., суддів: Кафідової О.В. Мазур Л.М., Писаної Т.О., Попович О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_8, ОСОБА_7 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 травня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 70 693 доларів США строком до 23 серпня 2038 року.

    На забезпечення виконання кредитних зобов’язань 22 серпня 2008 року між ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна») укладено договір поруки.

    Зобов’язання за кредитним договором відповідач не виконує, у зв’язку з чим станом на 18 липня 2014 року сума заборгованості за кредитним договором становить 4 240 314 грн 95 коп.

    ТОВ «ОТП Факторинг Україна», уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2008 року в розмірі 4 240 314 грн 95 коп, а також судові витрати.

    Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 травня 2015 року, позов задоволено частково.

    Стягнуто солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № ML-703/261/2007 у розмірі 1 853 426 грн 74 коп.

    Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    У касаційній скарзі ОСОБА_8, ОСОБА_7,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення.

    Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

    У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

    Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

    Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

    Частково задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що оскільки відповідач не виконав умови кредитного договору, допустив утворення заборгованості, це є підставою для стягнення солідарно з нього та поручителя суми боргу з урахуванням зменшення розміру пені з підстав, передбачених ч. 3 ст. 551 ЦК України.

    При цьому апеляційний суд доводи апеляційної скарги про припинення поруки до уваги не взяв, посилаючись на те, що з таким вимогами відповідачі до суду не звертались.

    Проте з таким висновками суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

    Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22 серпня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у сумі 70 693 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту 23 серпня 2038 року (а. с. 7, т.1).

    26 липня 2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з умовами якого до позивача перейшли всі права щодо права вимоги до боржника за кредитним договором від 22 серпня 2008 року.

    Згідно зі ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК.

    Станом на 18 липня 2014 року загальна заборгованість ОСОБА_8 за кредитним договором складає 4 240 314 грн 95 коп., з яких: 819 295 грн 79 коп. – заборгованість за тілом кредиту (еквівалентно станом на 18 липня 2014 року 69 907,52 доларів США), 107 417 грн 58 коп. – заборгованість за нарахованим та несплаченим відсоткам (еквівалентно станом на 18 липня 2014 року 9 165,55 доларів США), 3 313 601 грн 57 коп. – пеня (еквівалентно станом на 18 липня 2014 року 282 737,53 доларів США).

    З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 свої зобов’язання за вказаним договором щодо повернення кредиту та відсотків за його користування виконав частково, останній платіж за кредитом був здійснений ним 22 червня 2009 року до закінчення терміну дії договору (а. с. 148).

    Задовольняючи частково позов кредитора, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, керувався тим, що відповідач узятих на себе зобов’язань щодо щомісячного погашення кредиту та сплати відсотків не виконав, у зв’язку із чим утворилась заборгованість за користування кредитом.

    При цьому доводи відповідача про необхідність застосування позовної давності по кожному з платежів окремо суд визнав необґрунтованими, дійшовши висновку, що початок перебігу позовної давності пов’язується зі строком дії договору.

    Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

    Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

    Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

    Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (ст. 257 ЦК України).

    Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність.

    Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

    За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

    Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

    Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

    При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

    За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

    Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов’язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

    Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

    Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 6 листопада 2013 року (№ 6-116цс13), 19 березня 2014 року (№ 6-20цс14) та 18 червня 2014 року (№ 6-61цс14), від 03 червня 2015 року (№ 6-31цс15).

    Як вбачається з матеріалів справи відповідач звернувся до суду першої інстанції з заявою про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності (а. с. 142, т.1), однак апеляційний суд належної правової оцінки доводам відповідача та його представника не надавав, рішення в цій частині не мотивував, не перевірив чи підлягає застосуванню строк позовної давності враховуючи, що останній платіж за договором було здійснено 22 червня 2009 року, а з позовом банк звернувся у листопаді 2013 року.

    Крім того, на забезпечення виконання кредитних зобов’язань 22 серпня 2008 року між ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладено договір поруки (а. с. 30, т. 1).

    Апеляційний суд, відхиляючи доводи відповідачів щодо припинення поруки з підстав передбачених ч. ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України, посилався на те, що такі вимоги відповідачами у судовому порядку не заявлялись, а тому не можуть бути взяті до уваги. При цьому суд не звернув уваги на наступне.

    Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

    Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

    Отже, указана норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов’язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

    Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

    Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

    Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України.

    Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків.

    Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

    За змістом ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право й кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

    Ужитий законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України термін «порука» використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

    Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

    Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

    Відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.

    Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою, на підставі ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

    Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України; ст. ст. 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 10 вересня 2014 року, справа № 6-32цс14, від 04 лютого 2015 року, справа № 6-243цс14).

    Таким чином, апеляційний суд, перевіряючи рішення суду першої інстанції, у порушення ст. ст. ст. 3-5, 11, 15, 16, 31 ЦПК України, на зазначене вище уваги не звернув, не врахував, що звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою, на підставі ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

    Ураховуючи те, що апеляційний суд не визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, що підлягає застосуванню, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи до суду апеляційної інстанції.

    Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_8, ОСОБА_7 задовольнити частково.

    Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий М.Є. Червинська Судді: О.В. Кафідова Л.М. Мазур Т.О. Писана О.В. Попович

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть