click fraud detection

ТЕМА: 25.05.2016 Про визнання договору поруки припиненим. «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4827
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Ухвала

    іменем україни

    25 травня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Касьяна О.П.,

    суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,

    Остапчука Д.О., Попович О.В.,

    розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» до ОСОБА_3, третя особа – приватне підприємство «Кабаре-Лідер», про стягнення боргу за договором поруки; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» про визнання договору поруки припиненим; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента», ОСОБА_3, третя особа – приватне підприємство «Кабаре-Лідер», про визнання договору поруки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року

    в с т а н о в и л а:

    У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» (далі – ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента») звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 10 квітня 2008 року між ним та приватним товариством «Кабаре-Лідер» (далі – ПП «Кабаре-Лідер») було укладено договори фінансового лізингу обладнання № 06/03/08-Л та № 07/03/08-Л, за умовами яких останнє отримало у платне строкове володіння обладнання, обумовлене зазначеними договорами лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації. На забезпечення виконання зобов’язань за вказаними договорами між ним та ОСОБА_3 11 квітня 2008 року укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився відповідати перед кредитором в повному обсязі за виконання зобов’язань боржника. Посилаючись на те, що у зв’язку з невиконанням боржником своїх зобов’язань за договорами лізингу в частині виплати обумовлених цими договорами лізингових платежів утворилась заборгованість, просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість у розмірі 1 972 785 грн 65 коп.

    У травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом, мотивуючи його тим, що 15 липня 2011 року ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» розірвало договори фінансового лізингу в односторонньому порядку шляхом направлення 15 липня 2011 року на адресу боржника відповідних письмових повідомлень, а тому момент виконання всіх зобов’язань за зазначеними договорами настав 16 липня 2011 року. Посилаючись на те, що вимогу до нього пред’явлено лише 23 липня 2013 року, тобто після спливу двох років з моменту пред’явлення вимоги, просив суд визнати договір поруки від 11 квітня 2008 року припиненим з 17 січня 2012 року.

    У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулась з позовом, обґрунтовуючи його тим, що договір поруки від 11 квітня 2008 року укладений з порушенням вимог цивільного законодавства з огляду на те, що письмової згоди на укладення такого правочину вона, як дружина ОСОБА_3, не надавала, у зв’язку з чим просила суд визнати спірний договір поруки недійсним.

    Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року у задоволенні позову ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» відмовлено.

    Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

    Визнано припиненим з 17 січня 2012 року договір поруки від 11 квітня 2008 року.

    У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

    Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

    Позов ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» задоволено.

    Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» 1 972 785 грн 65 коп.

    У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

    У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

    Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

    Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає, виходячи з наступного.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що укладаючи договір поруки від 11 квітня 2008 року, сторони, керуючись принципом свободи договору, визначеним у ст. 627 ЦК України, погодили особливі умови щодо його виконання, встановивши, що відлік шестимісячного строку розпочинатиметься після кінцевої дати розрахунку поручителя, який мав настати у дводенний термін з моменту пред’явлення до нього зазначеної вимоги. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» заборгованість за договорами лізингу у розмірі 1 972 785 грн 65 коп.

    Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.

    Судами установлено, що 10 квітня 2008 року між ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» та ПП «Кабаре-Лідер» укладено договори фінансового лізингу обладнання № 06/03/08-Л та № 07/03/08-Л, за умовами яких останньому передано обладнання у платне строкове користування.

    На забезпечення виконання зобов’язань за вказаними вище договорами 11 квітня 2008 року між ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

    Як убачається із матеріалів справи, 15 липня 2011 року ТОВ «Інвестиційно-лізингова компанія «Рента» звернулась до ПП «Кабаре-Лідер» із повідомленням про розірвання договорів дострокове погашення заборгованості за договорами фінансового лізингу обладнання (т.1 а.с. 68-71).

    Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

    Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строк виконання зобов’язань за основними договорами настав 16 липня 2011 року.

    Згідно з п. 3.2 поруки дія цього договору припиняється після припинення дії договорів лізингу та/або повного погашення божником або поручителем усіх сум заборгованості за договором лізингу.

    Під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку (ст. 553 ЦК України).

    Будучи за своєю правовою природою зобов’язанням порука припиняється на загальних підставах, передбачених Главою 50 ЦК України.

    Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

    Крім того, у ст. 559 ЦК України встановлені спеціальні підстави припинення поруки

    Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

    Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

    Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

    З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення “пред’явлення вимоги” до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

    Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки з дня настання строку виконання основного зобов’язання.

    Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

    Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання договору поруки припиненим, що узгоджується з приписами ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому й підстави для стягнення заборгованості з поручителя за договорами фінансового лізингу відсутні, правильно визначивши при цьому строк виконання основного зобов’язання та момент припинення спірного договору.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вищевикладені обставини справи та вимоги закону уваги не звернув, висновки суду першої інстанції не спростував та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності й обґрунтованості. Пославшись в обґрунтування своїх висновків на п. 2.1.1 договору поруки, не врахував, що зазначена норма договору визначає права та обов’язки сторін щодо термінів сплати основних лізингових платежів, неустойки тощо, однак не встановлює момент припинення дії договору поруки.

    Зазначені вище порушення призвели до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалено згідно із законом, що відповідно до вимог ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

    В той же час, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання договору поруки недійсним, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із його безпідставності, з огляду на те, що остання надавала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_3 договору поруки. На підтвердження такої згоди в матеріалах справи міститься заява, яка складена відповідно до вимог цивільного законодавства (а.с. 46).

    В цій частині оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

    Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

    Рішення апеляційного суду Одеської області від 20 травня 2015 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2015 року залишити в силі.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    ГоловуючийО.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева Д.О. Остапчук О.В. ПоповичСудді: В.І. Амелін

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.