click fraud detection

ТЕМА: 16/03/2016 Про стягнення заборгованості за кредитним договором ТОВ «ОТП Факторинг Україна»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4971
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    іменем україни

    16 березня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Мартинюка В.І.,

    суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

    Завгородньої І.М., Попович О.В.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня

    2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У серпні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання боржником ОСОБА_3 зобов’язань за кредитним договором від 15 квітня 2008 року щодо його своєчасного й повного погашення, унаслідок чого у останнього перед банком виникла заборгованість у розмірі 273 776,93 швейцарських франків та 1 121 601 грн 27 коп., яка підлягає солідарному стягненню як з боржника так і з поручителя ОСОБА_4

    Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від

    16 січня 2012 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

    Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 429 540 грн 79 коп.

    Вирішено питання про судові витрати.

    Рішенням апеляційного суду Харківської області від 15 липня

    2015 року заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від

    16 січня 2012 року змінено, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

    Стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 301 011 грн 07 коп., яка складається з тіла кредиту в розмірі

    251 864,63 швейцарських франки, що в гривневому еквіваленті становить 2 179 409 грн 82 коп., та пені в розмірі 1 121 601 грн 27 коп. У задоволенні вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитними коштами відмовлено.

    У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2015 року скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

    Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

    Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

    Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що через неналежне виконання грошових зобов’язань у ОСОБА_5 виникла заборгованість за кредитним договором, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя.

    Апеляційний суд фактично погодився з такими висновками суду першої інстанції, при цьому зазначивши про відсутність правових підстав для стягнення відсотків за користування кредитом, оскільки відповідачем ОСОБА_3 відсотки було сплачено, а відтак заборгованість зі сплати відсотків відсутня.

    Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

    Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

    У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України ).

    Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

    Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

    Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. ч. 1, 2

    ст. 553 ЦК України ).

    Судом установлено, що 15 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП «Банк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 255 000 швейцарських франків строком до 14 квітня 2017 року.

    У забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору того ж дня між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за яким

    ОСОБА_4 зобов’язалася солідарно відповідати з позичальником за його кредитними зобов’язаннями.

    5 березня 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, за яким ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за вказаним кредитним договором.

    Відповідно до наданого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» розрахунку станом на 29 березня 2010 року за кредитним договором від 15 квітня

    2008 року наявна заборгованість у розмірі 273 776,93 швейцарських франків та 1 121 601 грн 27 коп.

    Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення ч. 4 ст. 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення ч. 4 ст. 559 ЦК України).

    Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

    Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

    З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

    Виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

    Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53 цс 14.

    Як убачається з матеріалів справи, ПАТ «ОТП Банк» 31 липня

    2009 року на ім’я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були надіслані досудові вимоги, згідно з якими банк з урахуванням наявної заборгованості вимагав достроково, протягом тридцяти календарних днів з дати одержання вимоги, виконати зобов’язання за кредитним договором від 15 квітня 2008 року у повному обсязі.

    Таким чином банк, скориставшись передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умовами кредитного договору право на дострокове повернення всієї суми кредиту, змінив строк виконання основного зобов’язання, надіславши відповідачам вказані вимоги.

    У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз’яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Отже у разі зміни кредитором на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

    Проте вирішуючи спір, суди попередніх інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України на вищевказані положення закону та обставини справи уваги не звернули, доводи та заперечення сторін не перевірили; не встановили момент виникнення у позивача права на пред’явлення вимог про стягнення кредитної заборгованості та, відповідно, з якого моменту слід відраховувати шестимісячний строк для звернення до суду з вимогами до поручителя.

    Крім того, суди як першої так і апеляційної інстанцій фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не з’ясували, зокрема не дослідили графік погашення кредиту, не звернули уваги на відсутність у матеріалах справи наданого банком періодичного детального розрахунку, й не визначилися з обґрунтованістю розрахунку загальної суми боргу; не перевірили дотримання позивачем строку звернення до суду, який має обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, внаслідок чого належним чином не встановили дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначилися з обсягом відповідальності боржника.

    Отже, суди у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою що підлягає застосуванню до них, й на порушення вимог ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, висновки судів ґрунтуються на припущеннях.

    Таким чином, неповно з’ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а :

    Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

    Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 січня 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2015 року скасувати.

    Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий В.І. Мартинюк

    Судді: О.І. Євтушенко

    І.М. Завгородня

    Ю.Г. Іваненко

    О.В. Попович

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.