click fraud detection

ТЕМА: 22.09.2014 Визнання договору поруки недійсним. ПриватБанк

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4733
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

    ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    22.09.2014 року Справа № 904/233/14

    Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

    головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

    суддів: Величко Н.Л., Дармін М.О.

    секретар судового засідання: Погорєлова Ю.А.

    представники сторін:

    представник позивача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;

    від відповідача: Данильченко О.О., довіреність №653-О від 17.02.14, представник;

    розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства “Березенське” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014р. у справі №904/233/14

    за позовом Фермерського господарства “Березенське”, с.Велика Березна Полонського району Хмельницької області

    до Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, м.Дніпропетровськ в особі Хмельницької філії публічного акціонерного банку Комерційний банк “ПриватБанк”, м.Хмельницький в особі Полонського відділення Хмельницької філії публічного акціонерного банку Комерційний банк “ПриватБанк”, м.Полонне Хмельницької області

    про визнання договору недійсним

    ВСТАНОВИВ:

    Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014 року у справі №904/233/14 (суддя Манько Г.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Фермерського господарства “Березенське” до Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про визнання договору поруки недійсним.

    Вказане рішення місцевого господарського суду мотивовано відсутністю підстав вважати недійсним укладений між сторонами договір поруки № 32 від 17.05.2012р. як такий, що укладений внаслідок обману.

    Позивач – Фермерське господарство “Березенське”, не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2014р. у справі № 904/233/14, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати означене рішення в повному обсязі і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції в своєму рішенні виклав висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми п.3 ч.1 ст.84, ч.1 ст.43 ГПК України, порушив норми матеріального права. Вказує на те, що судом проігноровано факт, встановлений ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області у справі №22ц/2290/914/12, стосовно того, що станом на 17.05.2012р. зобов’язання по кредитному договору, яке забезпечувалось порукою за договором №32 від 17.05.2012р., вже не існувало. Тобто відповідач, пропонуючи позивачу прийняти на себе зобов’язання за договором поруки №32 від 17.05.2012р., в порушення принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 та ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України) приховав від позивача інформацію, яка мала вирішальне значення для самої події підписання цього договору поруки. Тому, на твердження позивача, договір поруки №32 від 17.05.2012р., є недійсним, оскільки цей договір укладений внаслідок обману.

    Відповідач – Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк” у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду без змін. Вважає, що судом першої інстанції рішення винесено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Погоджується із тим, що суд першої інстанції при дослідженні кредитного договору та договору поруки вірно встановив, що обов’язок за договором поруки у позивача виникає після отримання ОСОБА_2 кредитних коштів за кредитним договором, а ненадання кредитних коштів за кредитним договором ОСОБА_2 до теперішнього часу не можна вважати навмисним введенням в оману щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки за умовами кредитного договору грошові кошти повинні бути видані в строк з 29 січня 2008 року по 28 січня 2025 року. Отже, на думку відповідача, відсутні підстави вважати, що у відповідності до приписів ст. 230 Цивільного кодексу України, позивач навмисно ввів відповідача в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Крім того, відповідач посилається на те, що під час розгляду господарськими судами спорів, в яких брали участь ті ж самі сторони, вже були встановлені факти та досліджувалось питання дійсності договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем, за результатами якого суди дійшли висновку, що ані кредитний договір №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р., ані договір поруки № 32 від 17.05.2012р. в установленому законом порядку недійсними не визнані (докази зворотнього відсутні), а отже, є чинними. До того ж, відповідач вважає безпідставним зауваження позивача стосовно відсутності станом на 17.05.2012р. зобов’язання по кредитному договору, яке забезпечувалося порукою за договором поруки, оскільки судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 здійснювалось перерахування коштів в рахунок погашення заборгованості по вищезазначеному кредитному договору. Таким чином, відповідач вважає, що договір поруки був укладений з дотриманням норм чинного законодавства України, а посилання позивача на відсутність станом на 17.05.2012р. зобов’язання по кредитному договору, яке забезпечувалося порукою за договором №32 від 17.05.2012р., а відтак на укладення цього договору поруки в наслідок обману – є безпідставним.

    В судовому засіданні 28.07.2014р. представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, з підстав зазначених у апеляційній скарзі. Представник відповідача заперечував на задоволенні апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

    Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

    В судовому засіданні 28.07.2014р. колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважала неможливим завершити вирішення спору з огляду на необхідність витребування у сторін додаткових письмових пояснень у справі щодо обставин укладення договору поруки (місця укладення, осіб – представників банку та боржника за кредитним договором, які приймали при цьому участь, відомостей щодо основного зобов’язання, які було доведено до відома поручителя тощо).

    Позивач у своїх додаткових поясненнях від 21.08.2014р. № 17 повідомив апеляційний господарський суд, що місцем укладення договору поруки № 32 від 17.05.2012р. було приміщення Полонського відділення Хмельницької філії ПАТ КБ “ПриватБанк” м. Полоне, вул. Л. Українки, 132, а особою, яка приймала участь в укладенні договору поруки, був керуючий названого відділення – Гордійчук М.І. Вся інформація щодо основного зобов’язання, яка була доведена банком до поручителя, вказана в апеляційній скарзі. Водночас повідомив суд, що у зв’язку з важким фінансовим становищем ФГ “Березенське” (відсутністю обігових коштів на відрядження), позивач позбавлений можливості направити повноважного представника для участі у судовому засіданні.

    Відповідач у своїх доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу від 03.09.2014р. повідомив апеляційний господарський суд, що під час укладення спірного договору поруки, поручителя було повідомлено про всі умови кредитного договору. Наряду з ознайомленням з умовами кредитного договору поручителя було повідомлено про наявність спору між позичальником та банком. Договір поручительства підписувався сторонами у приміщенні банку у присутності юриста. При цьому поручитель, ознайомившись з усіма умовами кредитування, прийняв пропозицію на укладення договору поруки та підписав його.

    Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

    За визначенням, наведеним у ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

    Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

    29.01.2008р. між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк “ПриватБанк” (Банк) в особі керуючого Полонським відділення Хмельницької філії ЗАТ КБ “ПриватБанк” Гордійчук М.І. і фізичною особою ОСОБА_2 (Позичальник) був підписаний, викладений у письмовій формі, Кредитний договір за №НМРWGA00000809, за яким Банк зобов’язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п. 8.1 цього договору, в обмін на зобов’язання Позичальника по поверненню Кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки (п.1.2. договору).

    Особливі умови вказаного Кредитного договору (пункт 8.1 договору) встановлюють обов’язок Банку надати “позичальникові” кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 29 січня 2008 року по 28 січня 2025 року включно у вигляді не поновлювальної лінії (ділі – “Кредит”) у розмірі 156836,00 грн. на наступні цілі: у розмірі 130000,00 грн. на споживчі цілі, а також у розмірі 26836,00 грн. на оплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.27 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34% за місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмір 0,48% від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 7.2 даного Договору.

    Пунктом 8.3. вказаного Кредитного договору передбачено, що забезпечення виконання Позичальником зобов’язань за даним Договором виступає іпотека домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та договір поруки ОСОБА_5, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані Банку з метою забезпечення зобов’язань за даним договором.

    У цей же день 29.01.2008р. між ОСОБА_2 (“Іпотекодавець”) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк “Приватбанк” (“Іпотекодержатель”) був укладений Договір іпотеки, за умовами якого забезпечується виконання зобов’язань Іпотекодаця за Кредитним договором №НМРWGA00000809, укладеним між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем (п.п. 1, 2, 35.2 договору).

    24.05.2011р. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк”, якє є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк”, звернулось до Полонського районного суду Хмельницької області із позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_6, в якому просило для погашення заборгованості на загальну суму 200496,64 грн. за вказаним Кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок, який належить ОСОБА_2 та був переданий останнім в забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту, та про виселення із жилого приміщення ОСОБА_2 та ОСОБА_6, яка також проживає у цьому будинку.

    Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012р. у цивільній справі №2-727/11 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 для погашення боргу за договором кредиту від 29 січня 2008 року та виселення відповідачів із житлового будинку були залишені без задоволення.

    Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012 року апеляційна скарга публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” – відхилена, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012 року – залишено без змін.

    В подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24.10.2012р. касаційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк” відхилена, рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012р. та ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012р. залишені без змін.

    Однак 17.05.2012р. між фермерським господарством “Березенське” в особі голови Бурко Олега Миколайовича (Поручитель) і Публічним акціонерним товариством Комерційний банк “ПриватБанк” (Кредитор), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк”, було укладено договір поруки за №32, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Боржником ОСОБА_2 обов’язків за кредитним договором від 29.01.2008р. №НМРWGA00000809 (Кредитний договір), згідно п. 1.1. якого Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 156836,00 грн., а Боржник зобов’язаний повернути кредит в строк до 28 січня 2025 року, сплачуючи за його користування 16,08 % річних в дату сплати процентів, якою є період з “20” по “04” число кожного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі.

    Відповідно п. 4.1. Договору поруки, цей договір вступив в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов’язань за Кредитним договором.

    Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

    Частина 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

    У статті 553 Цивільного кодексу України поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

    Отже, в даному випадку, порука, яка є предметом договору поруки № 32 від 17.05.2012р., має похідний характер від забезпечуваного нею зобов’язання, що виникає із кредитного договору №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р.

    Звертаючись у січні 2014 року до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, який розглядається у даній справі, про визнання договору поруки № 32 від 17.05.2012р. недійсним, позивач – Фермерське господарство “Березенське” обґрунтовувало свої вимоги посиланням на те, що на момент укладання між сторонами договору поруки №32 від 17.05.2012р. відповідач – Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк” знав, проте приховав від поручителя (позивача) факт, який мав істотне значення для укладення цього договору поруки, а саме, що відповідно до рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012р. у цивільній справі №2-727/11 позивачу (ПАТ КБ “ПриватБанк”) в позові до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про звернення стягнення боргу за кредитним договором № НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. на предмет іпотеки та виселення із житлового приміщення – відмовлено, а цим рішенням суду встановлено, що підпис позичальника на заяві про отримання грошей виконаний не ним, а іншою особою, тому позичальник не отримував за договором кредиту №НМРWGA00000809 грошей, отже, має право відмовитися від його виконання. Також позивач вказував, що рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012р. у цивільній справі № 2-727/11, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012р., було встановлено, що кредитний договір № НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. не є укладеним, тому не породжує прав та обов’язків. Стверджував, що вже сама та обставина, що у боржника за кредитним договором №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. станом на 17.05.2012р. немає дійсного зобов’язання перед відповідачем, за яке позивач (ФГ “Березенське”) за договором поруки № 32 від 17.05.2012р. поручився перед відповідачем (ПАТ КБ “ПриватБанк”), підтверджує той факт, що договір поруки № 32 від 17.05.2012р. був укладений внаслідок обману. Виходячи із таких обставин, із посиланням на положення ст.ст. 203, 229, 230, 553, 559 Цивільного кодексу України, просив суд визнати договір №32 від 17.05.2012р. недійсним, оскільки цей договір був укладений внаслідок обману.

    Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

    Відповідно до ч.ч. 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

    У відповідності до роз’яснень, наданих господарським судам у п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов’язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв’язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 – 210, 640 ЦК України, частини друга – п’ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України “Про оренду землі”).

    Нормами ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

    Частина 1 ст. 229 Цивільного кодексу України визначає, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

    Позивач в своїх вимогах про визнання недійсним договору поруки № 32 від 17.05.2012р. посилається на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області, якою встановлено факт того, що: “ОСОБА_2 по кредитному договору №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. не отримав кредитні кошти, що є однією з істотних умов цього договору, тому вказаний договір є неукладеним. І неукладений договір не породжує для його сторін прав та обов’язків, на досягнення яких було спрямоване їх волевиявлення при його документальному оформленні”.

    Так рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012р. у справі №2-727/11 встановлено, зокрема, що 29 січня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір та договір іпотеки; що відповідач ОСОБА_2 не виконував умов договору по сплаті визначених кредитним договором платежів на погашення кредиту; що Банк направив 01 листопада 2010 року ОСОБА_2 вимогу про усунення порушення; що відповідач не виконував цієї вимоги: що відповідач ОСОБА_2 не отримав 130000,00 грн. за договором кредиту. Вказані обставини встановлені з пояснень сторін та письмових доказів: договором кредиту, договором іпотеки, розрахунком заборгованості за кредитним договором, попередженням про сплату боргу, висновком почеркознавчої експертизи №179 “П” від 21 грудня 2011 року, з якого вбачається, що підпис від імені ОСОБА_2 на заяві про отримання грошей за договором кредиту виконаний не ОСОБА_2., а іншою особою. Достовірність вказаних доказів сторони не оспорюють”.

    Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

    Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

    Частина 2 стаття 1046 Цивільного кодексу України містить припис, згідно з яким, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інший речей, визначених родовими ознаками.

    Як зазначив Апеляційний суд Хмельницької області у своїй ухвалі від 14.05.2012р. залишаючи без змін за результатами перегляду в порядку апеляційного оскарження рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012р. у справі №2-727/11, так як ОСОБА_2 по кредитному договору №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. не отримав кредитні кошти, що є однією з істотних умов цього договору, тому вказаний договір є неукладеним. І неукладений договір не породжує для його сторін прав та обов’язків, на досягнення яких було спрямоване їх волевиявлення при його документальному оформленні. На думку колегії суддів доводи апеляційної скарги в тій частині, що ОСОБА_2 прийняв на себе зобов’язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором, а тому вказаний договір вважається дійсним є безпідставними. Адже позивачем в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не доведено, що саме ОСОБА_2 вносив кошти в банківську установу на погашення кредиту, оскільки відповідачем заперечуються вказані обставини».

    Таким чином, рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012р. у справі №2-727/11 та ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012р., які залишені без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24.10.2012р., був встановлений факт того, що ОСОБА_2 хоча і виступав підписантом вказаного кредитного договору №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р., однак фактично не отримував від ЗАТ КБ “ПриватБанк” кредитних грошових коштів у сумі 130000,00 грн., що є однією з істотних умов цього договору, тому вказаний договір не є укладеним. Ці рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковими для господарського суду, відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки має значення для вирішення даного спору.

    Отже, в силу прямого припису ч. 2 ст. 1046 Цивільного кодексу України, враховуючи на неотримання ОСОБА_2 від ЗАТ Комерційний банк “ПриватБанк” обумовленої кредитним договором №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. суми кредитних коштів, цей кредитний договір є неукладеним, а відтак цей договір не створює (не встановлює, не змінює або не припиняє) для його сторін будь-яких цивільних прав та обов’язків, які випливають безпосередньо із його умов.

    Заперечуючи проти позову про визнання договору поруки № 32 від 17.05.20012р. недійсним, на підтвердження своєї позиції у справі, з метою доведення існування правовідносин за кредитним договором №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. між ОСОБА_2 та ПАТ КБ “ПриватБанк” з видачі кредитних коштів, відповідачем було надано копію кредитної угоди та копію виписки по кредитному рахунку.

    Означена кредитна справа містить заяву про видачу готівки № 201 від 29.01.2008р. у сумі 130000,00 грн., отримувачем у якій вказано ОСОБА_2, відповідну квитанцію №201 від 29.01.2008р. та меморіальний ордер №201 від 29.01.2008р. про сплату разової комісії в сумі 2600,00 грн. за надання кредиту, платником якої вказаний також ОСОБА_2

    З вказаної виписки вбачаються надходження платежів за вказаним кредитним договором у період з 28.02.2008р. по 28.05.2012р.

    На твердження відповідача, таким чином ОСОБА_2 прийняв умови кредитного договору №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. та протягом тривалого часу виконував його умови, а на сьогоднішній день кредитна заборгованість за договором погашена в повному обсязі, що свідчить про дійсність вказаного правочину.

    Оцінюючі встановлені вище обставини під час розгляду даної справи, місцевий господарський суд у своєму рішенні виходив із того, що аналізом тексту Кредитного договору судом було встановлено, що він не містить конкретної дати видачі кредиту, а містить посилання на те, що кредит повинен бути виданий та повернутий у строк з 29 січня 2008 року по 28 січня 2025 року. В подальшому позивачем та відповідачем було підписано договір поруки № 32 від 17.07.2012р. Предметом договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником, ОСОБА_2, обов’язків за кредитним договором №HMPWGA00000809 від 29.01.2008р., згідно якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 156836 грн., а боржник зобов’язаний повернути кредит у строк до 28 січня 2025 року.

    Дослідив тексти вищевказаних договорів, місцевий господарський суд погодився із тим, що обов’язок за Договором поруки у позивача виникає після отримання ОСОБА_2 кредитних коштів за Кредитним договором, але, за висновками місцевого господарського суду, спірний договір поруки відповідає приписам цивільного законодавства, оскільки ненадання кредитних коштів за Кредитним договором ОСОБА_2 до теперішнього часу, на переконання місцевого господарського суду, не можна вважати навмисним введенням в оману щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки за умовами Кредитного договору грошові кошти повинні бути видані у строк з 29 січня 2008 року по 28 січня 2025 року. Отже відсутні підстави вважати, що у відповідності до приписів ст. 230 Цивільного кодексу України позивач навмисно ввів відповідача в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

    Факт, встановлений Апеляційним судом Хмельницької області в ухвалі від 14.05.2012р. при розгляді справи №22ц/2290/914/12, у якій встановлено, що ОСОБА_2 по кредитному договору №HMPWGA00000809 від 29.01.2008р. не отримав грошові кошти, тому вказаний договір не є укладеним, на переконання місцевого господарського суду, також не є доказом того, що при укладенні спірного Договору поруки мало місце навмисне введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мають істотне значення.

    Крім того, місцевим господарським судом прийнято до уваги, що відповідачем надано до матеріалів справи меморіальні ордери, з тексту яких вбачається, що ОСОБА_2 було здійснено перерахування грошових коштів на адресу ПАТ КБ “ПриватБанк” в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №HMPWGA00000809 від 29.01.2008р.

    За таких оцінок наведених вище обставин місцевим господарським судом був зроблений загальний висновок щодо відсутності підстави вважати договір поруки № 32 від 17.05.2012р., що був укладений між сторонами, недійсним як укладений в наслідок обману, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

    Однак колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду погоджується із доводами апеляційної скарги позивача, що вказані вище висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, виходячи із наступного.

    Пунктом 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” (із змінами і доповненнями) роз’яснено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 – 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв’язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв’язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб’єктом введення в оману є сторона правочину – як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

    Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

    Частиною 2 ст. 548 Цивільного кодексу України визначено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

    Відповідно до роз’яснень, наведених у п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, – при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах – позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. (…) Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

    Як убачається із вищенаведених обставин, під час укладення договору поруки, вже було встановлено та підтверджено відповідним судовим рішенням у цивільній справі факт того, що внаслідок визнання Кредитного договору №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. в судовому порядку неукладеним, будь-які цивільні права та обов’язки за цим Кредитним договором не виникали, тобто про відсутність основного зобов’язання ОСОБА_2 перед ПАТ КБ “ПриватБанк”.

    Таким чином, місцевий господарський суд помилково не врахував, що якщо кошти на виконання кредитного договору позикодавцем позичальнику ще не надані, то такий кредитний договір вважається неукладеним, тому немає законних підстав для забезпечення такого договору, зокрема порукою.

    Не звернув суд першої інстанції увагу й на те, що один із його висновків про те, що ОСОБА_2 ще не брав кошти, але не позбавлений можливості отримати їх на виконання кредитного договору у майбутньому до закінчення строку дії цього договору, яким є 28.01.2025 р., не відповідає тій обставині, що умовами кредитного договору передбачений обов’язок позикодавця надати позичальнику грошові кошти у вигляді не поновлювальної лінії шляхом видачі готівки через касу (пункт 8.1 договору), і оскільки такі дії вже були вчинені банком, але фактично отримувачем цих коштів був не ОСОБА_2, а інша особа, повторна видача кредиту за цим договором є неможливою. Не узгоджується такий висновок суду першої інстанції і з прийнятим судом до уваги твердженням відповідача про те, що ОСОБА_2 виконував умови кредитного договору та повернув частину коштів, підтвердженням чого, нібито, є надходження коштів на кредитний рахунок.

    Щодо доводів відповідача про фактичне виконання Кредитного договору, підтвердженням чого на його думку є відповідні меморіальні ордери, то вони відхиляються колегією суддів апеляційного господарського суду з тих підстав, що відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 N 22, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976, меморіальний ордер – розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та нормативно-правових актів Національного банку, а тому надані відповідачем меморіальні ордери – не містять підписів платника, тобто не місять об’єктивних даних про особу, якою фактично (у дійсності) вносились грошові кошти від імені ОСОБА_2, а відтак не спростовують факту, встановленого рішенням Полянського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012р. у цивільній справі №2-727/11, що внесення коштів в оплату кредитного договору здійснювалось не ОСОБА_2, а іншої особою.

    На твердження відповідача Кредитний договір №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р. не був визнаний недійсним згідно ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012р., не виходили з відповідними позовними вимогами і сторони кредитного договору.

    Проте такі доводи відхиляються колегією суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду з огляду на вищевказану правову позицію, яку доведено господарським судам у п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання право чинів (господарських договорів) недійсними», що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

    Не приймає у якості доказів колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду у даній справі і посилання відповідача на те, що відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.09.2013р. у справі №14/5005/10260/12 було встановлено, що ані кредитний договір №НМРWGA00000809 від 29.01.2008р., ані договір поруки № 32 від 17.05.2012р. в установленому законом порядку недійсними не визнані (докази зворотнього відсутні), а отже, є чинним, оскільки це твердження також є правовим висновком суду, а не фактом, який встановлений рішенням господарського суду і не потребує доведення знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

    Щодо посилань відповідача на факти, які встановив Рівненський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 21.08.2013р. у справі №924/518/13 під час розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.06.2013р. у справі №924/518/13 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” до фізичної особи – підприємця ОСОБА_11 та до Фермерського господарства “Березенське” , третя осо

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть