click fraud detection

ТЕМА: 23.09. 2015 Про припинення договору поруки. «Приватбанк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4803
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    іменем україни

    23 вересня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України

    з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Луспеника Д.Д., суддів:Журавель В.І.,Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення апеляційного суду Сумської області від 29 грудня 2014 року,

    в с т а н о в и л а:

    У вересні 2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 246069-CRED, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у сумі 30 тис. грн зі сплатою 30 % річних з кінцевим терміном повернення до 22 лютого 2010 року. В забезпечення виконання кредитних зобов’язань позичальника між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_7 укладено договір поруки від 22 серпня 2008 року.

    Посилаючись на те, що боржник належним чином не виконував своїх зобов’язань за договором у результаті чого станом на 08 вересня 2011 року утворилась кредитна заборгованість на суму у розмірі 57 535 грн 63 коп., позивач просив суд стягнути вказану суму солідарно з відповідачів.

    Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 січня 2012 року позовні вимоги задоволено.

    Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором у розмірі 57 535 грн 63 коп.

    Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    Рішенням апеляційного суду Сумської області від 29 грудня 2014 року скасовано рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 січня 2012 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат з ОСОБА_7

    Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7

    В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

    У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

    Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

    22 серпня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 246069-CRED, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у сумі 30 тис. грн. зі сплатою 30 % річних з кінцевим терміном повернення до 22 лютого 2010 року.

    В забезпечення виконання кредитних зобов’язань позичальника між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_7 укладено договір поруки від 22 серпня 2008 року.

    Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

    Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

    Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

    Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 належним чином не виконала своїх зобов’язань за кредитним договором, а тому сум а кредитної заборгованості підлягає стягненню солідарно з неї та поручителя ОСОБА_7

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_7 і відмовляючи у позові в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк виконання кредитного зобов’язання визначено до 22 лютого 2010 року і договором поруки не встановлено строк його дії, а тому із відповідною вимогою до поручителя банк мав право звернутися протягом наступних шести місяців з указаної дати. Оскільки банк звернувся до суду із даним позовом у вересні 2011 року, порука ОСОБА_7 припинилась в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, у зв’язку із чим в частині вимог до поручителя позовні вимоги задоволенню не підлягають.

    До такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з такими висновками апеляційного суду.

    Доводи касаційної скарги, які зокрема зводяться до того, що п. 12 договору поруки сторони дійшли згоди про те, що строк в межах якого сторони можуть звернутися до суду за захистом своїх прав установлено протягом 5 років, не дають підстав для скасування оскарженого рішення з огляду на наступне.

    Порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб’єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов’язок боржника за договором.

    Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов’язання встановлений не був.

    Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов’язання за договором поруки у зв’язку з припиненням такого зобов’язання поручителя.

    За змістом речення першого та третього зазначеної статті кредитор повинен встигнути звернутись до поручителя з вимогою про виконання останнім свого обов’язку за договором поруки, у тому числі в примусовому порядку.

    Разом із тим за змістом другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України у разі, якщо строк договору поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить до поручителя вимоги.

    Правова природа зобов’язання у всіх випадках, передбачених статтею 559 ЦК України, є тотожною.

    Вимога кредитора до поручителя полягає в реальному виконанні зобов’язання за боржника, оскільки така вимога може бути заявлена лише в разі невиконання боржником своїх зобов’язань та настання строку виконання основного зобов’язання.

    Виходячи з тотожної природи зобов’язань, які регулюються реченнями першим і третім частини четвертої статті 559 ЦК України та реченням другим частини четвертої цієї статті, правову конструкцію частини четвертої статті 559 ЦК України, викладену в одному абзаці, ототожнює правову природу усіх зобов’язань, преклюзивність строку дії договору поруки, необхідно дійти висновку, що такою вимогою може бути лише позов, заявлений кредитором до поручителя в судовому порядку, оскільки пред’явлення іншої вимоги суперечить правовій природі поруки як строкового зобов’язання.

    Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п’ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин.

    Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом.

    Разом із тим позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

    Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов’язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

    Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.

    Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв’язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

    Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-170цс13 від 17 вересня 2014 року.

    Відповідно до частини 1 статті 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

    Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскарженого судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду з їх оцінки, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

    За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

    Керуючись ст.ст. 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а :

    Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відхилити.

    Рішення апеляційного суду Сумської області від 29 грудня 2014 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:В.І. Журавель С.Ф. Хопта В.А. Черненко С.П. Штелик

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть