click fraud detection

ТЕМА: 13.11.2014 Отмена запрета на выезд. Державний експортно-імпортний банк України

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4585
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Справа № 2-1124/11 Головуючий у І інстанції Воробйова В.М.Провадження № 22-ц/780/6004/14 Доповідач у 2 інстанції ДаценкоКатегорія 26 13.11.2014

    РІШЕННЯ

    Іменем України

    13 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

    головуючого судді Даценко Л.М.,

    суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,

    при секретарі Токар Т.Ю.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

    встановила:

    У березні 2011 року ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якого позивач збільшив у ході судового розгляду справи, і в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 30.04.2008 року в загальній сумі 7435303,20 грн.

    Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2011 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму боргу за кредитним договором від 30.04.2008 року в розмірі 7435303,20 грн. та судові витрати в розмірі 1820 грн.

    Також в рішенні зазначено обмежити ОСОБА_1 виїзд за межі України до моменту виконання ним своїх зобов’язань за кредитним договором від 30.04.2008 року.

    У поданій до апеляційного суду Київської області апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення в частині обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України та ухвалити нове рішення, яким вимоги позивача в цій частині залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, передбаченому ст. 377-1 ЦПК України, щодо боржників у виконавчому провадженні на стадії примусового виконання судових рішень.

    Крім того, аналізуючи судову практику щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України 01.02.2013 року, Верховний Суд України дійшов висновку, що вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України можливе тільки в порядку, передбаченому ст. 377-1 ЦПК України, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону № 606-ХІІ у зв’язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу (посадової особи), – до виконання зобов’язань (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” № 3857-ХІІ від 21.01.1994 року).

    Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Установлено, що 17 березня 2011 року ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якого позивач збільшив у ході судового розгляду справи, і в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 30.04.2008 року в загальній сумі 7435303,20 грн.

    Також у позовній заяві позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до моменту виконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором від 30.04.2008 року перед ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” в повному обсязі, а саме: погашення заборгованості, яка станом на 01.03.2011 року становить 7218912,36 грн.

    Крім того, 11.03.2011 року позивач звернувся із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України на підставі ст. ст. 151-153 ЦПК України та ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

    Встановлено, що згідно ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2011 року в задоволенні заяви ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України на стадії розгляду справи відмовлено.

    Однак, ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості суд вирішив питання щодо вжиття заходів для забезпечення його виконання шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України і виходив із того, що згідно ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, визначає порядок забезпечення його виконання, тому вважав за необхідне обмежити ОСОБА_1 виїзд за межі України до моменту виконання ним своїх зобов’язань за кредитним договором.

    Проте, з такими висновками не можна погодитись із наступних підстав.

    Як убачається з матеріалів справи, позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

    Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

    Перелік заходів забезпечення позову визначено статтею 152 ЦПК України, яка не передбачає такого виду забезпечення, як вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

    Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

    Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

    Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об’єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

    Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

    Тобто, це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме – до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов’язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

    Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” № 3857-ХІІ від 21.01.1994 року з наступними змінами та доповненнями.

    Згідно п. 5 ч. 1 та ч. 2 ст. 6 цього Закону громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), – до виконання зобов’язань. Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

    Таким чином, ураховуючи, що в Цивільному процесуальному кодексі України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст. ст. 151-153 ЦПК України, застосувати такий захід забезпечення позову як тимчасове обмеження у виїзді за межі України у зв’язку з порушенням у суді цивільної справи, слід дійти висновку про те, що суд застосував зазначений спосіб забезпечення позову з порушенням норм Цивільного процесуального кодексу України, виходячи за межі своїх процесуальних повноважень.

    Крім того, як убачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, підставою для застосування заходів забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження відповідача у праві виїзду за межі України суд зазначив ст. 217 ЦПК України.

    Згідно ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

    Тобто, визначення порядку виконання рішення суду, надання відстрочки або розстрочки виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання зазначається безпосередньо в рішенні суду при його ухваленні лише за наявності для цього підстав.

    З набранням чинності з 9 березня 2011 р. Закону від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI “Про внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)” закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України. Цим Законом Цивільний процесуальний кодекс України доповнено ст. 377-1, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

    Згідно п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1999 року в редакції Закону від 4 листопада 2010 року № 2677-VI державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України – до виконання зобов’язань за рішенням.

    Відповідно до вимог ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

    Тобто, питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом за правилами цивільного судочинства в порядку, передбаченому ст. 377-1 ЦПК України, яка міститься у гл. VI ЦПК України “Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)”. За змістом цієї статті вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, передбаченому цим Кодексом щодо боржників у виконавчому провадженні, за будь-якими виконавчими документами, передбаченими ст. 17 Закону № 606-XIV, примусове виконання яких здійснюється ДВС.

    Таким чином, ст. 377-1 ЦПК України є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства та рішень інших органів (посадових осіб).

    Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151-153 ЦПК України, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суд не вправі застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями, оскільки це порушує норми ЦПК України та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного ст. 8 Конституції України, та вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

    З урахуванням наведеного, системне тлумачення положень ст. ст. 217, 377-1 ЦПК України та п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави дійти висновку, що вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України можливе тільки в порядку, передбаченому ст. 377-1 ЦПК України, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону № 606-ХІІ у зв’язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу (посадової особи), – до виконання зобов’язань (п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” № 3857-ХІІ від 21.01.1994 року).

    Зазначені висновки містяться в узагальненні судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Верховного Суду України від 01.02.2013 року.

    Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції щодо вжиття заходів для забезпечення його виконання шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України постановлено судом з порушенням ст. 377-1 ЦПК України, то воно підлягає скасуванню в частині обмеження ОСОБА_1 виїзду за межі України до моменту виконання ним своїх зобов’язань за кредитним договором від 30.04.2008 року з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

    В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржується.

    На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, –

    вирішила:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

    Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2011 року в частині обмеження ОСОБА_1 виїзду за межі України до моменту виконання ним своїх зобов’язань за кредитним договором скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

    В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до моменту виконання ним своїх зобов’язань за кредитним договором відмовити.

    В решті рішення залишити без змін.

    Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

    Головуючий

    Судді

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть