click fraud detection

ТЕМА: 15/03/2017 Про встановлення сервітуту на право користування житлом

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Автор
    Сообщения
  • #4575
    Dmitry Kasyanenko
    Модератор

    УХВАЛА

    іменем україни

    15 березня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

    Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

    головуючого Луспеника Д.Д.,

    суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

    ХоптиС.Ф., Штелик С.П.

    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_5, ОСОБА_6, орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради, про встановлення сервітуту на право користування житлом за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 серпня 2016 року,

    в с т а н о в и л а:

    У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 7 липня 2003 року за договором купівлі-продажу його мати – ОСОБА_5 придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, жилою площею 28,4 кв. м. Він був зареєстрований в цій квартирі з 2005 року разом із батьками.

    4 липня 2008 року його батько – ОСОБА_6 уклав із акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), два договори споживчого кредиту: на суму 20 тис. дол. США, що еквівалентно 96 996 грн та на суму 1 195 грн. У рахунок забезпечення виконання зобов’язань за укладеними ОСОБА_6 договорами споживчого кредиту між його матір’ю ОСОБА_5 та ПАТ «УкрСиббанк» був укладений іпотечний договір, за яким вона передала банку в іпотеку вищевказану квартиру. ОСОБА_6. отриманий кредит банку не повернув, залишив сім’ю і проживає окремо.

    15 грудня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 був вчинений виконавчий напис на суму боргу.

    18 грудня 2009 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області було відкрито виконавче провадження про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 на користь банку.

    3 червня 2013 року на виконання виконавчого напису квартира була продана з прилюдних торгів ОСОБА_4

    Вказував на те, що на момент укладення договору іпотеки він, як малолітня дитина, мав право користування квартирою АДРЕСА_1, тому його мати ОСОБА_5, не мала права укладати договір іпотеки цього нерухомого майна без дозволу органу опіки і піклування. Згоди на укладення договору іпотеки орган опіки та піклування – служба у справах дітей Дніпровської міської ради м. Дніпродзержинська не надавав.

    Крім того, ОСОБА_4 вимагає від нього звільнити квартиру, оскільки він йому, як новому власнику, заважає нею користуватися. Однак, спірна квартира була придбана не за кредитні кошти, іншого житла він немає, а тому вважає що має право на встановлення сервітуту.

    З урахуванням зазначеного позивач просив встановити йому сервітут – право на проживання у кімнаті площею 11,6 кв. м квартири АДРЕСА_1, і право користування кухнею, ванною, вбиральнею, коридором, лоджією в цій квартирі без визначення строку; звільнити його від плати за користування квартирою на період до його працевлаштування; стягнути з відповідача судовий збір у справі.

    Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 серпня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

    У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

    Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

    У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

    Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

    Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 383, 395, 401, 403, 405 ЦК України, ст. 156 ЖК Української РСР, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він немає можливості задовольнити свої потреби в іншій спосіб, ніж встановлення сервітуту на право проживання у спірній квартирі, що належить відповідачу.

    Проте із таким висновком судів погодитись не можна.

    Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

    Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

    Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

    Судом установлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_5

    ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 липня 1994 року по 14 грудня 2013 року.

    Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 7 липня 2003 року ОСОБА_5 придбала квартиру АДРЕСА_1.

    4 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 укладено договори про надання споживчого кредиту, згідно з умовами яких ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 20 тис. дол. США та 1 195 грн з кінцевим терміном повернення 4 липня 2018 року.

    На забезпечення виконання договорів про надання споживчого кредиту 4 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_5 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1

    Згідно з актом про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 12 червня 2013 року, 3 червня 2013 року Дніпропетровською філією ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» проведено прилюдні торги вказаної квартири.

    Право власності зареєстровано за ОСОБА_4

    Також встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 20 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_8, ОСОБА_6, про визнання іпотечного договору недійсним.

    За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, – це вид забезпечення виконання зобов’язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

    Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

    Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

    За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

    Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

    Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

    При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

    Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч. 4 ст. 109 ЖК УРСР).

    Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-1449цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для усіх судів.

    Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій у порушення ст. ст. 212-213, 303, 315 ЦПК України вказаних вимог закону не врахували, не перевірили доводи ОСОБА_3 про те, що квартиру придбано не за рахунок отриманого кредиту, іншого житла він не має, при цьому між ним та ОСОБА_4 існує спір про його виселення зі спірної квартири, який пов’язаний з даною справою.

    Згідно з ч. 1 ст. 126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.

    Оскільки позовні вимоги у цій справі є однорідними з позовними вимогами в іншій справі, правові висновки та обставини кожного із них для правильного їх вирішення залежать одна від одної, та, виходячи з вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд повинен був обговорити питання про об’єднання позовів.

    Необхідність та порядок вчинення таких дій роз’яснено судам у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», а саме, що позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

    Отже, висновки судів про відмову у позові є передчасними, ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

    Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

    у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

    Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

    Ухвала оскарженню не підлягає.

    Головуючий Д.Д. Луспеник

    Судді: В.І. Журавель

    О.В. Закропивний

    С.Ф.Хопта

    С.П.Штелик

Просмотр 1 сообщения - с 1 по 1 (всего 1)
  • Для ответа в этой теме необходимо авторизоваться.
blank

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наяш Веб-сайт. Подробней

Cookie-файлы

Мы используем cookie-файлы для получения информации о том, как вы используете наш Веб-сайт. Cookie-файлы позволяют нам обеспечить возможность использования Веб-сайта в более удобном и доступном формате. Такие файлы, как правило, не содержат какие-либо данные, которые позволили бы нам идентифицировать вас как конкретное физическое лицо. Ваши данные будут обрабатываться с использованием cookie-файлов в течение разрешенного вами периода.


Политика использования файлов Cookie / Cookie Policy
Согласие пользователя на правила пользования веб сайтом
Согласие на сбор, обработку и передачу персональных данных

Закрыть