click fraud detection

ТЕМА: Решение 11.06.12. признание недействительным договора залога на авто. Укргазбанк

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4599
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    РІШЕННЯ

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    11 червня 2012 року Калінінський районний суд м. Донецька

    У складі головуючого судді: М.М.Федорчук

    При секретарі О.О. Кравченко

    За участю представника позивача ОСОБА_1

    за відсутності позивача ОСОБА_2

    За участю представника відповідача ОСОБА_3

    За відсутності третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_4

    За відсутності представника 3-ї особи ВДВС Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку

    Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до відповідача ПАТ АБ «Укргазбанк»в особі Донецької філії, 3-ї особи приватний нотаріус Донецького нотаріального округу ОСОБА_4, ВДВС Калінінського районного управління про визнання частини договору застави недійсним та визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню,

    ВСТАНОВИВ:

    Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ АБ «Укргазбанк»в особі Донецької філії , який уточнив заявою від 08.12.2010 року ( а.с.98) та просить суд визнати недійсним п. 6.2. Договору застави № 511 від 06.03.2008р., а виконавчий напис нотаріуса № 1444 від 22.12.2009р. таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи позовні вимоги тим, що 22.12.2009р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис № 1444 про звернення стягнення на майно автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, тип -автобус, номер шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить Позивачу – ОСОБА_2. 06 березня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк»та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 2203/864, відповідно до п.1.1 якого Кредитор надав Позичальнику кредит у сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів на строк по «05»березня 2011 року, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14% річних. Відповідно до п.2.1. Кредитного договору в забезпечення зобов’язань укладено Договір застави № 511 від 06 березня 2008 року. Предметом договору застави № 511 відповідно до п.2.1. був визначений автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, тип -автобус, номер шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що став предметом стягнення за виконавчим написом нотаріуса № 1444. Позивач вважає, що вищевказаний виконавчий напис нотаріуса № 1444 від 22.12.2009р. є таким, що не підлягає виконанню з наступних підстав:

    1) Предметом договору застави № 511 від 06 березня 2008 року є рухоме майно -автомобіль. Стаття 1 Закону України “Про заставу” (№2654-ХІІ від 02.10.1992 р.) та ст. 572 ЦК України визначають, що застава -це спосіб забезпечення зобов’язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до ч.ч.1, 6 ст. 20 Закону України “Про заставу”, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. … Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Згідно зі ст. 87, ч.1 ст. 88 Закону України “Про нотаріат”, п.п. 1,3 частини 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (№20/5 від 03.03.2004 р.), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України… Нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умовами, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -не більше одного року. Постановою Кабінету Міністрів України №1172 29.06.1999 р. затверджено перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, п.1 якого визначено, що нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язань. До спірних правовідносин поруч з одночасним застосуванням відповідних положень Цивільного Кодексу України, Закону України «Про заставу»необхідно також застосовувати норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»(надалі Закон)( від 18.11.2003 р. №1255-ІV), оскільки зазначений Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна ( ст.1 Закону). Частина 1 ст. 21 цього Закону визначає, що до забезпечувальних обтяжень належать застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору. Частиною 1 ст. 590 ( що міститься в параграфі 6 глави 49) ЦК України, визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. При цьому ч.1 ст. 26 Закону визначає, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Отже Цивільним кодексом України, Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду.Частинами 1, 3 розділу IX “Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень “, який набрав чинності з січня 2004 р., визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону. Частина 6 ст. 20 Закону України “Про заставу”( від 02.10.1992 р. №2654ХІІ) передбачає можливість вчинення виконавчого напису, якщо інше не встановлено законом. Але законом встановлено інше, а саме: ч. 1 ст. 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Отже, ч. 6 ст. 20 ЗУ «Про заставу»(№2654-ХІІ від 02.10.1992 р.) суперечить ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»( від 18.11.2003 р. №1255-ІV), оскільки останній не передбачає такий позасудовий засіб звернення, як стягнення на підставі виконавчого напису. Згідно п. 6.2. Договору застави № 511 від 06.03.2008р. передбачено, що звернення стягнення на предмет застави та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або за домовленістю сторін. Як було зазначено вище до спірних правовідносин у частині звернення стягнення на предмет застави застосовується норма спеціального закону, що був прийнятий пізніше, тобто ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Отже, зміст п. 6.2. Договору застави № 511 від 06.03.2008р. суперечить відповідним положенням Закону, що на вимогу ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання недійсними вищезазначені положення Договору застави № 511 від 06.03.2008р. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Таким чином, визнання недійсним п. 6.2. Договору застави № 511 від 06.03.2008р. є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса № 1444 від 22.12.2009р. таким, що не підлягає виконанню.

    Позивач в судове засідання повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи не прибув, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

    В судовому засіданні представник позивача, діюча за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити та надала пояснення щодо обґрунтування позовних вимог , аналогічні вкладеному у позовних заявах.

    Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав подав письмові заперечення, обґрунтовуючи їх тим, що звернення стягнення на предмет застави врегульовано ст. 590 Кодексу, де встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами ст. 20 Закону України «Про заставу»звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Тобто ЦК передбачає три види підстав, використовуючи які, кредитор може задовольнити свій майновий інтерес до боржника – рішення суду, договір, закон. Отже, якщо сторони в договорі дійшли згоди щодо використання іншого, ніж судове рішення, способу звернення стягнення на предмет застави, то буде виконуватися договір. Закон України «Про заставу»в свою чергу, окрім встановлених ЦК видів звернення стягнення, ще й звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом. Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до якого у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 21 цього ж Закону належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору, здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно з цим Законом. У ст. 26 цього ж Закону, зокрема, зазначається , що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувана в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим 3акоиом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах. Таким чином, можливо припустити, що звернення стягнення на предмет застави, яким є рухоме майно, за допомогою виконавчого напису нотаріуса не є можливим, оскільки змістовне «інше»передбачене спеціальним законом – «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Проте подібне твердження буде істинним лише у тому випадку, коли сторони не передбачили можливість звернення стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчого напису в укладеному ними договорі. Такий висновок ґрунтується на тому, що диспозитивність актів цивільного законодавства презюмується, що означає можливість передбачення «іншого»у договорі, який у подальшому буде обов’язковим для всіх правозастосовних органів. Тобто, неможливість передбачення цього (застосування виконавчого напису нотаріуса як засобу звернення стягнення) у договорі та обов’язковість прямому слідуванню тексту ст. ст. 24, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»повинна була бути прямо в цьому законі передбачена, слідувати зі змісту цих норм або суті відносин сторін (ч. З ст. 6 ЦК України). Однак, фактично відсутня жодна з перелічених обставин, що дозволила б визнати зазначені норми імперативними, тобто такими, що не можуть бути змінені у договорі. Так, стаття 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», встановлюючи можливі види забезпечувальних обтяжень, прямо посилається на норми параграфа 6 глави 49 ЦК України, які регулюють заставу, що виникає на підставі договору, тобто правовідносини застави (обтяження) Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»регулює в сукупності з ЦК, а також Законом України “Про заставу. Таким чином, слід констатувати, що здійснення виконавчого напису на нотаріальному договорі застави чинним законодавством, зокрема Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не заборонено. Крім того, статтями 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, з врахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином ч. З ст. 6 ЦК України закріплює положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від обмежень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством. В тому законних підстав для задоволення вказаного позову та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, рівно як і підстав для я визнання недійсним п.6.2 договору застави немає.

    Представник відповідача, діючий за довіреністю ОСОБА_3 позовні вимоги позивача не визнав просив у їх задоволенні відмовити, та надав пояснення аналогічні викладеному у письмових запереченнях.

    Залучена до участі у розгляді справи у якості 3-ї особи приватний нотаріус Донецького нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, просила розглянути справу за її відсутності та надала заперечення проти позову, в яких вказала, що 06 березня 2008 року між ВАТ АБ “Укргазбанк ” (зараз -ПАТ АБ „Укргазбанк”), далі -(Банк) та громадянином ОСОБА_2 (далі -Позичальник), був укладений Кредитний договір № 2203/864, (далі -Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у сумі 20 000,00 доларів США. В якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов’язань за Кредитним договором він передав в заставу Банку транспортний засіб: Автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель LT 35, тип – автобус пасажирський, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, колір -зелений, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2003, зареєстрований 1-им Донецьким МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України, що підтверджується Договором застави № 511 (транспортних засобів), посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 06 березня 2008 року, за реєстром № 528 (далі -Договір застави транспортного засобу). Свої зобов’язання за Кредитним договором Банк виконав належним чином, кредитні кошти надані Позичальнику, що підтверджується ним у поданій Позовній заяві (п.1 Позовної заяви). Свої зобов’язання перед Банком Позивач належним чином не виконував, в зв’язку з чим за Кредитним договором виникла заборгованість перед Банком. У зв’язку з неналежним виконанням Позивачем своїх зобов’язань за Кредитним договором 22.12.2009 року, мною, приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 був вчинений виконавчий напис на цьому Договорі застави транспортного засобу. Твердження Позивача про той факт, що законом не передбачений такий позасудовий засіб звернення, як стягнення на підставі виконавчого напису, спростовується наступним: Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв діловоде обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Згідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У ст.610 ЦК України зазначається, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або – законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийнятгя виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою. Частиною 1 ст. 589 ЦК України встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою. Аналогічна норма міститься в ч.І ст.20 Закону України „Про заставу”. Розділом ІІІ Договору застави транспортного засобу передбачено, що в разі неналежного виконання Позичальником умов Кредитного договору, Банк має право на звернення стягнення на Предмет застави. Таким чином, внаслідок невиконання Позичальником зобов’язань за Кредитним договором у Банка виникло право звернення стягнення на Предмет застави. Статтями 15,16,18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, встановленим договором або законом. Нотаріус здійснює захист цивільних прав, шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Звернення стягнення на предмет застави врегульовано нормами Закону України “Про заставу”. Згідно з ч. 6 ст. 20 цього Закону звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватись за рішенням суду або третейського суду, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса. Частиною 1 ст. 590 Цивільного кодексу України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не вставлено договором або законом.. Розділом VI, а конкретніше, пунктом 6.2. цього розділу Договору застави транспортного засобу, передбачено, що звернення стягнення на Предмет застави здійснюється на розсуд Банку: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або за домовленістю сторін. Цей Договір застави ОСОБА_2 підписував, нотаріус його посвідчив, навіть сам ОСОБА_2 долучив копію цього Договору застави до своєї позовної заяви, а тому він навмисне вводить в оману СУД СВОЇМИ відмовками на Закон України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, розраховуючи на те, що суд не побачить з матеріалів справи, які саме способи звернення були передбачені цим Договором застави Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, на який посилається Позивач, визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, до яких належить не тільки застава, а й інші види обтяжень, а зовсім не те, що нотаріус не може вчиняти виконавчий напис на Договорі застави, який посвідчений нотаріально. Відповідно до ст. 4 Закону, обтяження поділяються на приватні та публічні, а приватні, у свою чергу, – на забезпечувальні та інші договірні. Відповідно до ст. 21 цього Закону до забезпечувальних обтяжувань, крім застави рухомого майна, належать також право притримання рухомого майна, інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні. На відміну від положень Закону України “Про заставу”, Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” регулює загальні умови звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до яких, крім застави, належать також й інші обтяження. Стаття 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначає, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду та в позасудовому порядку. Статтею 24 зазначеного Закону визначені позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, але перелік способів, зазначений у статті, не є виключним. Частина 6 ст. 20 Закону України “Про заставу” є спеціальною нормою щодо ст. 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у частині звернення стягнення на предмет застави. Отже, звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса є обґрунтованим.

    Представник залученої до участі у розгляді справи у якості 3-ї особи ВДВС Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку не прибув, направлена до суду заява про розгляд справи за відсутності представника цієї 3-ї особи.

    Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглянув справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами які приймають участь у розгляді справи.

    Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши надані документи та докази, суд приходить до висновку що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав:

    Судом встановлено що 06 березня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк»та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 2203/864, відповідно до п.1.1 якого Кредитор надав Позичальнику кредит у сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів на строк до «05»березня 2011 року, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14% річних.

    Відповідно до п.2.1. Кредитного договору в забезпечення зобов’язань укладено Договір застави № 511 від 06 березня 2008 року.

    Предметом договору застави № 511 відповідно до п.2.1. є автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, тип -автобус, номер шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що став предметом стягнення за виконавчим написом нотаріуса № 1444.

    22.12.2009р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис № 1444 про звернення стягнення на майно автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, тип -автобус, номер шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить Позивачу – ОСОБА_2.

    Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

    Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною( сторонами) вимог які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 ЦК України

    Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

    Частиною 6 ст. 20 Закону України «Про заставу»встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

    Інше передбачено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинним з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

    Прикінцевими і перехідними положеннями згаданого Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

    Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна.

    Положення Закону України «Про заставу»застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

    Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

    Статтею 26 цього Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

    1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим Законом;

    2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

    3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

    4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

    Таким чином, спірні правовідносини сторін врегульовано Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яким не передбачено звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

    Аналогічні роз’яснення застосування з мотивів неоднакового застосування ч. 1 ст. 24 та ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»і ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу»у правовідносинах щодо звернення стягнення на заставне рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису викладені у Постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 року у справі № 47/264-10 ( за позовом Закритого акціонерного товариства «Астра»до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк»в м. Харкові, треті особи -приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу , концерн «Харківський канатний завод», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню ) а також аналогічну правову позицію про те, що відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, викладено в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року у справі № 19164 ( за позовом ТОВ «Наола» до ВАТ Райфейзенбанк Аваль в особі Рівненської обласної дирекції, 3- я особа приватний нотаріус Рівненського нотаріального округу про визнання частини договору застави недійсним та скасування виконавчого напису)

    А тому виконавчий напис № 1444 від 22.12.2009 року про звернення стягнення на рухоме майно автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, тип -автобус, номер шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить Позивачу – ОСОБА_2, слідує визнати таким що не підлягає виконанню.

    При вчиненні виконавчого напису № 1444 22.12.2009 року як відповідачем так і приватним нотаріусом вищевказані норми законодавства до уваги взяті не були, а їх посилання в запереченнях на позовні вимоги на Договір застави рухомого майна та положення Закону України «Про заставу»є безпідставними.

    Крім того при укладанні договору застави рухомого майна сторонами було в порушення положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», та положень ч.1 ст. 203 ЦК України визначено позасудовий порядок звернення стягнення на рухоме майно за виконавчим написом нотаріуса, тобто в спосіб який не передбачений цим Законом, а тому слідує визнати п.6.2 Договору застави № 511 від 06.03.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ АБ «Укргазбанк»в особі Донецької філії, в частині звернення стягнення на предмет застави рухомого майно та його реалізація на підставі нотаріального напису нотаріуса – недійсним.

    Керуючись ст.ст. 10,11,60,208,209, 212, 213, 214 215,218 ЦПК України, суд –

    ВИРІШИВ:

    Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити:

    1. Визнати п.6.2 Договору застави № 511 від 06.03.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ АБ «Укргазбанк»в особі Донецької філії, в частині звернення стягнення на предмет застави рухомого майно та його реалізація на підставі нотаріального напису нотаріуса недійсним.

    2. Визнати нотаріальний напис № 1444, учинений приватним нотаріусом Донецького нотаріального округу ОСОБА_4 22.12.2009 року про звернення стягнення на рухоме майно автомобіль марки VOLKSWAGEN, 2003 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_2, таким що не підлягає виконанню.

    Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції протягом десяти днів, шляхом подання апеляційної скарги починаючи з дня проголошення рішення, а особи які приймали участь у розгляді справи але не були присутні при його оголошенні в той же строк, з дня отримання копії рішення.

    Суддя:

    21.06.2012

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.