click fraud detection

ТЕМА: 06/04/ 2017 Про визнання виконавчого напису недійсним

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4677
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    У х в а л а

    іменем україни

    06 квітня 2017 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    Маляренка А.В.,Іваненко Ю.Г.,Ступак О.В.,

    розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв ОлександрОлександрович, Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про визнання виконавчого напису недійсним, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» Куліша Віктора Миколайовича на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року,

    в с т а н о в и л а:

    У червні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним.

    Свої вимоги мотивував тим, що 05 квітня 2005 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір №28.3/І005.05.1, згідно якого відповідач зобов’язався надати йому кредит у сумі 36 000 доларів США. В подальшому, відповідно до додаткових договорів, сума кредиту склала 70 000 доларів США. В забезпечення виконання умов вищезазначеного кредитного договору було також укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1.

    01 липня 2009 року приватним нотаріусом КМНО СергеєвимО.О. на підставі заяви ПАТ «Родовід Банк» на договорі іпотеки вчинено виконавчий напис №599. Про даний факт він довідався лише у березні 2010 року, коли державним виконавцем було здійснено опис та арешт квартири.

    Зазначає, що, вчинення виконавчого напису було здійснено з порушенням норм чинного законодавства України та щодо зобов’язань, термін виконання яких ще не настав, а сума заборгованості, щодо якої вчинено виконавчий напис, є спірною, оскільки відповідач письмово не повідомив його про свої претензії вимогою-претензією, перш ніж звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

    В зв’язку з цим вважає, що вчинений виконавчий напис є недійсним.

    Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на дату вчинення виконавчого напису), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки термін виконання зобов’язання не настав, а він (боржник) продовжує належним чином виконувати свої зобов’язання, то вчинення виконавчого напису є неможливим.

    Відповідно до п. 1 Договору №2 про внесення змін до кредитного договору від 05 квітня 2005 року №28.3/І005.05.1, терміном виконання зобов’язання є 05 квітня 2010 року, а у виконавчому написі зазначено, що таким терміном є 01 липня 2009 року.

    Крім того, зазначав, що 26 січня 2009 року він звертався до відповідача із письмовою заявою щодо перенесення термінів виконання зобов’язання щодо повернення кредиту із 05 квітня 2010 року на 05 квітня 2012 року та не застосування штрафних санкцій за часткове погашення у розмірі 10% від нарахованої суми відсотків на протязі 2009 року. Однак на це звернення відповідач не надав жодних письмових заперечень з приводу запропонованих змін до порядку погашення зобов’язання, а приймав платежі у сумі зазначеній у його заяві, чим підтвердив свою згоду на запропоновану зміну термінів та розміру погашення зобов’язання. Він щомісяця 9-го або 10-го числа, відповідно до вимог кредитного договору зі змінами, на протязі 2009-2010 р.р. особисто відвідував банк та сплачував в касу 10% від нарахованої суми відсотків, про що свідчать копії квитанцій.

    Зауважував, що відповідач не звертався до нього з письмовою вимогою-претензією перш ніж звертатися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. В зв’язку з вищезазначеним, на його думку, нарахування будь-якої заборгованості за кредитним договором протягом 2009 року є незаконним та таким, що порушує договірні зобов’язання.

    У будь-якому випадку, дані обставини вказують на наявність спору щодо термінів виконання зобов’язання та спору щодо розміру щомісячних платежів по його виконанню, а також на наявність спору щодо нарахування пені та штрафних санкцій. Підтвердженням наявності спору між сторонами щодо сум заборгованості є також те, що 23 квітня 2009 року він звертався із письмовою заявою до відповідача з проханням надати інформацію щодо стану заборгованості та інформацію про те, яким чином були спрямовані сплачені ним кошти.

    Таким чином, розбіжності щодо кінцевого строку погашення кредиту, який зазначений в договорі кредиту та у виконавчому написі нотаріуса, та наявність спору щодо розміру нарахованих штрафних санкцій та пені протягом 2009 року, свідчать про наявність спору між ним та відповідачем, а тому вчинення виконавчого напису є неможливим.

    Просив суд визнати виконавчий напис №599 вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О.О. 01 липня 2009 року недійсним.

    Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року позов задоволено частково.

    Визнано недійсним виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим Олександром Олександровичем 01 липня 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 599 про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

    У касаційній скарзі ПАТ «Родовід Банк» просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

    Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ «Про судоустрій статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

    У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

    Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

    Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

    Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

    Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи недійсним виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що боржника не було належним чином повідомлено про наявність заборгованості за кредитним договором, про її розмір та про обов’язок повного погашення боргу протягом встановленого терміну, а тому відсутні підстави стверджувати про безспірність розміру заборгованості, що свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

    Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Родовід Банк» стверджує, що вимога № 2009-199174-ПрК-ФЛ/10 від 15 квітня 2009 року була вручена ОСОБА_4 особисто під розписку в приміщенні банку, однак, у встановлений у вимозі строк виконана не була, а тому заборгованість набула статусу безспірної.

    Разом з тим, пунктом 5.6 укладеного між сторонами договору іпотеки від 05 квітня 2005 року (а.с. 18 т.1) було визначено, що будь-які повідомлення, прохання або вимоги, що пред’являються або надсилаються сторонами за цим договором повинні надсилатися рекомендованим листом з повідомленням.

    Тобто, виходячи з умов договору, належним врученням вимоги № 2009-199174-ПрК-ФЛ/10 від 15 квітня 2009 року є її направлення рекомендованим листом з повідомленням на адресу ОСОБА_4, а не вручення під розписку.

    Крім того, як вбачається з розписки на вимозі (а.с.117 т.1) ПІБ позивача зазначено, як: «ОСОБА_4.», тоді як його ПІБ є: «ОСОБА_4.»; відсутня також дата вручення вимоги, що унеможливлює обчислення тридцятиденного терміну на виконання з моменту її вручення.

    З метою підтвердження чи спростування належності ОСОБА_4 підпису на вимозі, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року було призначено судову-почеркознавчу експертизу. Проте, як вбачається з повідомлення про неможливість надання висновку експертизи від 28 жовтня 2015 року, причиною непроведення останньої було те, що відповідач не надав оригіналу спірної вимоги.

    В той же час, позивачем було вжито всіх необхідних заходів щодо з’ясування належності або не належності йому підпису на вказаній вимозі.

    Враховуючи зазначене, суд дійшов правильного висновку про неналежне повідомлення банком позивача про усунення порушень за кредитним договором.

    Висновки судів відповідають обставинам справи та ґрунтуються на доказах, яким дана правильна оцінка.

    Зі змісту рішення судів і доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

    Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

    Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

    Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» Куліша Віктора Миколайовича відхилити.

    Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року залишити без змін.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Колегія суддів:

    А.В. Маляренко Ю.Г. Іваненко О.В. Ступак

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.