click fraud detection

ТЕМА: 01.06.2016 Визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. ТОВ “Кей-Колект”

В этой теме 0 ответов, 1 участник, последнее обновление  Dmitry Kasyanenko 4 года/лет, 3 мес. назад.

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4633

    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    ПОСТАНОВА

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    м. Вінниця

    01 червня 2016 р. Справа № 802/383/16-а

    Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

    головуючого судді: Бошкової Юлії Миколаївни,

    за участю:

    секретаря судового засідання: Мельника Віктора Сергійовича

    представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

    представника відповідача: Степка Д.В.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

    за позовом: ОСОБА_4

    до: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю “Кей – Колект”

    про: визнання протиправним та скасування рішення

    ВСТАНОВИВ:

    До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4, позивач) з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі – нотаріус, Кобелєва А.М., відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю “Кей-Колект” (далі – ТОВ “Кей-Колект”, третя особа), в якому просить суд визнати неправомірним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 12676426, прийняте 22.12.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Кобелєвою А.М.

    В обґрунтування позову зазначила, що 02.04.2007 між акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та ОСОБА_4, для забезпечення виконання кредитного договору №11135853000, було укладено іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., та за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1.

    15.03.2016, як повідомляє позивач, до вказаної квартири вдерлися невідомі особи, які представились співробітниками ТОВ “Кей-Колект” і повідомили, що квартира належить їм, оскільки вони викупили її у ПАТ “УкрСиббанк” та надали часу в один місяць для виселення з квартири.

    ОСОБА_4 також зазначає, що 22.03.2016 після отримання позивачем інформаційної довідки №55641365 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, стало відомо, що вказану квартиру, котра перебуває в іпотеці, 22.12.2015 перереєстровано рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, м. Києва Кобелєвою А.М., якою було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №12676426, згідно з яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ “Кей-Колект”.

    Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято без додержання вимог чинного законодавства, оскільки реєстрацію права власності здійснено без згоди власника та без вчинення нотаріальних дій і залишено поза увагою той факт, що статтею 1 Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті.

    Крім того, на переконання позивача, оскільки відповідачем як державним реєстратором проведено державну реєстрацію переходу права власності на підставі договору іпотеки, то на спірні правовідносини поширюються положення Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 №607/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за №534/23066.

    Позивач вважає, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень необґрунтовано не виконав вимоги вказаного Порядку та не передав заяву ТОВ “Кей-Колект” на розгляд до Укрдержреєстру (структурного підрозділу територіальних органів Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію повноважень Укрдержреєстру).

    Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, та просили позов задовольнити повністю. Додатково в обґрунтування позовних вимог зазначили, що позивач та неповнолітній син зареєстровані та постійно проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки, а відтак відповідно до чинного законодавства для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, в той час як відповідач прийняла оскаржуване рішення не отримавши згоду органу опіки та піклування.

    Відповідач у судове засідання не прибула, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

    Представник третьої особи в судовому засіданні заперечував, посилаючись на обставини, викладені в наданих суду письмових запереченнях. Так, на обґрунтування своєї позиції вказав, що іпотечний договір є підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки, оскільки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання, згідно якого іпотекодержатель має право набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов’язань на підставі цього договору в порядку, установленому чинним законодавством.

    Крім того, третя особа вказала на помилковість доводів позивача про те, що на відповідача поширюється Порядок взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових від 02.04.2013 № 607/5, оскільки Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно” чітко встановлені повноваження нотаріусів у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно та зазначений Порядок Мін’юсту не відповідає нормам зазначеного Закону.

    В заперечення на посилання позивача на Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” зазначено, що вказана у статті 1 цього Закону правова норма поширюється на відносини пов’язані з примусовим стягненням на нерухоме майно, тоді як в даному випадку право власності на квартиру позивача оформлено добровільно (позасудово) на підставі застереження, що міститься в іпотечному договорі, який підписаний в добровільному порядку обома сторонами, тобто відчуження відбулось за згодою сторін.

    У спростування доводів сторони позивача про порушення Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” представник ТОВ “Кей-Колект” зазначив, що при укладенні договору іпотеки, права малолітніх дітей порушені не були, вони не були власниками та не користувалися квартирою, яка передавалася в іпотеку, не були зареєстровані на постійне місце проживання за адресою предмета іпотеки на момент укладання відповідного договору, а тому отримання дозволу на здійснення правочину та/або реєстраційної дії від служби у справах дітей не було потрібно.

    Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд, встановив наступне.

    04.04.2007 між акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” (АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 11135853000 (кредит фізичній особі в іноземній валюті – забезпечення відразу), за умовами якого банком надано грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 60 000,00 доларів США, які позичальник зобов’язаний повернути зі сплатою процентів за користування ними до 31.03.2017.

    На забезпечення виконання цього зобов’язання 02.04.2007 між позивачем та АКІБ “УкрСиббанк”, відповідно до пункту 1 якого Іпотекодавець передала в іпотеку, належну їй на праві власності квартиру №145, загальною площею 66,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Вінниця, проспект Юності, буд. 20/73.

    12.12.2011 між ПАТ “УкрСиббанк” та ТОВ “Кей-Колект” укладено договір факторингу №1 предметом якого є передача у власність останньому права вимоги: повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом; сплати сум комісійної винагороди за надання та користування кредитними коштами на підставі первинних договорів, укладених між банком і боржниками вказані у додатку до цього договору, зокрема, кредитним договором, укладеним 02.04.2007 з ОСОБА_7 Одночасно з відступленням прав вимоги до Фактора переходять усі права банка за усіма договорами забезпечення.

    Цього ж дня між ПАТ “УкрСиббанк” та ТОВ “Кей-Колект” укладено договір відступлення вимоги за договором іпотеки, за умовами якого, в зв’язку з укладенням договору факторингу, товариство прийняло права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку до цього договору, зокрема, за договором іпотеки від 02.04.2007, укладеним з позивачем.

    22.12.2015 представник ТОВ “Кей-Колект” звернувся до приватного нотаріуса Київського МНО Кобелєвої А.М. як спеціального суб’єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, з заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно. Разом з вказаною заявою подано договір іпотеки, договір факторингу, повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та докази направлення їх рекомендованою кореспонденцією позивачу та ОСОБА_7

    За результатами розгляду заяви державним реєстратором прийнято рішення за номером запису 27368001 від 22.12.2015 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі якого вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ТОВ “Кей-Колект”.

    Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась з цим адміністративним позовом до суду.

    Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.

    Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (тут і далі – в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

    Проведення державної реєстрації прав належить до повноважень суб’єктів державної реєстрації прав, якими є державні реєстратори прав на нерухоме майно (ст. 6, 9 Закону № 1952-IV).

    Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 9 Закону № 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

    Згідно з пунктом 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 868 від 17.10.2013, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України (далі – Порядок № 868), державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі – нотаріус).

    Нотаріус, в розумінні статті 3 Закону України «Про нотаріат» (далі – Закон № 3425-XII), – це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

    З огляду на викладене суд не погоджується з доводами сторони позивача, що на спірні правовідносини поширюються положення Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 №607/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за №534/23066 та що, відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень необґрунтовано не виконав вимоги вказаного Порядку та не передав заяву ТОВ “Кей-Колект” на розгляд до Укрдержреєстру (структурного підрозділу територіальних органів Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію повноважень Укрдержреєстру).

    Повноваження нотаріуса як державного реєстратора на вчинення державної реєстрації прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав прямо визначені Законом.

    Поряд із цим, суд зауважує, що державна реєстрація права власності та інших речових прав відповідно до ч. 7 ст. 3 Закону № 1952-IV проводиться за місцем розташування об’єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав, крім випадків, установлених абзацами другим і третім частини п’ятої цієї статті.

    Згідно з визначенням, що наведене у статті 13-1 Закону України “Про нотаріат”, нотаріальний округ – це територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

    Відповідно до ч. 3 ст. 13-1 Закону № 3425-XII нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

    Як вже зазначалося вище, предметом договору іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться у АДРЕСА_1 та право власності на яке 22.12.2015 зареєстроване відповідачем за ТОВ “Кей-Колект”.

    Однак, приватним нотаріусом, всупереч зазначених вище положень статті 3 Закону №1952-IV та статті 13-1 Закону № 425-XII, здійснено державну реєстрацію права власності спірного майна, не за місцем його розташування та яке знаходиться поза межами нотаріального округу, в рамках якого відповідач має право здійснювати нотаріальну діяльність.

    Варто також зазначити, що відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

    Крім того, в абзаці 7 пункту 2 Порядку № 868 зазначено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

    Таким чином, законодавець пов’язує державну реєстрацію прав з вчиненням відповідної нотаріальної дії.

    Так, стаття 34 Закону № 3425-XII встановлює перелік нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, а саме: посвідчення правочинів (договори, заповіти, довіреності тощо); вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; видача свідоцтва про право на спадщину; видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; проведення опису майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; видача дублікатів нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації; засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчення справжності підпису на документах; засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу; посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; посвідчення факту, що фізична особа є живою; посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці; посвідчення час пред’явлення документів; передача заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; приймання у депозит грошових сум та цінних паперів; вчинення виконавчих написів; вчинення протестів векселів; вчинення морських протестів; прийняття на зберігання документів. На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

    При цьому, на думку суду, проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно відбувається разом з вчиненням нотаріальних дій, які безпосередньо пов’язані з правом на майно, а саме, посвідчення правочинів відчуження (купівля – продаж, дарування щодо).

    Таким чином, проведення державної реєстрації права на спірну квартиру нотаріусом здійснено без вчинення відповідної нотаріальної дії.

    Посилання відповідача та третьої особи на те, що така нотаріальна дія вчинялась судом до уваги не беруться, оскільки посвідчення заяви (вказаної у запереченнях відповідача) не є нотаріальною дією, пов’язаною з безпосереднім посвідченням договорів відчуження, як того вимагає закон.

    Окремо суд зазначає, що стаття 55 Закону України «Про нотаріат» містить перелік нотаріальних дій, які можуть провадитися не тільки за місцезнаходженням майна, а й за місцем реєстрації однієї зі сторін правочину. Зокрема, у частині четвертій цієї статті зазначено, що посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

    Однак, у цьому випадку вказана норма застосуванню не підлягає, оскільки, як встановлено судом та зазначено вище, оскаржуваній реєстрації права не передувало укладення договору відчуження та, відповідно, вчинення з цього приводу нотаріальних дій (щодо посвідчення).

    Крім того, суд звертає увагу на те, що приймаючи оскаржуване рішення державний реєстратор керувався пунктом 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011. Однак, вказаний нормативно-правовий акт втратив чинність 11.02.2014 на підставі Постанови КМУ № 868 від 17.10.2013.

    При вирішені цього спору, суд вважає за необхідне зазначити й про таке.

    Відповідно до частини шостої статті 3 Закону України “Про іпотеку” (далі – Закон № 898-IV) у разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

    За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання (ч. 1 ст. 7 Закону №898-IV).

    Згідно з частиною першою статті 24 Закону №898-IV відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням.

    У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

    Звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону №898-IV здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Частиною першою статті 35 вказаного Закону передбачено, що у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

    Водночас, відповідно до частини першої статті 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

    Відповідно до частини першої статті 37 Закону №898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

    Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що законодавець передбачив права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки та, відповідно, реєстрацію права власності на таке майно за собою, за умови зазначення про це у договорі іпотеки (застереження) та направлення відповідного повідомлення і вимоги, що дотримано сторонами.

    Згідно з частиною другою статті 15 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України.

    Пунктом 46 Порядку №868 встановлено особливості державної реєстрації іпотеки, відповідно до якого для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

    1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов’язання, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

    2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

    3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

    Як встановлено судом, у розділі 4 іпотечного договору, укладеного між позивачем та банком, наведені умови звернення стягнення на нерухоме майно.

    Так, згідно з пунктом 4.1 договору звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у:

    випадках, зазначених в п.п. 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки (невиконання або неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором, порушення іпотекодавцем/боржником обов’язків, встановлених договором невиконання іпотекодавцем/боржником вимоги про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором), або;

    у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або;

    у разі ліквідації юридичної особи-іпотекодавця, або;

    у разі порушення іпотекодавцем/боржником будь-якого зобов’язання за цим договором або будь-якого зобов’язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, або;

    в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

    При цьому, згідно з умовами пункту 4.2 іпотечного договору, звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, або за договором між іпотекодержателем і іпотекодавцем про задоволення вимог першого.

    У випадках, зазначених в п.п. 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки іпотеко держатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене відповідно до ст.. 35 Закону України «Про іпотеку» (п. 4.3 договору).

    Відповідно до положень п. 4.4 договору у разі невиконання іпотекодавцем/боржником вимог, зазначених в повідомленні, про яке йдеться в п. 4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення.

    Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України “Про іпотеку” (п. 4.6 іпотечного договору).

    Так, за умовами 5 розділу іпотечного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

    – передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання порядку, встановленому ст. 37 Закон України “Про іпотеку”;

    – право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закон України “Про іпотеку”.

    Відповідно до п. 5.2 договору у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю/боржнику повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

    Згідно з п. 5.3 договору у повідомленні, про яке йдеться в п. 5.2, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавця/боржнику повідомлення про застосування застереження вимог іпотекодержателя.

    У разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотеко держателя (абз. 2 ч. 2 ст. 36 Закону України “Про іпотеку”), даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (п. 5.4).

    Таким чином, відповідно до умов договору іпотеки, право реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем виникає у разі невиконання боржником/іпотекодавцем умов кредитного договору та залишення без задоволення відповідної вимоги у встановлені законодавцем строки.

    Відповідно до матеріалів справи ТОВ “Кей-Колект” направляло повідомлення боржнику – ОСОБА_7 та іпотекодавцю – ОСОБА_4 про необхідність виконання основного зобов’язання за кредитним договором та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки (вих. № 734176 від 01.07.2014). Однак, на адресу зазначені повідомлення не були вручені адресатам, що підтверджується відмітками поштового відділення зв’язку на конвертах, які повернулися на адресу адресанта.

    З аналізу наведених норм чинного законодавства, умов іпотечного договору та встановлених судом обставин видно, що фактично іпотекодержателем дотримано необхідні для звернення стягнення на предмет іпотеки вимоги та фактично отримано згоду на таке звернення, про що вище вже зазначалось.

    Однак, не зважаючи на дотримання вказаних умов, суд наголошує, що відповідачем в супереч положення закону оскаржуване рішення прийняте не за місцем розташування нерухомого майна, без вчинення нотаріальної дії, на підставі нормативно-правового акт, що втратив чинність.

    Щодо посилань позивача на порушення положень статті 1 Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, то суд зазначає таке.

    Статтею 1 Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” (далі – Закон № 1304-7) встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті.

    При застосуванні наведеної норми до правовідносин щодо державної реєстрації права власності за іпотекодержателем (ТОВ “Кей-Колект”) в порядку позасудового врегулювання спору щодо погашення заборгованості за кредитним договором, по-перше, слід виходити з того, що поняття “мораторій” у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України).

    Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільнення від його виконання. Тому установлений зазначеним Законом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки.

    Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-7 протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

    По-друге, суд акцентує увагу на тому, що в процитованій вище статті йдеться про заборону відчуження майна саме без згоди власника. Отже наявність чи відсутність такої (згоди) є визначальним фактором.

    Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших акті цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

    Договір іпотеки був укладений позивачем добровільно та без примусу щодо вибору контрагента і визначення умов договору, про що свідчить відсутність жодного рішення суду про скасування зазначеного договору як в цілому, так і в частині. Тобто, укладаючи іпотечний договір, ОСОБА_4 погодилася з тією умовою договору, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором до іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки, що є згодою позивача на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому у разі настання чітко визначених обставин. При цьому, слід враховувати, що реалізується така обставина лише за умови отримання іпотекодавцем письмової вимоги ТОВ “Кей-Колект” про усунення порушень.

    Відтак, за встановлених у даній справі обставин, на думку суду, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню зазначена правова норма, оскільки позивач при укладенні договору іпотеки надав добровільну згоду на відчуження майна, що є предметом іпотеки.

    Щодо доводів позивача про прийняття оскаржуваного рішення без згоди органу опіки та піклування, то суд зазначає таке.

    Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III “Про охорону дитинства” батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

    Стаття 12 Закону України від 02.06.2005 №2623-IV “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” вимагає, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

    При укладенні договору іпотеки від 02.04.2007 іпотекодавець свідчила, що укладанням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, в тому числі і дітей (п. 1.3 іпотечного договору).

    Як установлено судом, на момент укладення договору іпотеки неповнолітній син позивача – ОСОБА_8 не був власником та не користувався квартирою, яка передавалася в іпотеку, оскільки його було зареєстрована на постійне місце проживання лише 05.06.2010, в той час, коли договір укладався 02.04.2007.

    Таким чином, оскільки на момент укладення договору іпотеки права малолітньої дитини порушені не були, отримання дозволу на реалізацію предмета іпотеки від органів опіки і піклування не є необов’язковим.

    Аналогічна правова позиція і висновки викладені Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21.01.2015, справа № 826/11317/13-а (К7800/51877).

    Згідно зі ст. ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

    За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що оскаржуване рішення прийнято не за місцем розташування нерухомого майна, без вчинення нотаріальної дії; на підставі нормативно-правового акт, що втратив чинність, відтак, не відповідає переліченим у статті 2 КАС України критеріям, зокрема, щодо добросовісності, не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора належить задовольнити.

    Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

    З огляду на те, що позов підлягає задоволенню, на користь позивача необхідно стягнути понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

    Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд –

    ПОСТАНОВИВ:

    Адміністративний позов задовольнити повністю.

    Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ Кобелєвої Алли Михайлівни номер запису 12676426 від 22.12.2015 р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки (реєстрація права власності за ТОВ “Ке

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)

Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.

Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Настройки файлов cookie на этом веб-сайте настроены так, что нужно «разрешить использование файлов cookie», чтобы обеспечить вам наилучший доступ к просмотру. Вы можете продолжить использовать этот веб-сайт без изменения настроек cookie или нажмите кнопку «Принять» ниже, значит вы соглашаетесь с этим.

Закрыть