click fraud detection

ТЕМА: 13.01.2016 Про визнання протиправним і скасування рішення та зобов’язання вчинити дії. “Кей – Колект”

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4641
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

    П О С Т А Н О В А

    і м е н е м У к р а ї н и

    13 січня 2016 року м. Ужгород№ 807/2320/15

    Закарпатський окружний адміністративний суд в особі:

    головуючої судді – Скраль Т.В.,

    при секретарі – Cтенавській А.М.,

    за участю сторін:

    позивача: ОСОБА_1 – представник ОСОБА_2, ОСОБА_3;

    відповідача : Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна – представник в судове засідання не з”явився,

    третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю ” Кей – Колект” – представник в судове засідання не з”явився,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” про визнання протиправним і скасування рішення та зобов’язання вчинити дії, –

    В С Т А Н О В И В:

    02 листопада 2015 року, позивач – ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі – відповідач), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект”, якою просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни від 19 вересня 2015 року № 24578914 про реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” (код ЄДРПОУ 37825968) на квартиру АДРЕСА_1;

    2) зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєву Аллу Михайлівну внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно записи про скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” (код ЄДРПОУ 37825968) на квартиру АДРЕСА_1.

    В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та позивачем було укладено кредитний договір, в забезпечення зобов’язаннь за яким було укладено договір іпотеки від 27 грудня 2007 року. Згідно вказаного договору в іпотеку було передано квартиру квартири АДРЕСА_1, загальною площею 100,3 кв.м. В 2011 році між Публічним акціонерним товариством “УкрСиббанк” та ТОВ “КЕЙ-КОЛЕКТ” було укладено договір факторингу та договір про відступлення прав за вказаним іпотечним договором. Таким чином, Товариство стало новим кредитором Позивачки за Кредитним договором та іпотекодержателем за Договором іпотеки. Пізніше позивач дізналася, що згідно рішення про державну реєстрацію права власності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни власником спірної квартири стало ТОВ “КЕЙ-КОЛЕКТ” . В якості підстави переходу права власності на квартиру у Державному реєстрі вказаний договір іпотеки від 27.12.2007 року.

    На підставі наведеного, позивач вважає протиправним і просить скасувати рішення Нотаріуса про реєстрацію за Товариством права власності на Квартиру та зобов’язання цього Нотаріуса внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно записи про скасування державної реєстрації права власності Товариства на вказану Квартиру.

    В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з мотивів викладених у адміністративному позові.

    Представник відповідача та третьої особи будучи належним чином повідомленими про день, час та місце проведення судового розгляду повторно не з’явилися та не повідомили суд про причини неявки.

    Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

    Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

    Вирішуючи питання чи є даний сіп публічно правовим судом встановлено наступне.

    Державний нотаріус згідно із Законом N 3425-XII не є суб’єктом владних повноважень чи юридичною особою.

    У зв’язку з прийняттям Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (Закон N 1952-IV) державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

    Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону N 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт.

    Тобто держава в цій частині делегує нотаріусам владні повноваження.

    Згідно з п. 8 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 “Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів”, роз’яснено, що судам при розгляді позовів щодо оскарження дій або бездіяльності нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно слід пам’ятати, що це справи адміністративної юрисдикції.

    Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

    Зважаючи на предмет та підстави даного адміністративного позову, суд приходить до переконання, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

    27 грудня 2007 року, як встановлено судом, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11279698000, згідно якого остання отримала кредит в сумі 130000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,25 % річних, з кінцевим терміном повернення 27 рудня 2030 року. Кредит був виданий Позивачці для купівлі житла, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 100,3 кв.м., ( а.с. 12-15).

    Як вбачається з матеріалів справи, в той же день, 27 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та позивачем було укладено договір іпотеки нерухомого майна №1129698000 , предметом якого стала передача в іпотеку об’єкту нерухомого майна квартири АДРЕСА_1, загальною площею 100,3 кв.м. з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, ( а.с. 19-20).

    12 грудня 2011 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та ТОВ “КЕЙ-КОЛЕКТ” були укладені Договір факторингу №1 та Договір відступлення права вимогами за договорами іпотеки, за якими право вимоги за зобов’язаннями, які виникли у позивача на підставі договору про надання споживчого кредиту №11279698000 від 27.12.2007 року, перейшло до нового кредитора – ТОВ “КЕЙ-КОЛЕКТ”.

    20 листопада 2013 року, Рішенням апеляційного суду Закарпатської області, яке набрало законної сили, з позивача на користь Товариства “КЕЙ-КОЛЕКТ” стягнено заборгованість у розмірі 1 246 225,31 грн. за Договором про надання споживчого кредиту, у зв’язку невиконанням позивачем своїх зобов’язань за кредитним договором, ( а.с. 16-17).

    20 листопада 2015 року за ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду витребувано від Відділу Державної реєстрації речових прав на не нерухоме майно Ужгородського міськрайонного управління юстиції – реєстраційну справу на об’єкт (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна – 729350521101), об’єкт нерухомого майна квартира АДРЕСА_1), в тому числі рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 24578914 від 19.09.2015 року приватного нотаріуса Кобелєвої Алли Михайлівни, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, 9 ( аю.с. 102 -136).

    19 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною прийнято рішення № 24578914 провести державну реєстрацію права власності за суб’єктом: Товариством з обмеженою відповідальністю “КЕЙ-КОЛЕКТ” (код ЄДРПОУ 37825968) на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрацій справу на об’єкт нерухомого майна.

    Оскаржуване рішення винесено на підставі ч.2 статті 9 Закону “Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, пункту 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 22.06.2011 року № 703, ( а.с. 117).

    Внаслідок реєстрації такого рішення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна: 729350521101), Товариство стало власником трикімнатної квартири, за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 135, 6 кв.м., житлова площа 85,3 кв.м., ( а.с.118, зв.ст.)

    19 вересня 2015 року, Рішенням № 24579240 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідачем проведено державну реєстрацію іншого речового права – припинення іпотеки за суб’єктом: Товариство з обмеженою відповідальністю “КЕЙ-КОЛЕКТ”, ( а.с.133)

    Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

    Правовідносини пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-ІV (надалі – Закон №1952-IV).

    Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №1952-ІV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов’язковою.

    Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України №1952-IV, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов’язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом

    Державній реєстрації, відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону №1952-ІV, підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

    Абзацом 2 частини 1 статті 9 Закону України №1952-IV визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

    Зокрема, абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону України №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

    Абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 (надалі Порядок 868), встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України №1952-IV.

    В силу вимог абз.2 п.9 ч.2 ст. 9 Закону України №1952-IV нотаріус як спеціальний суб’єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

    Аналіз наведених норм дає підстави для висновків, що чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав осіб на нерухоме майно.

    Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України №1952-IV, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

    Отже, судом встановлено, що державний реєстратор Кобєлева А.М. при розгляді заяви від 10.09.2015 року та прийнятті оскаржуваного рішення керувалася пунктом 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 22.06.2011 року № 703, яка втратила чинність згідно Постанови КМ № 868 від 17 жовтня 2013 року, ( а.с.117).

    Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об’єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном.

    Таким чином, законодавством на час вчинення оскаржуваних дій нотаріуса не передбачалася можливість проведення державної реєстрації речових прав на об’єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов’язаної із переходом таких прав на об’єкт нерухомості.

    Враховуючи положення ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь- який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, у тому числі, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

    Згідно з ч.2 ст.37 вказаного Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

    Пунктами 5.1. і 5.2. Договору іпотеки встановлено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

    Позасудове врегулювання здійснюється, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю (Товариству) права власності на предмет іпотеки (Квартиру) в рахунок виконання основного зобов’язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

    Отже, приписами Договору іпотеки чітко встановлено, що для передачі Товариству права власності на Квартиру у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором Позивачка та Товариства повинні були укласти окремий договір про задоволення таких вимог Товариства.

    Оскільки даний окремий договір не укладено, правових підстав для передачі Товариству права власності на Квартиру Позивачки і прийняття оскаржуваного рішення не було, які і не було в даному випадку рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

    При цьому суд зауважує, що нормами п. 37 Порядку № 868 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначені документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно. Із змісту договору іпотеки від 27 грудня 2007 року не вбачається безумовний перехід права власності на предмет іпотеки.

    Приписами а.1 частини 2 статті 9 Закону № 1952-ІV, а також нормами п. 15, 42 Порядку 868 встановлено, що під час розгляду заяви і документів, що подаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими вимогами та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема: відповідності відомостей про нерухоме майно наявних у Державному реєстрі прав та поданих документів.

    В даному випадку відповідач, не дотрималася вищевказаних вимог та не врахувала, що в Договорі іпотеки від 27 грудня 2007 року ( а.с. 110) зазначено, що предмет іпотеки складає – квартира з трьох житлових кімнат, загальна площа квартири 100, 3 кв.м. В інформації з Реєстру прав власності на нерухома майно (а.с. 1140116) у відомостях про об’єкт нерухомого майна зазначена квартира площею 135, 6 кв.м. Як було встановлено судом, розмір квартири змінився через здійснену добудову.

    Крім того, при прийнятті рішення у даній справі суд бере до уваги твердження позивача про те, що реєстрація права власності повинна вчинятися відповідним державним реєстратором Мін’юсту, що визначено пунктом 3 Порядку № 868, який встановлює, що у випадках, передбачених законодавством рішення, щодо державної реєстрації прав приймає державний реєстратор Мін’юсту.

    Такі випадки передбачені “Порядком взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб” затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5, надалі Порядок 607/5, зокрема пунктом 4.

    Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2013 №607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін’юсту, заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі – речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі рішень судів, що набрали законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб’єкт господарювання, та/або фізична особа – підприємець (крім випадків державної реєстрації права власності на підставі рішень судів у справах про спадкування); на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін’юсту відповідно до Порядку № 868, ( а.с. 45)

    З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, положення нормативно – правових актів, суд приходить до висновку, що у даному випадку відповідач діяла поза межами повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном та не у спосіб що визначений законом, а тому рішення № 24578914 від 19 вересня 2015 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни № 24578914 від 19 вересня 2015 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “КЕЙ-КОЛЕКТ” (код ЄДРПОУ 37825968) на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 – є протиправним та підлягає скасуванню.

    Щодо іншої частини вимог адміністративного позову, то суд зазначає, що зобов`язуючи відповідача внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно записи про скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” (код ЄДРПОУ 37825968) на квартиру АДРЕСА_1, то суд фактично перебирає на себе повноваження органу, який наділений законними повноваженнями щодо вчинення таких дій та в результаті скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора – державний реєстратор здійснює дії, що визначені Постановою КМУ “Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно” від 26 жовтня 2011 р. N 1141).

    За наведених обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення частково, з підстав визначених у мотивувальній частині постанови.

    Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

    Керуючись ст. ст. 17, 71, 86, 160, 163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

    П О С Т А Н О В И В:

    1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” про визнання протиправним і скасування рішення та зобов’язання вчинити дії – задовольнити частково.

    2. Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни № 24578914 від 19 вересня 2015 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “КЕЙ-КОЛЕКТ” (код ЄДРПОУ 37825968) на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

    3. Присудити з Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої Алли Михайлівни ( АДРЕСА_2) на користь позивача ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 488,10 (чотириста вісімдесят вісім гривень, 10 коп.)

    4. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

    Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України

    СуддяТ.В. Скраль

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.