click fraud detection

ТЕМА: 24.05.2016 Про визнання рішення протиправним та скасування державної реєстрації. ТОВ “Кей-Колект”

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4635
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    УХВАЛА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    24 травня 2016 р.Справа № 816/4744/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

    Головуючого судді: Сіренко О.І.

    Суддів: Любчич Л.В. , Перцової Т.С.

    за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

    представника позивача ОСОБА_1

    представника третьої особи ОСОБА_2

    розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2016р. по справі № 816/4744/15

    за позовом ОСОБА_3

    до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект”

    про визнання неправомірним та скасування рішення,

    ВСТАНОВИЛА:

    03 березня 2016 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” про визнання неправомірним та скасування рішення задоволено.

    Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23949677 від 27 серпня 2015 року.

    Стягнуто з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 (двадцять) копійок.

    Товариство з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” у апеляційній скарзі просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

    Обґрунтовуючи заявлені у апеляційній скарзі вимоги, вказує, що державна реєстрації права власності ТОВ “Кей-Колект” на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Наголошує, що у спірних правовідносинах мав місце добровільний перехід права власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 до Іпотекодержателя – ТОВ “Кей-Колект”, відповідно до умов Договору іпотеки, укладеного 14.11.2006 року між ОСОБА_3 та АКІБ “УкрСиббанк”. Відтак, примусове стягнення предмета іпотеки (зазначеної вище квартири) не відбулось, тому застосування до спірних правовідносин норм Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” є безпідставним.

    Заявник також вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, не обґрунтовано, які саме субєктивні права було порушено діями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4.

    ОСОБА_6 у письмових запереченнях просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін. Вказує, що в порушення вимог Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868, відповідачем здійснено державну реєстрацію права власності ТОВ “Кей-Колект” на спірне нерухоме майно за відсутності необхідних повноважень та з порушенням порядку проведення такої державної реєстрації.

    Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника третьої особи, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

    Судом першої інстанції встановлено, що 12 жовтня 2006 року між АКІБ “УкрСиббанк” (правонаступником якого є ПАТ “УкрСиббанк”) та ОСОБА_3 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11054913000 на суму 50000 дол. США під 12,3 % річних, строком до 11 жовтня 2017 року (а.с. 11-16).

    12 жовтня 2006 року між АКІБ “УкрСиббанк” та позивачем укладено Договір іпотеки нерухомого майна, що зареєстрований в реєстрі за № 5543, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_7 І,Б., згідно умов якого, ОСОБА_3 передав в іпотеку АКІБ “УкрСиббанк” належну йому на праві власності трикімнатну квартиру № 279 за адресою: м. Кременчук, вул. Київська, 59 (а.с. 8-10).

    12 грудня 2011 року АКІБ “УкрСиббанк” на підставі договору факторингу № 1 відступило ТОВ “Кей-Колект” право вимоги заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11054913000 від 12 жовтня 2006 року.

    27 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23949677, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ “Кей-Колект”.

    27 листопада 2015 року позивачем було отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого, ТОВ “Кей-Колект” звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 17-19).

    Не погоджуючись з діями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 щодо проведення державної реєстрації права власності та прийняття рішення про реєстрацію права власності на належну йому квартиру, позивач звернувся до суду з даним позовом.

    Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, здійснюючи реєстраційні дії, порушив порядок їх вчинення, не перевіривши факту укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя між ОСОБА_3 та ТОВ “Кей-Колект”, та, відповідно, провівши державну реєстрацію права власності ТОВ “Кей-Колект” на нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_2) за відсутності необхідних правових підстав.

    Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

    Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV (далі – Закон №1952-IV), державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

    1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

    2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

    3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

    4) внесення записів до Державного реєстру прав;

    5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

    6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

    Згідно з ч. 1 ст. 19 цього Закону, державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов’язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

    Ч. 1 ст. 24 Закону №1952-IV передбачено випадки відмови у держаній реєстрації прав та їх обтяжень.

    При цьому, ч. 4 зазначеної статті визначено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

    Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюється Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. N 868 (далі – Порядок №868).

    Відповідно до пункту 2 цього Порядку, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі – нотаріус). Нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

    Відповідно до п. 8 Порядку №868, для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 1-1 цього Порядку, заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Міністерство юстиції України.

    Пунктом 15 Порядку № 868 визначено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

    Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 листопада 2015 року, номер запису 10940969, підставою для виникнення права власності за ТОВ “Кей-Колект” є Договір іпотеки від 12 жовтня 2006 року, зареєстрований в реєстрі за № 5543, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_7

    Як вбачається з матеріалів справи, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ТОВ “Кей-Колект” здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, що суперечить вимозі абзацу 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

    Відповідно до змісту ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону

    Ч. 1 ст. 37 вказаного закону визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

    Розділом 4 Договору іпотеки від 12.09.2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та ОСОБА_3, передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки за настання умов, зазначених у цьому розділі.

    Згідно розділу 5 Договору іпотеки, Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому Договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України “Про іпотеку”; право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України “Про іпотеку”.

    Пунктом 5.4 Договору іпотеки встановлено, що у разі застосування передачі Предмету іпотеки у власність Іпотекодержателя як способу задоволення вимог Іпотекодержателя даний Договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет іпотеки.

    З викладеного вбачається, що укладений між позивачем та АКІБ “УкрСиббанк” договір іпотеки містить застереження щодо задоволення вимог Іпотекодержателя, яке у відповідності до вимог Закону України “Про іпотеку” та Порядку №868 прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

    Розділом 5 Договору іпотеки також передбачено обовязок Іпотекодержателя у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього Договору (обставин, за яких Іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на Предмет іпотеки), надіслати Іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя із зазначенням способу задоволення таких вимог (пункти 5.2, 5.3 цього Договору).

    Відповідно до п. 46 Порядку №868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

    1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов’язання, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

    2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

    3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

    Позивач під час судового розгляду справи заперечував той факт, що ним було отримано повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, натомість зазначив, що про обставини державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ “Кей-Колект” дізнався з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєктів нерухомого майна.

    Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем, який наполягав на правомірності власних дій щодо державної реєстрації права власності у спірних правовідносинах, не було надано до матеріалів справи доказів на підтвердження тієї обставини, що ТОВ “Кей-Колект” з метою державної реєстрації права власності на нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_2) було подано всі передбачені чинним законодавством документи, в тому числі і ті, надання яких є обовязковим в силу пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

    На вимогу суду апеляційної інстанції, Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 також не було надано документів, на підставі яких 27 серпня 2015 року здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 за Товариством з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект”.

    З огляду на те, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, колегія суддів вирішує справу на основі наявних доказів та вважає не доведеним той факт, що ТОВ “Кей-Колект” дотриманий порядок вчинення дій та подачі документів для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно з урахуванням вимог Закону України “Про іпотеку”, а відповідачем не доведено також правомірність проведеної державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомості – квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ “Кей-Колект”.

    Доводи апеляційної скарги про те, що у спірних правовідносинах мав місце добровільний перехід права власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 до Іпотекодержателя – ТОВ “Кей-Колект”, примусове стягнення предмета іпотеки (зазначеної вище квартири) не відбулось, тому норми Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню, колегія суддів вважає безпідставними.

    7 червня 2014 року набув чинності Закон України “Про мораторій”, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

    – таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

    – загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

    Статтею 3 цього Закону передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

    Поняття “мораторій” у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

    Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом “Про мораторій”, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

    Крім того, згідно з пунктом 4 Закону “Про мораторій” протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

    З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира, надана в забезпечення кредиту в іноземній валюті, використовується позивачем як місце свого постійного проживання, що не спростовано під час судового розгляду справи. Іншого житла в м. Кременчуці Полтавської області позивач не має. Загальна площа квартири складає 78,6 кв. м і не перевищує передбачений законом розмір.

    Колегія суддів приходить до висновку, що предмет іпотеки підпадає під дію Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” та не міг бути примусово відчужений без згоди власника. Враховуючи, що протягом дії вказаного Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, у відповідача не було підстав проводити державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно (квартиру).

    Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

    Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

    Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

    У Х В А Л И Л А:

    Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” – залишити без задоволення.

    Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2016р. по справі № 816/4744/15 – залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

    Головуючий суддя ОСОБА_8Судді ОСОБА_9 ОСОБА_10 Повний текст ухвали виготовлений 30.05.2016 р.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.