click fraud detection

ТЕМА: 01.06.2016 Про визнання неправомірним та скасування рішення. ТОВ «Кей Колект»

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4634
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

    У Х В А Л А

    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

    01 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/7167/15

    Категорія: 11.4 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

    головуючого судді Коваля М.П.,

    суддів Домусчі С.Д.,

    ОСОБА_1,

    розглянувши в порядку письмового провадження в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за участю третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект», про визнання протиправним та скасування рішення,

    В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.08.2015 року № 23518476.

    Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року вказаний позов задоволено.

    Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

    Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Судом першої інстанції встановлено, що 16.10.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11057790000 (а.с.208-211).

    Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, банк зобовязується надати позичальнику (ОСОБА_2), а позичальник зобовязується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит в іноземній валюті у сумі 90000 дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 454500 грн. за курсом Національного банку України на день укладення цього Договору.

    16.10.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 4614 (а.с.172-176).

    Згідно п. 1.1 кредитного договору від 16.10.2006 року № 4614 іпотекодавець (ОСОБА_2) передає в іпотеку нерухоме майно квартиру площею 62,3 кв.м., що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 72.

    12.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» (фактор) укладено договір факторингу № 1, за яким клієнт зобовязується передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с.120-122).

    12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей Колект» було укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки (а.с.124-125).

    Згідно додатку № 1 до договору від 12.12.2011 року про відступлення права вимоги за договорами іпотеки ПАТ «УкрСиббанк» відступив свої вимоги заборгованості, зокрема, заставодавця ОСОБА_2 за кредитним договором № 11057790000 від 16.10.2006 року (а.с.128).

    Таким чином, кредитором позивача та іпотекодержателем за іпотечним договором від 16.10.2006 року нерухомого майна: трьохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є ТОВ «Кей Колект».

    Розділом 4 іпотечного договору від 16.10.2006 року врегульовано питання звернення стягнення, яким передбачено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках, зазначених в пп. 2.1.1-2.1.2 договору іпотеки (у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобовязань за кредитним договором; у разі порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має вимагати дострокового виконання зобовязань за кредитним договором, а у разі невиконання вимоги-звернути стягнення на предмет іпотеки); у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобовязання за цим договором або будь-якого зобовязання, що забезпечено іпотекою за цим договором; в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

    Відповідно до повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки представника ТОВ «Кей Колект» ОСОБА_4 від 24.12.2014 року вих. № 733303/ЛЗ, адресованого ОСОБА_2, останній повідомлено, що ТОВ «Кей Колект» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від власного імені квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу або зареєструвати право власності на вказаний предмет іпотеки відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (а.с.76).

    28.05.2015 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси по справі № 523/19527/14-ц за позовною заявою ТОВ «Кей Колект» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5, третя особа – ПАТ «УкрСиббанк», про стягнення заборгованості – задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «Кей Колект» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11057790000 від 16.10.2006 року у розмірі 122557,99 дол. США, що за курсом НБУ станом на 28.05.2015 року становить 5578777,60 грн. (а.с.199-200).

    Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07.12.2015 року залишено без змін рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28.05.2015 року (а.с.201-202).

    08.08.2015 року до приватного нотаріуса ОСОБА_3 Київського міського нотаріального округу надійшла заява від ТОВ «Кей Колект» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, реєстраційний номер 12735276, яку подано ОСОБА_6 на підставі довіреності, для проведення державної реєстрації права власності форма власності: приватна, розмір частки: 1, на квартиру, що розташована: Одеська область, м. Одеса, вул. Дніпропетровська дор.72, кв. 49 (а.с.67).

    08.08.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, як державним реєстратором прав на нерухоме майно, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 23518476, яким відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року, вирішено провести державну реєстрацію права власності форма власності: приватна, розмір частки: 1, на квартиру, що розташована: Одеська область, м. Одеса, вул. Дніпропетровська дор.72, кв. 49 (а.с.68).

    Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

    Вирішуючи спірне питання та задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення відповідача про державну реєстрацію права власності, яке виникло на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є протиправним у зв’язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном.

    Також, скасовуючи оскаржуване рішення відповідача про державну реєстрацію права власності, суд першої інстанції дійшов висновку, що таке рішення відповідачем прийнято всупереч п. 1 ч. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

    Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене.

    Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (чинного та в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

    Державна реєстрація прав є обов’язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав (ч. 1 ст. 3 вказаного Закону).

    Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у наведеній редакції, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов’язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

    Частиною 1 статті 9 вказаного Закону передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України.

    В свою чергу, відповідно до абз. 2 ч. 1 цієї ж статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

    Аналогічні вимоги містить і ч. 2 ст. 9 наведеного Закону, відповідно до якої нотаріус як спеціальний субєкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

    Так, за правилами ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

    Також, відповідно до вимог абз. 3, 4 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

    Державна реєстрація речових прав, похідних від права власності, на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може здійснюватися нотаріусом незалежно від нотаріального посвідчення договору, на підставі якого виникає таке право.

    Наведені положення ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» кореспондуються з вимогами ч. 1 ст. 16 цього Закону, відповідно до якої заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію.

    Крім того, згідно вимог п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (чинного та в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення), державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі – нотаріус).

    При цьому, відповідно до абз. 7 п. 2 вказаного Порядку нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

    У разі коли у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном виникають речові права, що є похідними від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі прав нотаріус, яким вчиняється нотаріальна дія, одночасно проводить державну реєстрацію права власності на таке майно та державну реєстрацію речового права, що є похідним від нього (абз. 8 п. 2 зазначеного Порядку).

    Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за наведених приписів чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства нотаріуси України мають повноваження щодо проведення реєстрації права власності на нерухоме майно лише безпосередньо під час вчинення нотаріальної дії.

    Тобто, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов’язуються законодавцем виключно із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

    На момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено можливість проведення державної реєстрації речових прав на об’єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов’язаної із переходом таких прав на об’єкт нерухомості.

    Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України, зокрема, від 21.01.2015 року у справі № К/800/66279/13 та від 20.04.2016 року у справі № К/800/10620/16.

    Згідно зі ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо); вживають заходів щодо охорони спадкового майна; видають свідоцтва про право на спадщину; видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; накладають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації; засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах; засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу; посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; посвідчують факт, що фізична особа є живою; посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці; посвідчують час пред’явлення документів; передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; приймають у депозит грошові суми та цінні папери; вчиняють виконавчі написи; вчиняють протести векселів; вчиняють морські протести; приймають на зберігання документи.

    В свою чергу, як встановлено з матеріалів справи, в даному випадку, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу нотаріальна дія, передбачена Законом України «Про нотаріат», з нерухомим майном не вчинялася.

    Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є протиправним, у зв’язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном.

    Такий висновок суду узгоджується і з положеннями наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2013 року № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін’юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі – речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі рішень судів, що набрали законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб’єкт господарювання, та/або фізична особа – підприємець (крім випадків державної реєстрації права власності на підставі рішень судів у справах про спадкування); на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу.

    З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.08.2015 року № 23518476, яким вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована у АДРЕСА_3 за ТОВ «Кей Колект», підлягає скасуванню.

    Також, на думку колегії суддів, скасовуючи оскаржуване рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що таке рішення відповідачем прийнято всупереч вимог п. 1 ч. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

    Так, відповідно до пп. 1 п. 1, п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

    – таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

    – загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

    Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

    Відповідно до п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

    Згідно частини 3 статті 33 закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    В частині 2 статті 36 цього Закону також зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Отже, Закон прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Підписавши іпотечне застереження сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення які має право використати іпотекодержатель.

    Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя направленою до іпотекодателя з метою задоволення своїх вимог.

    При цьому, до прийняття Закону про мораторій право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як в судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодателя, а залежало від наявності факту невиконання боржника.

    В свою чергу, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

    У ході розгляду справи судом з’ясовано, що квартира, рішення щодо реєстрації права власності на яку прийнято відповідачем у даній справі за третьою особою, виступає як забезпечення зобов’язань позивача (позичальника) за споживчим кредитом, наданим їй ПАТ «УкрСиббанк», та використовується сім’єю позивача як місце постійного проживання, будь-якого іншого нерухомого житлового майна у її власності не знаходиться.

    З аналізу вище викладених норм вбачається, що третя особа ТОВ «Кей Колект» не мала права відчужувати таку квартиру, оскільки вона є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з метою виконання позивачем умов кредитного договору, тобто споживчого кредиту, та таке нерухоме майно використовується сім’єю позивача як місце постійного проживання, і у позивача у власності не знаходиться іншого нерухомого житлового майна.

    Твердження апелянта про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя не є одним із шляхів примусового стягнення предмета іпотеки, та те, що позивач добровільно підписав іпотечне застереження, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на задоволення вимог іпотекодержателя, з посиланням на рішення Верховного суду України від 30.09.2015 року у справі № 6-1309цс15, колегія суддів вважає необґрунтованими.

    Колегія суддів зазначає, що за своїм субєктним складом та предметом спору дана справа є відмінною від тієї, що розглядалась Верховним Судом України, та до спірних правовідносинах підлягають застосуванню різні норми матеріального права.

    За висновком, викладеним у вказаному рішенні Верховного суду України, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не перешкоджає прийняттю рішення судом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

    Водночас, з огляду на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в даному випадку третя особа у справі набуває права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, саме з моменту проведення відповідачем оскаржуваних реєстраційних дій та прийняття ним оскаржуваного рішення.

    Тобто, саме з моменту реєстрації за третьою особою права власності на спірне нерухоме майно і відбувається відчуження цього майна фактичне виконання договірного способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Додаткових дій для виконання такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки Законом не передбачено.

    Отже, підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване рішення є протиправним.

    З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

    Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду – без змін.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

    У Х В А Л И В:

    Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року залишити без задоволення.

    Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за участю третьої особи – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект», про визнання протиправним та скасування рішення залишити без змін.

    Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

    Головуючий суддя: М.П. Коваль

    Суддя: С.Д. Домусчі

    Суддя: О.О. Кравець

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.