click fraud detection

ТЕМА: 17 травня 2017 року Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4682
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    Ухвала іменем україни 17 травня 2017 рокум. Київ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Ізмайлової Т.Л.,

    суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

    Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої Алли Миколаївни, третя особа – Відділ державної виконавчої служби Вишгородського районного управління Київської області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року,

    в с т а н о в и л а:

    У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що на його адресу надійшла постанова головного державного виконавця Мовчун Т.С. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Вишгородського районного управління Київської області від 08 жовтня 2015 року про відкриття виконавчого провадження про звернення стягнення на майно – земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 на праві власності.

    Підставою для відкриття виконавчого провадження був зазначений виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелевою А.М.

    ОСОБА_3 вважав, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню у зв’язку з тим, що він вчинений з порушенням норм порядку вчинення нотаріальних дій, а саме: не встановлено факт безспірності заборгованості, не визначений її дійсний розмір, крім того, він не отримував досудову вимогу кредитора про погашення спірної заборгованості.

    Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив визнати виконавчий напис від 21 жовтня 2015 року № 1369, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелевою А.М., таким, що не підлягає виконанню (недійсним).

    Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 квітня 2016 року позов задоволено.

    Визнано виконавчий напис № 1369, вчинений 21 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелевою А.М., про звернення стягнення на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, за кредитним договором № 137/п/04/2008-840-2008 року, таким, що не підлягає виконанню.

    Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

    У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

    Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

    У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України від 18 березня 2004 року.

    Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Судом установлено, що 05 червня 2008 року в рахунок забезпечення виконання договору про надання кредиту від 05 червня 2008 року № 137/П/04/2008-840, укладеного між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6, був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого було передано в іпотеку ПАТ КБ «Надра» земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована в адміністративних межах Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1.

    21 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Кобелевою А.М. був вчинений виконавчий напис № 1369 про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки для погашення заборгованості перед ПАТ «КБ Надра» за вищевказаним кредитним договором, в якому сума заборгованості за кредитним договором становить 103 518,84 доларів США, 78 194,62 доларів США – відсотки за кредитом, 11 554,55 доларів США – пеня, що еквівалентно 150 309 грн 12 коп., 10 732,92 доларів США – штраф за порушення умов кредитного договору, що еквівалентно 139 620 грн 82 коп.

    Саме такий розмір кредитної заборгованості зазначено банком у письмовій вимозі іпотекодавцю ОСОБА_3, яка направлена банком на адресу, вказану у іпотечному договорі, 15 вересня 2014 року та отримана останнім 16 вересня 2014 року.

    Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що розмір заборгованості боржників у виконавчому написі нотаріуса неможливо вважати узгодженим і безспірним, оскільки існує судовий спір щодо визнання недійсним договору іпотеки; крім того, відсутні докази надсилання позивачеві письмової вимоги про порушення позивачем кредитних зобов’язань.

    Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, вважав, що сума заборгованості за кредитним договором, відсотками, пенею та штрафом відповідає розрахунку, наданому до заяви про вчинення виконавчого напису, та відповідно аналогічна сума зазначена у виконавчому написі про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто заборгованість є безспірною. Наявність судового спору між сторонами щодо визнання недійсним договору іпотеки (звернення ОСОБА_3 до суду з позовом 03 червня 2015 року), якого не було станом на час вчинення нотаріусом оскаржуваного виконавчого напису від 21жовтня 2014 року, на думку апеляційного суду, не є підставою для визнання заборгованості спірною.

    Проте з висновком апеляційного суду погодитися не можна з огляду на таке.

    Установлено, що 21 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Кобелевою А.М. був вчинений виконавчий напис № 1369 про звернення стягнення на вказаний предмет іпотеки для погашення заборгованості перед ПАТ «КБ Надра» за кредитним договором, в якому сума заборгованості за кредитним договором становить 103 518,84 доларів США, 78 194,62 доларів США – відсотки за кредитом, 11 554,55 доларів США – пеня, що еквівалентно 150 309 грн 12 коп., 10 732,92 доларів США – штраф за порушення умов кредитного договору, що еквівалентно 139 620 грн 82 коп.

    Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

    Відповідно до положень ст. 88 вказаного Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

    Згідно з умовами кредитного договору (п п. 3.1, 3.3), що міститься в матеріалах справи на а. с. 57-61, позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.

    Умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, отже, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу. Право вимоги за кожним черговим платежем починається з моменту порушення строку його погашення.

    Між тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із заяви про вчинення виконавчого напису, строк, за який провадиться стягнення, становить з 05 червня 2008 року до 02 вересня 2014 року.

    Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не врахував, що виконавчий напис за період до вересня 2011 року вчинено за спливом трьох років після виникнення права вимоги у банку, пояснень позивача в достатньому обсязі не перевірив та висновків про додержання вимог закону при вчиненні виконавчого напису та необґрунтованості вимог позивача дійшов передчасно.

    Крім того, згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

    Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Частина 3 ст. 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

    Відповідно до п. 3.3 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

    Відповідно до ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

    Відтак, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов’язань, визначених в іноземній валюті, мають обраховуватися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день виникнення права вимоги за відповідним зобов’язанням.

    Разом із тим апеляційний суд на порушення вимог ст. 316 ЦПК України не звернув уваги на те, що пеня визначена у виконавчому написі в іноземній валюті – доларах США з вказівкою на еквівалент у гривнях. При цьому такий еквівалент наведено без зазначення відповідного курсу гривні до валюти.

    За обставин, коли апеляційним судом ухвалено рішення без урахуванням наведених вище норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

    Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє ОСОБА_5, задовольнити частково.

    Рішення апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду Київської області.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий Т.Л. Ізмайлова

    Судді: Є.П. Євграфова

    О.І.Євтушенко

    О.В.Кадєтова

    С.О.Карпенко

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.