click fraud detection

ТЕМА: 20.01.2016 Про визнання договору поруки припиненим. «ВТБ Банк»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4792
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    іменем україни

    20 січня 2016 рокум. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Червинської М.Є.,

    суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,

    Писаної Т.О., Юровської Г.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором,

    та зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання договору поруки припиненим,

    за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2015 року,

    в с т а н о в и л а:

    У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі – ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 01 червня 2013 року № R53700430419B в сумі 101 899 грн 46 коп.

    На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 01 червня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 було укладено вказаний вище кредитний договір, відповідно до умов якого Банк надав останньому кредитні кошти в сумі 100 000 грн. зі сплатою 24 % річних, строком до 01 червня 2017 року.

    У забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором 01 червня 2013 року між Банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № R53700430419В-П1.

    Посилаючись на те, що боржник взяті на себе зобов’язання за кредитним договором виконував не належним чином, внаслідок чого за ним утворилася вищевказана заборгованість, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

    ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати припиненим договір поруки № R53700430419В-П1 від 01 червня 2013 року з тих підстав, що позичальник ОСОБА_3 – її син, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року і спадщину після нього ніхто не прийняв.

    Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2015 року позов ПАТ «ВТБ Банк» залишено без задоволення.

    Позов ОСОБА_4 задоволено.

    Визнано припиненим договір поруки від 01 червня 2013 року № R53700430419B-П1, укладений між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4

    Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    Рішенням апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «ВТБ Банк» задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 липня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено.

    Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором № R53700430419В від 01 червня 2013 року в сумі 101 899 грн 46 коп.

    Вирішено питання про розподіл судових витрат.

    У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

    У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 – ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

    Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ПАТ «ВТБ Банк» на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

    Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, виходив з того, що у зв’язку зі смертю позичальника ОСОБА_3 та відсутністю осіб, які прийняли після нього спадщину, тобто нового боржника, договір поруки припинився, а тому відсутні підстави для стягнення з поручителя заборгованості по кредиту.

    Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи первісний позов і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив з того, що згідно з умовами договору поруки поручитель зобов’язався відповідати по зобов’язаннях боржника в повному обсязі, а тому є підстави для стягнення з останнього заборгованості за кредитом, яка відповідно до розрахунку банку, нарахована до 20 червня 2014 року, тобто за період до смерті позичальника; при цьому апеляційний суд мотивував свої висновки тим, що строк виконання зобов’язань за кредитним договором визначено до 01 червня 2017 року, а тому строк виконання ще не сплинув; письмова вимога про дострокове погашення заборгованості отримана ОСОБА_4 30 липня 2014 року, а вже 27 січня 2015року банк звернувся до суду з цим позовом до суду, тобто до сплину встановленого законом шестимісячного строку.

    Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

    Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.

    Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 червня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № R53700430419B, відповідно до умов якого банк надав останньому кредитні кошти в сумі 100 000 грн зі сплатою 24 % річних строком до 01 червня 2017 року.

    Цього ж дня у забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № R53700430419В-П1, відповідно до п. 2.1 якого позичальник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники.

    Відповідно до п. 1.5 договору поруки ОСОБА_4 надала згоду на забезпечення виконання зобов’язання новим боржником за кредитним договором у випадку зміни боржника за кредитним договором (переведення боргу), зокрема у разі смерті позичальника.

    У зв’язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань станом на 20 червня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 101 699 грн 46 коп., яка складалася з: боргу за кредитом з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних у сумі 87 456 грн 57 коп., боргу за відсотками і комісією з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних – 10 889 грн 02 коп. та пені за несвоєчасне повернення відсотків, кредиту та комісії – 3 553 грн 87 коп.

    Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а. с. 86).

    З листа Другої харківської державної нотаріальної контори від 28 травня 2015 року вбачається, що після смерті ОСОБА_3 було заведено спадкову справу № 441/2014 та зареєстровано дві заяви від батьків померлого – ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про відмову від прийняття спадщини; свідоцтво про право на спадщину не видавалося (а. с. 96).

    У січні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та ОСОБА_4 про солідарне стягнення кредитної заборгованості, як з боржника та поручителя.

    Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

    Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов’язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

    За приписами ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

    Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

    Поручитель, за змістом указаним норм матеріального права, хоча і пов’язаний з боржником певними зобов’язальними відносинами, є самостійним суб’єктом у відносинах із кредитором.

    Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

    Згідно із ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

    Відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

    Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов’язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

    На підставі ч. 1 ст. 608 цього Кодексу зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

    Відповідно до ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

    Згідно зі ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

    За змістом ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у моменті її смерті.

    З аналізу вказаних статей вбачається, що у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов’язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування обов’язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи – її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов’язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

    Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року № 6-18цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для усіх судів України.

    Крім того, у абз. 4, 5 п. 32 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз’яснено, що відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником, а згідно зі ст. 607 ЦК України зобов’язання припиняється неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

    При цьому на поручителів може бути покладено обов’язок щодо належного виконання зобов’язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності в позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксованої в тому числі й у договорі поруки як згоди відповідати за виконання зобов’язання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов’язанням.

    Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року № 6-206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для усіх судів України.

    Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, та наведеного вище не врахував; не надав жодної оцінки тому, що позов про солідарне стягнення боргу був пред’явлений у січні 2015 року як до позичальника кредиту – ОСОБА_3, який помер ще до подання позову в червні 2014 року, так і до поручителя за цим кредитом – ОСОБА_4; доводів позивачки за зустрічним позовом щодо наявності правонаступників належним чином не перевірив та не звернув уваги, що із копії паспорту померлого ОСОБА_3 вбачається, що з 14 липня 2001 року по 08 лютого 2006 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, а з 02 вересня 2006 року – із ОСОБА_8 (а. с. 6).

    Суд апеляційної інстанції, пославшись на лист Другої харківської державної нотаріальної контори від 28 травня 2015 року про відмову ОСОБА_4 та ОСОБА_6 від спадщини, не перевірив на користь кого прийнята відмова та чи зверталися із відповідними заявами про прийняття спадщини інші спадкоємці; при цьому з огляду на перебування ОСОБА_3 на час смерті у зареєстрованому шлюбі, апеляційний суд не з’ясував наявність інших спадкоємців, що в свою чергу могло бути перевірено, зокрема, із спадкової справи, яка в матеріалах цивільної справи відсутня.

    Оскільки апеляційним судом не в повній мірі встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, питання щодо залучення правонаступника та з’ясування кола спадкоємців, які фактично прийняли спадщину, взагалі не розглядалося, ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

    Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргуОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково.

    Рішення апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий М.Є. Червинська

    Судді: Л.М. Мазур

    В.А. Нагорняк

    Т.О. Писана

    Г.В. Юровська

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть